Суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації (Справа № К/800/22687/15 24.03.16)

Фабула судового акту: Ця судова справа представляє певний інтерес, перш за все, з точки зору обрання способу судового захисту у випадках виникнення «непорозумінь» з державною реєстраційною службою. Цікава вона також і тому, що в судовому рішенні досить докладно наведені приписи законодавства, що окреслюють повноваження цієї державної служби.

Постановою окружного адміністративного суду було скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень і зобов'язано провести на підставі рішення суду державну реєстрацію права власності не частину квартири в порядку спадкування за законом. Але постановою апеляційного адміністративного суду постанову Дніпропетровського вказану постанову суду першої інстанції скасовано у цій частині.

Досліджуючи матеріали справи, касаційний суд встановив, що наведені державним реєстратором в оскаржуваному рішенні підстави для відмови позивачу у державній реєстрації права власності на спірний нерухомий об'єкт не відповідають дійсним обставинам та підставам, з існуванням яких законодавець пов'язує відмову у державній реєстрації права на нерухоме майно.

Констатувавши порушення закону відповідачем, ВАСУ разом з тим зазначив, що вимога позивача зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України провести державну реєстрацію права власності не може бути задоволена.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно з частиною п'ятою статті 3 вказаного Закону державна реєстрація прав <...> проводиться органом державної реєстрації прав <...>.

Відповідно до частини четвертої статті 9 вказаного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (абзац другий частини четвертої вказаної статті).

Наведені приписи законодавства свідчать про те, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати такі рішення. Така правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі 819/1849/13-а.

З огляду на наведене, ВАСУ ухвалив нову постанову, якою позов задовольнити частково, - скасував рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень і зобов'язав державного реєстратора повторно розглянути заяву позивача.

Аналізуйте судовий акт: Підвідомчість: спір фізичної особи з державним реєстратором прав на нерухоме майно розглядається за правилами цивільного судочинства (СПІЛЬНЕ ЗАСІДАННЯ ТРЬОХ ПАЛАТ ВСУ у справі № 21 -41а16 від 14 червня 2016р.)

Підсудність оскарження дій державного реєстратора: адмінсуди продовжують розглядати такі спори незважаючи на рішення ВСУ у справі № 21-41а16 від 14 червня 2016р. (Окружний адмінсуд м. Києва від 09 вересня 2016р. у справі №826/11931/16)

Відмова у державній реєстрації правомірна оскільки присвоєння поштової адреси об’єкту нерухомості підтверджується безпосередньо рішенням виконкому, а не листом із посиланням на таке рішення (ВАСУ від 17 березня 2016р.)

Спір юр. особи з Реєстраційною службою з приводу державної реєстрації права оренди на земельну ділянку підвідомчий адмінсудам (ВСУ від 15 листопада 2016р. у справі № 21-3030а16)

Реєстраційна дія є законною навіть якщо існує заборона суду про її вчинення і про цю заборону не знає державний реєстратор в момент вчинення (ВАСУ від 13 вересня 2016р. у справі К/800/18277/16)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2016 р. м. Київ К/800/22687/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Шведа Е.А.,

розглянула у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Корюк Т.В., третя особа: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Корюк Т.В., третя особа: Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, в якому просила:

- скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 9471785 від 25.12.2013 р.;

- зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 47,4 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., яка складається з: 1-а кімната 17,1 кв.м., 2-а кімната 10,4 кв.м., кухні площею 7,7 кв.м., вбиральні (сполученої) 1,1 кв.м., ванної кімнати площею 2,0 кв.м., коридору 3,0 кв.м., 1,8 кв.м., вбудованої шафи 0,З кв.м., лоджією 4,0 кв.м., за ОСОБА_3, шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей;

- зобов'язати відповідача оформити та видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 47,4 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., яка складається з: 1-а кімната 17,1 кв.м., 2-а кімната 10,4 кв.м., кухні площею 7,7 кв.м., вбиральні (сполученої) 1,1 кв.м., ванної кімнати площею 2,0 кв.м., коридору 3,0 кв.м., 1,8 кв.м., вбудованої шафи 0,3 кв.м., лоджією 4,0 кв.м., за ОСОБА_3.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2014 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Корюк Т.В. «Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень» № 9471785 від 25.12.13.; зобов'язано Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Корюк Т.В. провести на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.02.2012р. державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2014 року скасовано у частині задоволення позовних вимог щодо скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Корюк Т.В. «Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень» № 9471785 від 25.12.13. та зобов'язання Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Корюк Т.В. провести на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.02.12 державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. В цій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено, 29.02.14 Ленінським районним судом м. Дніпропетровська рішенням по цивільній справі № 2/422/1435/2012 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, Дніпропетровської міської ради, треті особи - ОСОБА_8, Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3, Дніпропетровської міської ради, треті особи - ОСОБА_8, Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені: визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказане рішення суду від 29.02.12 набрало чинності 13.03.12.

12.12.13 позивачем подано до третьої особи заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстраційний номер 4492621) для проведення державної реєстрації права власності на 1/3 частину згаданої квартири на підставі рішення Ленінського районного суду від 29.02.12. Як вбачається з картки прийому заяви №8984052, до заяви позивачем були додані, зокрема рішення суду від 29.02.12 та технічний паспорт, виданий 03.12.13. (а.с.13). Вказана заява позивача на виконання Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.13 №607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», зареєстрована в Мінюсті 02.04.13 за №534/23066, була передана для розгляду до Державної реєстраційної служби України.

25.12.13 відповідачем було винесено рішення №9471785 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень з тих підстав, що в поданому заявником рішенні суду від 29.02.12, яке подано як правовстановлювальний документ, не визначені технічні характеристики об'єкта, якій підлягає державній реєстрації, тому подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документами, що їх посвідчують.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою КМУ від 22.06.13 №703 (далі - Порядок №703) під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); 2) повноважень заявника; 3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав (п.12).

За змістом пп. 10 п. 27 Порядку №703, документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, подає копії документів, що зазначені в пункті 9 цього Порядку (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування) (п. 28 Порядку № 703).

Пунктом 9 Порядку № 703 встановлено, що заявник під час подання заяви про державну реєстрацію пред'являє органові державної реєстрації прав, нотаріусові документ, що посвідчує його особу, а у разі подання заяви уповноваженою особою така особа також пред'являє документ, що підтверджує її повноваження. Пунктом 16 Порядку №703 визначено, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до п.23 Порядку №703 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Однією з підстав для відмови в державній реєстрації права, згідно п. 4 ч.1 ст.24 названого Закону, є подання документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

З наведеними законодавчими положеннями узгоджуються приписи Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішень судів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2009 року № 914/5, за змістом яких рішення суду про визнання прав власності на нерухоме майно є правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно є документом, що підтверджує виникнення права власності та є підставою для реєстрації права власності за особою, право власності якої на нерухоме майно встановлено таким рішенням.

За позивачем визнано право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі рішення Ленінського районного суду від 29.02.12, яке було подано позивачем при зверненні до територіального органу Мін'юсту, що забезпечує реалізацію повноважень Укрдержреєстру, як таке що набрало законної сили, а отже таке рішення суду є належним правовстановлювальним документом.

Таким чином, наведені державним реєстратором в оскаржуваному рішенні підстави для відмови позивачу у державній реєстрації права власності на спірний нерухомий об'єкт не відповідають дійсним обставинам та підставам, з існуванням яких законодавець пов'язує відмову у державній реєстрації права на нерухоме майно. В поданому позивачем до заяви судовому рішенні чітко наведена частина права власності позивача на квартиру, яка визначена судом в порядку спадкування. Посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на невідповідність поданих документів вимогам, невизначеність технічних характеристик об'єкту, як не підставу для відмови позивачу у державній реєстрації, є безпідставними та надуманими, оскільки ані Законом, ані в Порядком №703 не визначені спеціальні вимоги до змісту судового рішення, що набрало законної сили, яке подається особою для проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.

Отже, відповідачем не надано до суду жодних доказів щодо правомірності своїх дій та оскаржуваного рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 25.11.2013 року №8306495. На підставі викладеного суд доходить до висновку, що спірне рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

Разом з тим, вимога позивача зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України провести державну реєстрацію права власності не може бути задоволена.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав).

Згідно з частиною п'ятою статті 3 вказаного Закону державна реєстрація прав <…> проводиться органом державної реєстрації прав <…>.

У частині другій статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до частини четвертої цієї статті державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (абзац другий частини четвертої вказаної статті).

Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначені у статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а статтею 30 цього Закону встановлена відповідальність у сфері державної реєстрації прав.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати такі рішення.

Така правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі 819/1849/13-а.

Отже, для захисту прав позивача у даному випадку належить зобов'язати Держреєстратора повторно розглянути заяву позивача про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Корюк Т.В. оформити та видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають, оскільки заявлені передчасно. Так, відповідно до ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності, видається при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2015 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2014 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України «Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень» № 9471785 від 25.12.13.

Зобов'язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про державну реєстрацію права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: