Застосування у господарському судочинстві принципу змагальності сторін судом касаційної інстанції ( судді ВГСУ Малетич М. М., Круглікова К. С. (доповідач), Мамонтова О. М.).

Боржник стверджує, що він не отримував постанови про відкриття виконавчого провадження поштою рекомендованим листом від органу ДВС, як це передбачено ст. 31 ЗУ "Про виконавче провадження", тому був позбавлений права на самостійне виконання рішення суду, і простить суд скасувати постанову ДВС про стягнення виконавчого збору, як безпідставну. Господарський суд приходить до висновку, що боржник повинен довести факт неотримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження поштою рекомендованим листом, при цьому представник ДВС в судове засідання не з'являється і матеріалів виконавчого провадження витребуваних судом не надає. Боржник оскаржує ухвалу суду першої інстанції до суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доказом направлення органом ДВС рекоменддованим листом боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження є лише супровідний лист ДВС про направлення такої постанови на адресу боржника. Супровідний лист ДВС був подан лише на стадії апеляційного провадження без пояснення причин його неподання у суді першої інстанції, проте був залучений судом апеляційної інстанції до матеріалів справи. Боржник оскаржує ухвалу та постанову судів до суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції також вважає супровідний лист ДВС про направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження достатнім доказом такого направлення і не дає оцінку тому факту, що супровідний лист з'явився лише на стадії апеляційного провадження.

Також дивиться: Ухвалу господарського суду м. Києва у справі № 58/132 від 21 лютого 2013р. ( суддя Головатюк Л. Д.)

Постанову Київського апеляційного господарського суду у справі №58/132 від 11 квітня 2013р.

Читайте статтю: Застосування судами принципу змагальності сторін на практиці або історія отримання поштою постанови від державного виконавця (господарське судочинство).

Застосування судами принципу змагальності сторін або історія оскарження рішення Одеської міської ради прийняте у далекому 1981 році (адміністративне судочинство).

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року Справа № 58/132

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого судді Малетича М.М.,суддів: Круглікової К.С., (доповідач) Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарма-Сіті" на постанову за скаргою на дії Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарма-Сіті" Головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиціїу справі №58/132 Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Центр Фармація" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фарма-Сіті" про стягнення боргу 35 330,27 грн.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився,

ВДВС: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарма-Сіті" звернулося до господарського суду м. Києва зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця, в якій просило визнати недійсною постанову ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про стягнення з ТОВ „Фарма-Сіті" (боржника) виконавчого збору від 21.11.2011 року (виконавче провадження № 29809551, головний державний виконавець Білець Тетяна Миколаївна).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2013р., в задоволенні скарги ТОВ „Фарма-Сіті" на дії головного державного виконавця ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Білець Т.М. відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, ТОВ "Фарма-Сіті" звернулося до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання рішення господарського суду м. Києва від 08.06.2011 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2011 року місцевим господарським судом було видано наказ від 14.09.2011 року про стягнення з відповідача на користь позивача 35 243,52 грн. основного боргу, 352,44 грн. державного мита та 235,42 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст.ст. 115, 116 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження ". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно зі ст. 25 зазначеного Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 11.11.2011 року головним державним виконавцем ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду м. Києва № 58/132 від 14.09.2011 року про стягнення з відповідач на користь позивача 35 831,38 грн. боргу.

Відповідно до зазначеної постанови встановлено строк для добровільного виконання рішення суду - до 17.11.2011 року.

Вказану постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.11.2011 року, відповідно до супровідного листа № 1570/14 від 11.11.2011 року за вих. № 98072, було направлено на юридичну адресу боржника: 02100, м. Київ, вул. Будівельників, 29.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно не взяв до уваги твердження відповідача про неотримання вищевказаної постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки вона не направлялася йому у законодавчо визначений термін.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України „Про виконавче провадження " у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в зазначений у постанові строк (до 17.11.2011 року) боржник наказ не виконав, суму коштів стягувачу не перерахував, 21.11.2011 року головним державним виконавцем ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про стягнення з відповідача виконавчого збору у розмірі 3 583,13 грн. Крім того, 14.12.2012 року державним виконавцем відповідно до ст. 41 Закону було винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 50,00 грн.

Відповідач стверджував, що ним було сплачено у добровільному порядку стягувану суму згідно наказу №58/132 від 14.09.2011р., тому підстави для стягнення з нього виконавчого збору відсутні.

Однак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що сплата боржником стягуваної суми боргу відбулася вже після спливу строку для добровільного виконання вказаного наказу, що підтверджується платіжним дорученням від 20.12.2011р., тому всі процесуальні дії державного виконавця є своєчасними та законними.

При встановлених обставинах колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 21.11.2011р. відповідає вимогам Закону України „Про виконавче провадження", а відтак відсутні підстави для її скасування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що господарські суди правомірно відмовили у задоволенні скарги ТОВ „Фарма-Сіті" на дії головного державного виконавця ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Білець Т.М.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарма-Сіті" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року у справі №58/132 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова