ВСУ визначив різницю між умисним вбивством - ст. 115 КК та перевищенням меж необхідної самооборони - ст.118 КК (Постанова ВСУ у справі № 5-34кс14)

Фабула судового акту: Питання правильної кваліфікації злочину завжди стратегічне при звинуваченні, а при загибелі потерпілого – життєвоважливе для підсудного. Інколи дуже складно правильно кваліфікувати діяння підсудного і розрізнити: умисне вбивство (ст. 115 КК), умисне вбивство при перевищенні меж самооборони (ст. 115 КК) та необхідну самооборону (ст. 36 КК). ВСУ у цій справі скасував рішення касаційного суду ВССУ і направив справу на новий розгляд до касаційного суду саме із питання неправильної кваліфікації вбивства.

ВСУ не погодився із кваліфікацію загибелі потерпілого як умисне вбивство і зазначив наступне.

На відміну від умисного вбивства, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

У цій справі у підсудного виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання. Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.

Слід додати , що обов'язковою умовою кваліфікації вбивства за ст. 118 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 115 КК.

Читайте статтю: Відсутність складу злочину в діях особи і виправдувальні вироки

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року м. Київ

Судова палата у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за заявою захисника Шевчук Н.А. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2014 року та

установила:

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 липня 2013 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджено за частиною першою ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК) до позбавлення волі на строк дев’ять років шість місяців.

ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 25 серпня 2012 року близько 2-ї години, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в ІНФОРМАЦІЯ_2 в ході сварки, раптово виниклої на грунті особистих неприязних стосунків зі своїм співмешканцем ОСОБА_2, переслідуючи умисел на його вбивство, завдала кухонним ножем удару в грудну клітку потерпілого та не менше двох ударів по руці останнього, який в момент нападу захищався, в результаті чого заподіяла ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження та тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких останній помер на місці пригоди. Причиною смерті потерпілого явилося колото-різане поранення лівого легкого і серця.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 23 вересня 2013 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Касаційний суд - колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ – за наслідками перегляду ухвалою від 29 липня 2014 року зазначені судові рішення щодо ОСОБА_1 змінив, пом’якшив покарання до семи років позбавлення волі.

Приводом перегляду справи Верховним Судом України стала заява захисника Шевчук Н.А., а підставами – твердження в заяві про неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку захисника, засуджена ОСОБА_1 не мала би нести відповідальність за інкриміноване їй діяння, передбачене частиною першою статті 115 КК, оскільки ОСОБА_2 першим почав завдавати ОСОБА_1 тілесні ушкодження, наявність яких підтверджена висновками судово-медичної експертизи, а тому вважає, що ОСОБА_1 вчинила умисне вбивство ОСОБА_2 при перевищенні меж необхідної оборони.

Як приклад неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу касаційного суду від 20 грудня 2011 року, зі змісту якої вбачається, що вироком місцевого суду особу засуджено за частиною першою статті 115 КК, за те, що вона в ході конфлікту, завдала потерпілому низку ударів в груди складним ножем від яких останній помер. Апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, перекваліфікував дії особи з частини першої ст. 115 на ст. 118 КК, оскільки потерпілий першим почав душити засудженого і тоді останній дістав з куртки складного ножа, яким завдав потерпілому низку ударів в груди.

У рішенні касаційного суду від 25 жовтня 2012 року йдеться про те, що вироком місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, особу засуджено за частиною другою статті 121 КК за те, що винуватий під час сварки завдав потерпілому удар кухонним ножем в груди, від якого настала смерть останнього. Проте, суд касаційної інстанції перекваліфікував такі дії винного з частини другої статті 121 на ст. 118 КК, зауваживши, що потерпілий першим почав завдавати ударів стільцем засудженому по голові, рукам і ногам, а у відповідь на такі дії той завдав удару ножем в груди потерпілому.

В ухвалі касаційного суду від 18 березня 2014 року зазначено, що вироком суду особу засуджено за статтею 118 КК за те, що вона, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, після того, як потерпілий завдав їй два удари кулаком в обличчя, завдала потерпілому ударів ножем в груди, від яких настала смерть останнього. Вироком апеляційного суду такі дії винного кваліфіковано за частиною першою статті 115 КК, однак суд касаційної інстанції не погодившись з таким рішенням апеляційного суду скасував вирок і направив справу на новий апеляційний розгляд.

У своїй заяві захисник Шевчук Н.А. просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2014 року щодо ОСОБА_1 і прийняти нове рішення по справі, яким кваліфікувати дії засудженої за ст. 118 КК.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про відмову в задоволенні заяви, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали провадження, обговорила вимоги, зазначені в заяві, та дійшла висновку про таке.

Порівняння суспільно небезпечних діянь оспорюваного рішення і порівняних рішеннях суду касаційної інстанції від 20 грудня 2011 року та 25 жовтня 2012 року свідчить про їх певну подібність за окремими рисами, зокрема, за об’єктом посягання – життя іншої людини, суб’єктом злочину – фізична осудна особа, за такими ознаками об’єктивної сторони, як обстановка, спосіб та знаряддя злочину, настання наслідків у вигляді смерті. Водночас ці діяння отримали різну кримінально-правову оцінку: в оспорюваному рішенні – за частиною першою статті 115 КК, в порівняному – за статтею 118 КК.

Посилання у заяві на рішення касаційного суду від 18 березня 2014 року не може бути визнане як приклад для порівняння, оскільки за своїм юридичним значенням це рішення не є таким, що містить правові висновки щодо правозастосування і воно не є остаточним.

За нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК) з об’єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв’язком між вказаними діянням та наслідком, а з суб’єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.

Такі самі ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (частина третя ст. 27 Конституції України).

Згідно із частиною першою статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36).

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов’язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

З фактичних обставин та матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово виникали сварки, в ході яких вони завдавали один одному тілесних ушкоджень.

У день події, з показань ОСОБА_1 даними нею в судовому засіданні, ОСОБА_2, зустрівши її з роботи почав вимагати у неї гроші, а коли вона відмовилася їх дати схопив її за коси і почав бити головою об підлогу, вдарив в плече, спину і вирвав коси. Надалі, коли вона пішла відпочивати, ОСОБА_2, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, декілька разів підходив до неї і будив ударом долоні в підборіддя, ударом кінчика ножа в ногу, а третій раз вона проснулася від сильного удару в правий бік і побачила, що потерпілий іде на неї з ножем в руках, при цьому висловлюючи погрози вбивством, які вона, враховуючи попередню поведінку ОСОБА_2, те, що він був фізично сильнішим за неї і сварка відбувалася в темну пору доби в обмеженому просторі (кімнаті), сприймала реально. Після цього вона вдарила ОСОБА_2 по руці, в результаті чого ніж випав у нього з рук і підібравши його вона завдала потерпілому одного удару в груди, спричинивши смертельне поранення.

Дані показання підтверджені висновками судово-медичної експертизи згідно яких у ОСОБА_1 виявлено легкі тілесні ушкодження, які утворилися 25 серпня 2012 року.

Викладені обставини свідчать, що ОСОБА_1 зазнала суспільно небезпечного посягання з боку співмешканця, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди її здоров’ю і не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з його боку та спричинення більш тяжкої шкоди нападнику, використала ніж, який вона вибила з рук ОСОБА_2

Такі дії ОСОБА_1 означають, що у неї виникла підстава для необхідної оборони, тобто виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає, для припинення цього посягання.

За таких обставин висновок суду касаційної інстанції, який погодився із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що мотивом дій ОСОБА_1 були особисті неприязні стосунки, які виникли під час сварки, не можна визнати обгрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону.

Водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак ОСОБА_1 вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони.

Саме таку позицію висловив касаційний суд в ухвалах від 20 грудня 2011 року та 25 жовтня 2012 року.

Так у рішенні касаційного суду від 20 грудня 2011 року встановлено, що ситуація, яка передувала вчиненню злочину, супроводжувалася завданням тілесних ушкоджень засудженому, при цьому потерпілий почав його душити від чого у засудженого почало темніти в очах. Під час цього посягання, засуджений, не маючи іншої можливості уникнути подальшого насильства з боку потерпілого та спричинення більш тяжкої шкоди його здоров’ю, скориставшись своїм правом на застосування захисту шляхом заподіяння фізичної шкоди нападнику, використав складний ніж, який знаходився у нього в кишені куртки.

У рішенні від 25 жовтня 2012 року встановлено, що потерпілий систематично знущався над членами родини. У день події потерпілий перебував у стані алкогольного сп’яніння, вночі прийшов додому, почав лаятися, нецензурно висловлюватися, погрожував розправою батькам. На зауваження засудженого, потерпілий схопив стілець та почав ним завдавати удари по голові, рукам і ногам засудженому, який лежав у ліжку, а коли той спробував піднятися, завдав йому удару кулаком в обличчя. Щоб запобігти суспільно небезпечному посяганню з боку потерпілого, а внаслідок його попередньої поведінки засуджений мав побоюватися за своє життя, він використав предмет, який випадково знаходився біля нього, - кухонний ніж, завдавши ним одного удару в груди нападника.

Підсумовуючи наведене, правова оцінка фактичної та юридичної підстав кваліфікації діяння, інкримінованого ОСОБА_1, у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечних діянь, яка міститься у порівнюваних судових рішеннях дають підстави стверджувати, що висновок касаційного суду про наявність у діях ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого частиною першою ст. 115 КК є неправильним.

Відповідно до частини 2 статті 400²² Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі КПК 1960 року), якщо Верховний Суд України установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 400¹² цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про неправильне застосування норми кримінального закону щодо суспільно небезпечного діяння та обгрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.

Оскільки у даній кримінальній справі Верховний Суд України встановив помилковість висновків суду касаційної інстанції, однак процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення, яке передбачає втручання у рішення судів нижчої ланки, тому за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства (стаття друга КПК 1960 року), змушений застосувати найбільш прийнятний спосіб захисту порушеного права через відновлення касаційного перегляду, під час якого мають бути усунуті зазначене неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність.

Керуючись пунктом 15 розділу XI Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України та статтями 400²⁰, 400²¹, 400²² КПК 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України,

постановила:

Заяву захисника Шевчук Н.А. задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2014 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 400¹² КПК 1960 року.

Головуючий: А.І. Редька

Судді:

С.М. Вус М.Є. Короткевич

Л.Ф. Глос О.Т. Кузьменко Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар

В.В. Заголдний Б.М. Пошва

Г.В. Канигіна А.М. Скотарь

М.Р. Кліменко Т.С. Таран

Є. І. Ковтюк В.Ф. Школяров