Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, чи позбавлення премій, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці (ВСУ, справа № 6-2790цс16)

Фабула судового акту: Законом України «Про охорону праці» на профспілки покладено чимало повноважень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань. Разом з цим повноваження профспілок не є безмежними.

У справі, яка переглядалась Верховним Судом України, суди встановили, що на підставі наказу керівника ПАТ «Київенерго» за порушення вимог посадової інструкції позивачу було вирішено не нараховувати премію за виробничо-господарські показники.

Суд першої інстанції ухвалив рішення про визнання протиправним та скасування вказаного наказу в частині позбавлення позивача премії за виробничо-господарські показники. Суд, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань, входять до структури заробітної плати. Згідно з частиною четвертою статті 97 КЗпП України відповідач не мав права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.

Крім того суди зазначили, що зміна умов праці позивача, який є членом виборного профспілкового органу, відбулася без попередньої згоди виборного профспілкового органу. Отже всі судові рішення були ухвалені на користь працівника, з чим не погодився роботодавець.

У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Київенерго» просив скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

ВСУ заяву задовольнити частково, скасувавши всі ухвалені в цій справі судові рішення, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому ВСУ сформував правову позицію, зазначивши зокрема, що ч. 4 ст. 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.

Оскільки суди не з’ясували, які нормативно-правові акти діють у відповідача, якими визначено умови та порядок виплати премій, та чи дотримано їх при виданні оспорюваного наказу про невиплату премії позивачу, справу і було направлено на новий розгляд.

Аналізуйте судовий акт: Умовою звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є відсутність працівника на роботі протягом чотирьох місяців підряд, але вихід працівника хоча б на один день перериває обчислення цього строку (ВССУ, справа N 6-12110св15, 17.06.15 р.)

Законодавством не передбачена компенсація з державного бюджету доходів ФОПам, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (ВССУ, справа № 452/3197/15 від 22.03.17)

При поновленні працівника на роботі, якого було звільнено на підставі скорочення штату, виплачена одноразова грошова допомога підлягає поверненню роботодавцю (ВСУ у справі № 6-2711цс16 від 1 лютого 2017р.)

Не застосовується одночасне (подвійне) стягнення з роботодавця середнього заробітку і за ст. 117 КЗпПУ, і за ст. 235 КЗпПУ у випадку порушення прав звільненого працівника – обираємо щось одне (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2912цс16)

Не є підставою для скасування наказу про звільнення (інше дисциплінарне стягнення) від сутність письмового пояснення працівника, якщо факт порушення дисципліни підтверджений іншими доказами (ВСУ у справі № 6-2801цс15 від 19 жовтня 2016 р.)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-2790цс16: Згідно із частинами 2, 3 статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до змісту статті 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

На підприємствах можуть затверджуватися положення про преміювання.

Частина 3 статті 97 КЗпП України тільки зобов’язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам.

Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри премій, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника премій обов’язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).

Частина 4 статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.

Разом з тим у справі, судові рішення в якій переглядаються, суди не з’ясували, які нормативно-правові акти діють у відповідача, якими визначено умови та порядок виплати премій, та чи дотримано їх при виданні оспорюваного наказу про невиплату премії позивачу.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київенерго», Структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго», третя особа – директор Структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго» ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування наказу про позбавлення премії та повернення коштів за заявою Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі – ПАТ «Київенерго»), Структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» (далі – СВП «Київські теплові мережі») ПАТ «Київенерго» про визнання протиправним та скасування наказу НОМЕР_1 від 9 листопада 2015 року в частині позбавлення його премії за листопад 2015 року, зобов’язання адміністрації СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» повернути належну йому премію, а також покласти на директора СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» ОСОБА_2 обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну ПАТ «Київенерго» його незаконними діями.

ОСОБА_1 зазначав, що оспорюваний наказ прийнято з порушенням вимог статті 252 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», зокрема без попередньої згоди виборного профспілкового органу, членом якого він є.

Позивач вважав наказ безпідставним, оскільки не вчиняв жодних порушень, а відповідач не проводив службового розслідування відносно нього, не складав відповідного акта за результатами його проведення, пояснень від нього та згоди профспілки, членом якої він є, не отримував.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу директора СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» ОСОБА_2 від 9 листопада 2015 року НОМЕР_1 в частині позбавлення позивача премії за листопад 2015 року за виробничо-господарські показники. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Київенерго» на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Київенерго» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статі 97 КЗпП України, статі 15 Закону України «Про оплату праці».

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Київенерго» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року, 27 жовтня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що на підставі наказу НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 7 травня 2013 року переведений на посаду майстра виробничої дільниці І групи квартальних котелень НОМЕР_3 РТМ «Голосієво» філіалу «ЖитлотеплоенергоКиївенерго» ПАТ «Київенерго».

Пунктом 2 наказу НОМЕР_1 від 9 грудня 2015 року, виданого директором СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» ОСОБА_2., визначено, що майстру І групи виробничої дільниці квартальних котелень НОМЕР_3 РТМ «Голосієво» ОСОБА_1 за порушення вимог пунктів 2.4, 2.50, 4.2, 4.24 посадової інструкції майстра виробничої дільниці І групи дільниці квартальних котелень НОМЕР_3 РТМ «Голосієво» НОМЕР_4, пункту 5.18 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України та згідно з пунктом 5 таблиці 2 Положення про преміювання працівників ПАТ «Київенерго» за виконання виробничо-господарських показників вирішено премію за виробничо-господарські показники за листопад 2015 року не нараховувати.

Ухвалюючи рішення про визнання протиправним та скасування наказу в частині позбавлення ОСОБА_1 премії за листопад 2015 року за виробничо-господарські показники, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань, входять до структури заробітної плати. Згідно з частиною четвертою статті 97 КЗпП України відповідач не мав права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством.

Крім того, зміна умов праці позивача, який є членом виборного профспілкового органу, відбулася без попередньої згоди виборного профспілкового органу.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року та 27 жовтня 2016 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок про те, що преміювання працівників є правом, а не обов’язком роботодавця і здійснюється з урахуванням показників у роботі працюючих на підставі відповідного наказу керівника підприємства.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно із частинами другою, третьою статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до змісту статті 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, при вирішенні спорів про виплату премій необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

На підприємствах можуть затверджуватися положення про преміювання.

Частина третя статті 97 КЗпП України тільки зобов’язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам.

Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри премій, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника премій обов’язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).

Частина четверта статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.

Разом з тим у справі, судові рішення в якій переглядаються, суди не з’ясували, які нормативно-правові акти діють у відповідача, якими визначено умови та порядок виплати премій, та чи дотримано їх при виданні оспорюваного наказу про невиплату премії позивачу.

Беручи до уваги наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що рішення, які переглядаються з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, в частині визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу директора СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» ОСОБА_2 від 9 листопада 2015 року НОМЕР_1 в частині ненарахування ОСОБА_1 премії за листопад 2015 року за виробничо-господарські показники, є незаконними.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу в зазначеній частині слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 червня 2016 року та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу директора Структурного відокремленого підрозділу «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго» ОСОБА_2 від 9 листопада 2015 року НОМЕР_1 у частині ненарахування ОСОБА_1 премії за листопад 2015 року за виробничо-господарські показники скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Підписи суддів