28.08.2017 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Якщо ФОП припинено після порушення справи у господарському суді, то провадження у такій справі НЕ припиняється, а борг стягується з фізичної особи за правилами господарського судочинства (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 3-788гс17)

Фабула судового акту: ВСУ унеможливив процесуальний виверт, який так полюбився адвокатами для затягування справ про стягнення боргів з фізичної особи – підприємця. Так, ФОП - боржник отримуючи позов оперативно припиняв свою діяльність і зазначені відомості вносились до ЕДР. У чергове судове засідання господарського суду приносився відповідний витяг з ЄДР, і суд як правило припиняв провадження у господарській справі на підставі пункту 1 ст. 80 ГПК України.

Так, було у цій справі, при цьому сторонами спору були два ФОПи. Предметом спору було стягнення заборгованості за договором оренди обладнання. Боржник ФОП після порушення справи у господарському суді припинився, і суд припинив провадження у справі. Суди апеляційної та касаційної інстанцій погодились з судом першої інстанції, в тому, що такий спір перестав був підвідомчий господарським судам і має розглядатися за правилами цивільного судочинства. 

Проте, ВСУ скасував ці рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема ВСУ роз''яснив, що «у разі коли відповідна зміна статусу боржника відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у виді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, – припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду».

Окрім цього ВСУ підкреслив, що у  випадку припинення ФОП, її господарські зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, оскільки безпосередньо сама фізична особа не зникає і згідно ст. 52 ЦК України відповідає усім своїм майно за такими зобов’язаннями на загальних підставах.  

Аналізуйте судовий акт: Касаційна скарга повернута скаржнику, оскільки останній не надав доказів на підтвердження того, що він здійснює адвокатську діяльність та представляє інтереси скаржника як адвокат (ВГСУ, справа № 910/19968/16, 20.04.17)

Ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи у справі оскаржується в апеляційному порядку незважаючи на те, що це прямо не передбачено у ст. 41 ГПК України (ВГСУ від 3.05.2017р. у справі № 910/11780/16)

Відсутність у ГПК прямої вказівки на заборону оскарження ухвали зобов’язують суд апеляційної та/або касаційної інстанції прийняти правильно оформлену скаргу до розгляду (ВГСУ від 29 листопада 2016 р. у справі № 910/14968/14)

Відсутність у ГПК прямої вказівки на заборону оскарження ухвали зобов’язують суд апеляційної та/або касаційної інстанції прийняти правильно оформлену скаргу до розгляду (ВГСУ від 29 листопада 2016 р. у справі № 910/14968/14)

Перелік обставин, які повинен встановити суд для надання відстрочки виконання ухваленого рішення суду у кожному конкретному випадку (ВГСУ від 14 грудня 2016 р. у справі № 922/796/15)

Підвідомчість: спір фізичної особи з державним реєстратором прав на нерухоме майно розглядається за правилами цивільного судочинства (СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ТРЬОХ ПАЛАТ ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016 р.)

 

                                                                                                                 

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2017 року

                                                          м.  Київ


Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Ємця А.А.,

 

 

суддів:

Берднік І.С.,

Жайворонок Т.Є.,

 

 

 

 

 

 

 


розглянувши заяву фізичної особи–підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року у справі № 915/1056/16 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення суми,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 103 674,00 грн основної заборгованості за договором оренди обладнання від 01 листопада 2011 року № б/н, 86 707,76 грн неустойки, 45 587,81 грн інфляційних втрат і 21 628,90 грн – 3 % річних; 128 000,00 грн основної заборгованості за договором оренди обладнання від 01 листопада 2011 року № 1, 99 181,34 грн неустойки, 53 116,00 грн інфляційних втрат, 21 748,80 грн – 3 % річних.

Відповідно до зазначених договорів ФОП ОСОБА_1 передав у строкове платне користування овочеві контейнери вагою 97 та 64 кг. Строк оренди становив 5 місяців – з 01 листопада 2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на 01 вересня 2016 року зобов’язання за договором оренди обладнання від 01 листопада 2011 року № б/н, що стосується внесення орендної плати в розмірі, порядку та на умовах узгоджених сторонами не виконано, зобов’язання за договором оренди обладнання від 01 листопада 2011 року № 1 виконано частково.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2016 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року, провадження у справі № 915/1056/16 припинено на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року залишено без змін.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року у справі № 915/1056/16 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ФОП ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2016 року та направити справу № 915/1056/16 до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Як доказ неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ, до заяви додано копію постанови Верховного Суду України від 07 листопада 2006 року у справі № 3-3947к06, в якій, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права щодо особливостей підстав припинення господарських зобов’язань для ФОП, що втратила статус суб’єкта підприємницької діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 20 жовтня 2016 року відповідачем до суду першої інстанції подано клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК, мотивоване тим, що підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_2 було припинено 18 жовтня 2016 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб–підприємців та громадських формувань (далі – Реєстр) було внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відповідача.

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалюючи рішення про припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК, виходив із того, що судом здійснено запит до веб-сайту Міністерства юстиції України та з’ясовано, що станом на 26 жовтня 2016 року у Реєстрі містилася інформація про припинення 18 жовтня 2016 року державної реєстрації ФОП ОСОБА_2 за його рішенням, що є підставою для припинення провадження у справі.

У справі № 3-3947к06, копію постанови Верховного Суду України від 07 листопада 2006 року в якій стосовно невиконання суб’єктом підприємницької діяльності договору оренди щодо сплати орендної плати надано для порівняння, зазначено, що навіть у разі втрати фізичною особою статусу суб’єкта підприємницької діяльності на підставі статті 52 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) встановлено цивільно-правову відповідальність ФОП, згідно з якою така фізична особа відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм процесуального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого.

Оскаржувана постанова Вищого господарського суду України, як і рішення першої та апеляційної інстанцій, ґрунтується на висновках про те, що провадження у справі підлягає припиненню у зв’язку з припиненням реєстрації підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2.

Підставою звернення з позовом до суду, на думку позивача, є невиконання суб’єктом підприємницької діяльності зобов’язання за договорами оренди обладнання. Тобто між сторонами виник спір, пов’язаний з виконанням умов господарського договору, який згідно зі статтею 12 ГПК підвідомчий господарським судам.

Відповідно до статті 1 ГПК громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх прав.

Згідно зі статтею 609 ЦК зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною третьою статті 46 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців” передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи–підприємця. 

Відповідно до статті 52 ЦК ФОП відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Зокрема, відповідно до статей 51, 52, 598–609 ЦК, статті 46 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців” однією з особливостей підстав припинення зобов’язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Зі змісту наведених норм убачається, що основне зобов’язання за договорами оренди обладнання не припинилося, тому немає підстав для припинення провадження у справі.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі ¹ 6-125цс13.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що позовну заяву було направлено до суду 29 вересня 2016 року, 03 жовтня 2016 року справу було порушено, про що суд виніс ухвалу. Отже, на час вирішення питання про порушення справи стосовно ФОП ОСОБА_2 судом встановлено, що він належним чином зареєстрований в Реєстрі. Відповідно до витягу із Реєстру державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності відповідача було здійснено 18 жовтня 2016 року.

У разі коли відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у виді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, – припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду.

З огляду на викладене суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний і касаційний суди, дійшов помилкового висновку про те, що у цій справі втрата фізичною особою статусу суб’єкта господарювання відповідно до пункту 6 частини першої статті 80 ГПК є правовою підставою для припинення провадження у справі.

Згідно з підпунктом “б” пункту 2 частини другої статті 11125 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1–3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року та ухвала Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2016 року у справі № 915/1056/16 підлягають скасуванню, а справа – направленню для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 22 березня 2017 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 31 жовтня 2016 року у справі № 915/1056/16 скасувати, а справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Підписи суддів: 

4
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення