Відмова експерта у наданні інформації, що стала відома у процесі дослідження, не може розглядатись в контексті доступу до публічної інформації, і оцінюється судом, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ (справа№ 21-156а17, 21.10.17)

Фабула судового акта: Позивачі у цій справі є журналістами, що надсилали запит до Експертної установи про надання інформації щодо порядку проведення та результатів судово-медичних експертиз трупів людей, загиблих під час масових заворушень у м. Одесі 2 травня 2014 року. Ці судово-медичні експертизи були призначені ГСУ МВС в ході досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 Кримінального кодексу України, з метою встановлення причин смерті 43 осіб та 5 невпізнаних осіб.

12 червня 2014 року Експертна установа надіслала відповідь на цей запит, повідомивши заявників про те, що інформація, отримана при проведенні судово-медичних експертиз трупів, є конфіденційною та службовою, доступ до якої регулюється чинним законодавством, а експерт не має права розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, про хід проведення експертизи та її результати.

ГСУ МВС також відповіло позивачам, роз’яснивши, що право отримувати інформацію про стан досудового розслідування та прийняті у кримінальному провадженні рішення мають особи, процесуальний статус яких визначений Кримінальним процесуальним кодексом України.

Ці обставини і стали підставою для судового розгляду. При цьому на думку позивачів, інформація, що стосується причин смерті людей, які загинули під час масових заворушень у м. Одесі 2 травня 2014 року, не підпадає обмеження, встановлені Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», оскільки вона є суспільно необхідною, викликає підвищений суспільний інтерес, а право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Окружний адміністративний суд позов задовольнив, з чим також погодились і суди апеляційної і касаційної інстанцій. Судові інстанції виходили з того, що вказані масові заворушення є надзвичайною подією, тому інформація, оприлюднення якої є предметом спору у цій справі, не може бути обмежена в доступі та підлягає наданню, оскільки існує лише гіпотетична ймовірність завдання істотної шкоди внаслідок її розголошення, а суспільний інтерес в доступі до цієї інформації переважає потенційну шкоду від її поширення.

Верховний Суд України скасував означені судові рішення, а провадження в адміністративній справі закрив, задовольнивши в такий спосіб відповідну заяву Генеральної прокуратури України.

Нажаль, ВСУ не надав оцінки наведеним аргументам позивачів, а зосередився суто на питаннях процедурного характеру.

ВСУ, зокрема, зазначив, що за суб’єктним складом сторін та характером спірних відносин ця справа підлягає розгляду у порядку, визначеному КПК, а отже, компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо відмови експерта у наданні інформації, що стала йому відома у процесі виконання делегованих повноважень органом досудового розслідування, та за наявності відмови органу досудового розслідування у доступі до такої інформації є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. З урахуванням цього, суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства.

Важко сказати, чи вплине наведена позиція ВСУ на результати розгляду в Окружному адміністративному суді м. Києва справи за позовом «антикорупційної організації «Transparency International Україна» (відділення Transparency International) до Генеральної прокуратури України, Військової прокуратури сил АТО та ДП «Інформаційні судові системи» з приводу засекречення судового рішення, на підставі якого були конфісковані 1,5 млрд доларів коштів колишнього очільника держави. Але за її розглядом варто слідкувати.

Аналізуйте судовий акт: Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про розміри, види оплати праці, матеріальної допомоги та будь-яких інших виплат з бюджету деяких відповідальних посадовців (справа № 800/131/17, 15.05.17)

Спеціальний Закон України «Про доступ до публічної інформації» має пріоритет перед іншими і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від законів, що регулюють їх діяльність (спр. № К/800/10319/16, 05.14.17)

Розпорядник інформації, який не володіє нею, але якому за характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити запит належному розпоряднику, повідомивши про це запитувача (справа К/800/63876/13, 18.04.17)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Волкова О.Ф.,

суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника Генеральної прокуратури України (далі – ГПУ) – Ґудзя О.М., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_1, ОСОБИ_2 до комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» (далі – Експертна установа), треті особи: Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГСУ МВС, МВС відповідно), ГПУ, про забезпечення інформації,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просили зобов’язати Експертну установу забезпечити їм доступ до інформації шляхом надання за їхніми індивідуальними чи колективними запитами публічної інформації, що знаходиться у володінні відповідача, а саме: завірених належним чином копій висновків судово-медичних експертиз щодо встановлення причин смерті 48 громадян, серед яких 5 невпізнаних, у тому числі 4 чоловіків та 1 жінки, що загинули насильницькою смертю від ушкоджень, які отримали під час масових заворушень у м. Одесі 2 травня 2014 року, у повному обсязі, включаючи описову частину цих висновків і відповідних їм актів лабораторних досліджень (без зазначення прізвищ, імен, по батькові та інших персональних даних постраждалих, експертів і будь-яких інших осіб).

На обґрунтування своїх позовних вимог позивачі вказали на те, що відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Позивачі зазначили, що законодавством України встановлено вичерпний перелік підстав для обмеження права на інформацію. Однак, на думку позивачів, інформація, що стосується причин смерті людей, які загинули під час масових заворушень у м. Одесі 2 травня 2014 року, не підпадає під ці обмеження, оскільки така інформація є суспільно необхідною, викликає підвищений суспільний інтерес, а право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Суди встановили, що позивачі у цій справі є журналістами.

ГСУ МВС здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014160500003700 за фактом масових заворушень, що мали місце 2 травня 2014 року в Приморському районі м. Одеси, із застосуванням зброї, предметів, які використовувалися як зброя, що супроводжувалися насильством над особами, знищенням майна і призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України.

В ході досудового розслідування з метою встановлення причин смерті 43 осіб та 5 невпізнаних осіб ГСУ МВС призначило судово-медичні експертизи, проведення яких доручено Експертній установі.

За результатами проведення судово-медичних експертиз щодо встановлення причин смерті вказаних осіб Експертною установою складено експертні висновки, які були надіслані до ГСУ МВС, згідно з наявними у справі копіями супровідних листів.

12 червня 2014 року Експертна установа надіслала відповідь на запит ОСОБИ_2 від 10 червня 2014 року про надання інформації щодо порядку проведення судово-медичних експертиз трупів людей, загиблих під час масових заворушень у м. Одесі 2 травня 2014 року, та їх результатів.

В листі повідомлено, що інформація, отримана при проведенні судово-медичних експертиз трупів, є конфіденційною та службовою, доступ до якої регулюється чинним законодавством. Експерт не має права розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, про хід проведення експертизи та її результати, оскільки за це передбачена кримінальна відповідальність. Позивачу роз’яснено можливість отримання запитуваної інформації у слідчих, в провадженні яких знаходиться ця справа.

Слідче управління Головного управління МВС в Одеській області листом від 23 травня 2014 року № Ш-633 відповіло ОСОБІ_2 на його звернення щодо надання відомостей про хід проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактом масових заворушень, які відбулись у м. Одесі 2 травня 2014 року, що запитувана інформація щодо проведення судово-медичних експертиз трупів, судово-токсикологічних експертиз та їх результати згідно зі статтею 9 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939-VI) є службовою інформацією, яка належить до інформації з обмеженим доступом. Позивачу роз’яснено, що право отримувати інформацію про стан досудового розслідування та прийняті у кримінальному провадженні рішення мають особи, процесуальний статус яких визначений Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК).

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 20 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 жовтня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна інформація (висновки судово-медичних експертиз) є публічною, оскільки підставою її створення є виконання ГСУ МВС як суб’єктом владних повноважень своїх обов’язків, визначених КПК, під час досудового розслідування. Експертна установа не є суб’єктом владних повноважень, проте створила спірну інформацію і тому є її розпорядником в силу частини першої статті 13 Закону № 2939-VI.

Інформація з обмеженим доступом, оприлюднення якої є предметом цього позову, стосується масових заворушень, що відбулися 2 травня 2014 року в м. Одесі, супроводжувалися вбивствами людей, нанесенням тілесних ушкоджень, підпалами, знищенням майна та масовими порушеннями громадського спокою. Вказані масові заворушення є надзвичайною подією, тому інформація, оприлюднення якої є предметом спору у цій справі, не може бути обмежена в доступі та підлягає наданню, оскільки існує лише гіпотетична ймовірність завдання істотної шкоди внаслідок її розголошення, а суспільний інтерес в доступі до цієї інформації переважає потенційну шкоду від її поширення.

Не погоджуючись з рішенням Вищого адміністративного суду України, ГПУ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), посилаючись на неоднакове застосування частини третьої статті 17 КАС.

У заяві просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року, Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року та прийняти нове рішення, яким провадження в адміністративній справі закрити.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року № К/800/57921/14, у якому цей суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження в адміністративній справі, виходив із того, що спір щодо визнання протиправної бездіяльності прокурора стосовно несвоєчасного надання відповідей на звернення про долучення до кримінального провадження доказів та притягнення винних працівників міліції до кримінальної відповідальності не належить розглядати за правилами КАС, оскільки компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб’єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, наведено в частині третій статті 17 КАС. Це, зокрема, справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Розглядаючи справу та вирішуючи питання про підсудність цього спору, касаційний суд виходив із того, що оскільки відповідачем у справі є Експертна установа, а за правилами статті 303 КПК можна оскаржити лише дії слідчого та прокурора, то цей спір є адміністративним. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на нижченаведене.

У справі, що розглядається, спір стосується правомірності дій Експертної установи щодо відмови у наданні інформації, розпорядником якої відповідно до Закону № 2939-VI вона є та яка була створена нею в процесі виконання делегованих повноважень суб’єкта владних повноважень, а саме ГСУ МВС, у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014160500003700, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

Разом з цим суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов та зобов’язуючи Експертну установу забезпечити позивачам доступ до запитуваної інформації, залишили поза увагою вимоги пункту 4 частини п’ятої статті 69 КПК, відповідно до якої експерт зобов’язаний не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, або не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення експертизи та її результати.

У справі, що розглядається, суди встановили, що 12 червня 2014 року Експертна установа надіслала відповідь на запит ОСОБИ_2, у якому вказала, що експерт не має права розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, про хід проведення експертизи та її результати, оскільки за це передбачена кримінальна відповідальність. А слідче управління Головного управління МВС в Одеській області листом від 23 травня 2014 року № Ш-633 роз’яснило ОСОБІ_2, що право отримувати інформацію про стан досудового розслідування та прийняті у кримінальному провадженні рішення мають особи, процесуальний статус яких визначений КПК.

Таким чином, за суб’єктним складом сторін та характером спірних відносин ця справа підлягає розгляду у порядку, визначеному КПК, а отже, компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо відмови експерта у наданні інформації, що стала йому відома у процесі виконання делегованих повноважень органом досудового розслідування, та за наявності відмови органу досудового розслідування у доступі до такої інформації є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, відповідно до пункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі – закриттю.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2015 року, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2016 року скасувати.

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБИ_1, ОСОБИ_2 до комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», треті особи: Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ України, Генеральна прокуратура України, про забезпечення інформації закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков

Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко