Суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном (справа № 6-2454цс16, 01.11.17)

Фабула судового акта: При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України, розглянувши справу за позовом виділення в натурі частини житлового будинку і встановлення порядку користування земельною ділянкою за заявою.

Оскільки судові рішення в частині виділення в натурі частини житлового будинку не оскаржувались, то ВСУ в своїй постанові лише навів мотивацію, яку використали суди, і яка також заслуговує на увагу, а саме, - «спорудження господарських будівель не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру часток в праві власності на будинок; при здійсненні перебудов житлового будинку вимоги про перерозподіл часток співвласників у праві спільної часткової власності із виділенням в натурі новостворених часток, про що відсутня згода кожного із співвласників, не підлягають задоволенню.

При цьому, залишаючи рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін в частині визначення порядку користування земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що такий порядок відповідає розміру часток співвласників у вартості будинку, господарських будівель і споруд на час виникнення права власності на них».

Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 1 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16

При застосуванні положень статті 120 ЗК України в поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що в разі переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п’ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Право користування земельною ділянкою, що виникло на підставі державного акта на право користування, без укладення відповідного договору припиняється зі смертю особи, і не входить до складу спадщини (справа № 686/2333/16-ц, 23.11.17)

ВСУ: "Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними документами на підтвердження права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення" (Постанова ВСУ від 27.01.2015 по справі № 21-570а14)

У нового власника при переході права власності на будівлю завжди виникають права на земельну ділянку, на якій розташована ця будівля і на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування цієї будівлі (ВСУ у справі № 6-253цс16 від 13 квітня 2016р)

Користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця доходів і може бути підставою для стягнення збитків (ВГСУ у справі № 908/3313/14, 12.09.17)

Земельний сервітут встановлюється судом у випадку, коли відповідач НЕ довів, що позивач може задовольнити свої потреби щодо використання з/д в менш обтяжливий спосіб ніж запропонований (ВССУ від 13 березня 2017р., справі № 662/675/16-ц)

До складу спадщини НЕ входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи ( ВСУ від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення в натурі частини житлового будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділення в натурі частини житлового будинку, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

ОСОБА_1 зазначала, що на підставі договору купівлі-продажу від 8 червня 1979 року їй на праві власності належить 21/50 частина житлового будинку за АДРЕСА_1. Власником іншої частини будинку є відповідачка. Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці загальною площею S_1. Між ними склався порядок користування будинком, відповідно до якого вона займає кімнати «1-4», «1-5», «2-2», «2-3» будинку літ. «А», житлову прибудову літ. «А 1-2», а також користується навісом літ. «И», погребом літ. «пг-1», зливною ямою № 9, парканом № 4, № 7, водопровідним колодязем № 8.

Відповідачка займає кімнати «1-1», «1-2», «1-3», «1-6», «1-7», «1-8», «1-9» будинку літ. «А», в її користуванні знаходиться сарай літ. «З», вбиральня літ. «Е», замощення «І», «ІІ», «ІІІ», зливна яма № 6, водопровід № 2, паркан № 5. 24 жовтня 2012 року кімнату літ. «А», навіс літ. «И», погріб літ. «пг-1» було виділено в квартиру НОМЕР_1.

Позивачка просила виділити в натурі із майна, що перебуває у спільній частковій власності з відповідачкою 21/50 частину будинку та частину земельної ділянки, яка відповідає її частці у будинковолодінні.

У подальшому позивачка змінила свої вимоги та з урахуванням перерозподілу часток просила виділити їй у натурі 29/100 частин спірного житлового будинку, а відповідачці ОСОБА_2 – 71/100 частину відповідно до варіанту розподілу зазначеного у висновку експерта від 3 березня 2015 року, стягнути відповідно до статті 377 ЦК України з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у розмірі 33 тис. 400 грн та визначити порядок користування спірною земельною ділянкою, виділивши їй у користування частину згідно варіанту № 3, зазначеному у висновку експерта.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено: виділено ОСОБА_1 у рахунок її частини в житловому будинку за АДРЕСА_1 у жилому будинку літ. «А»: кімнату «2-2» площею 14,2 кв. м, кімнату «2-3» площею 19,1 кв. м, загальною площею 33,3 кв. м, надвірні споруди: погріб літ. «пг 1» під літ. «А№-2», навіс літ. «И», 1/2 частину замощення літ. «І», паркан № 4, хвіртку № 7, водопровідний колодязь № 8, зливну яму № 9, які відповідають фактично існуючому порядку користування та складають 29/100 частин домоволодіння. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. грошову компенсацію у розмірі 33 тис. 400 грн. Визначено порядок користування земельною ділянкою за АДРЕСА_1 загальною площею S_1, виділивши ОСОБА_1 у користування земельну ділянку площею S_2, позначену як «S-2» (зелений маркер) на додатку № 4 до висновку експертизи від 3 березня 2015 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням цього ж суду від 22 жовтня 2015 року ОСОБА_2 виділено в натурі в рахунок її частини в за АДРЕСА_1: у житловому будинку: літ. «А» кімнати «1-3», «1-4», «1-5», «1-6», «1-7», загальною площею 49,2 кв. м; надвірні споруди – погріб літ. «пг» під літ. «А», прибудова літ. «а2», сходи до літ. «а2», тераса до літ. «а2», 1/2 частина замощення «1», замощення «11», замощення «111», водопровід «2», водомір № 2, паркан № 5, зливна яма № 6, які відповідають фактично існуючому порядку користування та складають 71/100 частину домоволодіння. ОСОБА_2 виділено у користування земельну ділянку площею S_3, позначену як «S-1» (жовтий маркер) на додатку № 4 до висновку експертизи від 3 березня 2015 року.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 17 листопада 2015 року вказані заочне та додаткове рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про виділ в натурі 29/100 частини житлового будинку скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. У решті рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції в не скасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 120 125 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) та статті 377 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на постанови Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року та 13 квітня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення в зазначеній частині підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 8 червня 1979 року, посвідченого нотаріусом Другої Запорізької Державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за НОМЕР_2 на праві приватної власності належить 21/50 частка житлового будинку із надвірними будівлями, що розташовані на земельній ділянці площею S_1 за АДРЕСА_1. ТОВ «Запорізьке МБТІ» право власності ОСОБА_1 на 21/50 частину будинку зареєструвало 13 червня 1979 року за реєстровим НОМЕР_3.

Власником 29/50 частин цього ж будинку на підставі договору дарування від 3 липня 2008 року є відповідачка ОСОБА_2.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради НОМЕР_4 від 13 липня 1959 року за вказаним житловим будинком закріплено площу землекористування у розмірі S_1.

Згідно висновку експертизи жилий будинок складається з двох відокремлених квартир: квартири НОМЕР_5, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_2, та квартири НОМЕР_1, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1.

Скасовуючи рішення та додаткове рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_1 про виділення в натурі 29/100 частини житлового будинку та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спорудження господарських будівель не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру часток в праві власності на будинок; при здійсненні перебудов житлового будинку вимоги про перерозподіл часток співвласників у праві спільної часткової власності із виділенням в натурі новостворених часток, про що відсутня згода кожного із співвласників, не підлягають задоволенню.

При цьому, залишаючи рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін в частині визначення порядку користування земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що такий порядок відповідає розміру часток співвласників у вартості будинку, господарських будівель і споруд на час виникнення права власності на них.

Надана ОСОБА_2 постанова Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року не може бути прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у справі, за результатом розгляду якої її ухвалено, предметом спору було визнання недійсними рішень та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року викладено правову позицію, згідно з якою за відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України, за правилами якої особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення вказаної невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 90 ЗК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору купівлі-продажу частини будинку) на землях міст при переході прав власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 ЗК України.

Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи( частина п’ята статті 319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Проте суди першої та апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернули та вирішуючи спір в частині вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою не встановили фактів, які підлягають встановленню у справі, зокрема наявність між попередніми співвласниками будинку угоди про порядок користування спірною земельною ділянкою, порядок користування земельною ділянкою з моменту набуття сторонами прав на земельну ділянку та наявність чи відсутність згоди обох сторін на такий порядок.

Поза увагою суду залишився й той факт, що частки кожного з співвласників нерухомого майна в натурі не виділялись. При цьому судами узагалі не вказано межі земельних ділянок, якими сторони мають користуватися.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2016 року, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 17 листопада 2015 року, заочне рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2015 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 жовтня 2015 року в частині вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.