Якщо заявлено відвід суд НЕ має права розглядати справу до вирішення питання відводу по суті, при цьому рішення з приводу відводу оформлюється судом окремою ухвалою (ВСУ від 31 травня 2017р. у справі № 21-3473а16)

Фабула судового акту: Хоча судді ненавидять відводи особливо обґрунтовані, останнім часом відводи стали популярним явищем у судовій практиці. Особливого практичного сенсу у відводі немає, так як процесуальний закон передбачає, що суддя (чи колегія суддів), якому заявлено відвід сам же його і розглядає. Тому практично ніколи відвід не задовольняється. Проте, відвід як процесуальна дія дозволяє зафіксувати порушення суддею закону під час розгляду справи та затягнути сам розгляд справи. Окрім цього заявлений відвід змушує суддю писати окремий процесуальний документ у справу, тобто створює для судді додаткову роботу.

ВСУ проаналізував ст. ст. 31 та 160 КАСУ і прийшов до висновку, що без прийняття рішення з приводу заявленого учасником справи відводу судді, колегії суддів чи всьому складу суду, сам суд не має права вчиняти інші процесуальні дії, тобто продовжувати розгляд справи. Такий висновок є дуже корисним для правозахисників оскільки запобігає ігноруванню відводам з боку суддів. В цій справі це стало підставою для ВСУ для скасування рішення ВАСУ та направлення справи знову до ВАСУ для вирішення питання відводу по суті.

Насамкінець закликаємо усіх не зловживати процесуальними правами та заявляти виключно обґрунтовані відводи.

Аналізуйте судовий акт: Необгрунтована відмова у відкритті касаційного провадження є відмовою заявнику у доступі до правосуддя та підставою для ВСП для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (ВСУ від 29.03.2017р., № 800/527/16)

Роз’яснення рішення суду – це засіб виправлення недоліків судового акта, який полягає в усуненні його неясності та викладенні у більш зрозумілій формі (ВСУ від 13 липня 2016 року у справі № 21-452iп16)

Протилежний за змістом акт суду ухвалений після рішення суду у справі НЕ є підставою для перегляду цього рішення за нововиявленими обставинами (ВАСУ від 15 лютого 2017р. у справі К/800/40216/15)

Зустрічний позов відповідача із вимогою, яка виникла на підставі іншого договору, хоча і укладеного з позивачем, але не пов’язаного з первісним позовом, НЕ приймається судом (ВГСУ від 07 вересня 2016р. у справі № 905/665/16)

Вирішення питання про розподіл судових витрат відбувається і при ухваленні процесуальних судових рішень та покладається на сторону проти якої таке рішення ухвалене, в тому числі на Держказначейство (ВАСУ у справі №820/19471/14)

Довідка про заборгованість із виплати заробітної плати є підставою для звільнення від сплати судового збору за подання позову оскільки підтверджує скрутний стан позивача (ВАСУ від 03 листопада 2016р. у справі № К/800/18502/16)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Верховної Ради України (далі – ВРУ), Президента України про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою про стягнення в солідарному порядку з відповідачів на їх користь 1 грн на відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями ВРУ та Президента України Порошенка Петра Олексійовича із подання проекту закону, прийняття та підписання незаконного (протиправного) Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, що відповідно до гарантій статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та статті 20 Загальної декларації прав людини суперечить природному праву позивачів на свободу об’єднання довірителя зі своїм представником в судах без примусу представника до вступу в професійну асоціацію.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 7 липня 2016 року позовну заяву залишив без руху та надав строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Підставою для постановлення цієї ухвали була невідповідність позовної заяви вимогам частин другої та третьої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) з урахуванням положень статті 171-1 вказаного Кодексу, оскільки позивачі не зазначили зміст позовних вимог згідно з частиною четвертою і п’ятою статті 105 КАС, не зазначили обставини, які свідчили би про порушення їх (позивачів) законних прав, свобод та інтересів, допущені відповідачами при здійсненні ними владних управлінських функцій, не обґрунтували свої вимоги щодо солідарної відповідальності відповідачів. На підтвердження вказаних обставин доказів не надали і причини неможливості подання таких доказів не зазначили. Крім того, не надали документ про сплату судового збору чи документ, який би підтверджував наявність пільг щодо сплати цього збору.

Копії ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2016 року скаржники отримали 19 та 20 липня 2016 року відповідно, що підтверджено зворотними повідомленнями про вручення.

Проте станом на день винесення оскаржуваної ухвали, на думку судді, недоліки зазначеної позовної заяви не усунуті.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 7 вересня 2016 року на підставі пункту 1 частини третьої статті 108 КАС позовну заяву повернув позивачам у зв’язку з невиконанням вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху та відмовив у задоволенні заяви про відвід судді у зв’язку з відсутністю підстав для його відводу.

Не погоджуючись із ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2016 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, у якій просять скасувати зазначену ухвалу та направити справу на розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наведених нижче підстав.

Як убачається з матеріалів справи, 4 липня 2016 року позивачі подали до суду зазначений позов, а 1 серпня 2016 року – заяву про відвід судді, якому ця заява була передана.

Обставини, за яких суддя може бути відведений від розгляду справи, визначені статтею 27 КАС.

Статтею 31 КАС встановлено порядок вирішення питання про відвід (самовідвід), у частині другій цієї статті зазначено, що питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

У разі задоволення відводу (самовідводу) судді, який розглядає справу одноособово, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому цим Кодексом (частина перша статті 32 КАС).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що до вирішення суддею заяви про відвід цей суддя не може вчиняти будь-яких інших процесуальних дій, пов’язаних із подальшим рухом заяви.

Крім того, відповідно до вимог частини другої статті 31, частини п’ятої статті 160 КАС ухвала за наслідками розгляду питання про відвід викладається окремим документом.

Зазначені вимоги законодавства при постановленні оскаржуваної ухвали дотримано не було.

За таких обставин, ухвала судді Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2016 року підлягає скасуванню, а матеріали за заявою – направленню до цього ж суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу судді Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2016 року скасувати, а матеріали за заявою направити до цього ж суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підписи суддів