22.02.2017 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Перерахування боржником коштів на інших рахунок стягувача ніж той, що зазначений у судовому рішенні, також вважається добровільним виконання цього рішення (ВСУ від 21 грудня 2016р. у справі №3-1421гс16)

Фабула судового акту: Іноді здається, що твоя поведінка правильна та зрозуміла для інших, проте проблема виникає там, де її зовсім не очікуєш.  Суд стягнув з боржника суму коштів і  вказав в рішенні та наказі рахунок стягувача, на який боржник повинен перерахувати присуджену суму.    Боржник керуючись інформацією від ДФС про закриття цього рахунку стягувача у банку, перераховує всю суму на інший рахунок стягувача, в іншому банку.  Начебто неприємна історія судової баталії  між сторонами завершилась, проте ні – стягувач продовжує вимагати від боржника перерахування суми коштів на саме той рахунок, який вказаний у судовому рішенні.

Мотиви стягувача незрозумілі та щонайменше – дивні. І починається безглуздий спір: чи можна вважати перерахування боргу на іншій рахунок, ніж той що вказаний у рішенні, добровільним виконанням рішення суду. В принципі цей спір ширше: чи може бути взагалі добровільне виконання рішення суду боржником без участі виконавчої служби та здійснення виконавчого провадження.

Для юридичного закриття свого боргу боржник подає заяву до суду про визнання наказу про стягнення коштів таким, що не підлягає виконання. Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції відмовляють йому у задоволенні цієї заяви. Рятує ситуацію суд касаційної інстанції, який визнає наказ про стягнення коштів таким, що не підлягає виконанню. 

Але стягувач подає заяву про перегляд цього рішення ВГСУ до ВСУ. ВСУ роз’яснює: що боржник все ж таки має право добровільно перерахувати на виконання рішення суду кошти на інших рахунок стягувача і, таким чином, припинити свої грошові зобов’язання. 

Аналізуйте судовий акт: Суд НЕ зобов’язаний відкладати засідання, якщо представник сторони навіть ВПЕРШЕ не з’явився на розгляд і має право ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами (ВГСУ від 07 липня 2016 року у справі № 910/21819/15)

Незадовільний фінстан відповідача та криза у державі не є підставою для розстрочення виконання рішення суду, адже сторони справи перебувають у рівних економічних умовах (ВГСУ від 09 листопада 2016р. у справі № 914/1488/15)

Відсутність у ГПК прямої вказівки на заборону оскарження ухвали зобов’язують суд апеляційної та/або касаційної інстанції прийняти правильно оформлену скаргу до розгляду (ВГСУ від 29 листопада 2016 р. у справі № 910/14968/14)

Для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову (ВГСУ, справа № 20/49 від 12 січня 2016р., судді Палій В.В., Прокопанич Г. К., Студенець В. І.)

До строку пред’явлення виконавчого документу до виконання не входить строк під час якого д/в розглядає виконавчий документ та відмовляє у відкритті виконавчого провадження (ВСУ від 5 жовтня 2016 р. у справі № 3-698гс16)

 

                                                                                                        

                                                                                                 П О С Т А Н О В А

                                                                                                     ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року

                                                          м.  Київ


Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі

головуючого

Ємця А.А.,

 

 

суддів:

Берднік І.С.,

Жайворонок Т.Є.,

 

 

 

 

 

 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю “БК Трансбудінвест” (далі – ТОВ “БК Трансбудінвест”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 922/1263/13 про визнання наказу від 08 серпня 2015 року таким, що не підлягає виконанню, у справі № 922/1263/13 за позовом ТОВ “БК Трансбудінвест” до публічного акціонерного товариства “Євроцемент-Україна” (далі – ПАТ “Євроцемент-Україна”), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю “Трініті-Інвест”, про стягнення суми,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року ПАТ “Євроцемент-Україна” звернулося до Господарського суду Харківської області із заявою про визнання наказу Господарського суду Харківської області від 18 серпня 2015 року таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що 07 червня 2016 року здійснив добровільне виконання рішення Господарського суду Харківської області від 24 лютого 2015 року шляхом перерахування грошових коштів на загальну суму 20 584 183,80 грн на рахунок стягувача, відкритий у публічному акціонерному товаристві комерційний банк “Євробанк” (далі – ПАТ КБ “Євробанк”), оскільки із листа Державної фіскальної служби України від 13 січня 2016 року № 169/Ш/26-59-11-02-66 йому стало відомо, що розрахунковий рахунок ТОВ “БК Трансбудінвест”, зазначений у резолютивній частині рішення, закрито.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23 червня 2016 року у задоволенні заяви ПАТ “Євроцемент-Україна” про визнання наказу Господарського суду Харківської області від 18 серпня 2015 року таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 липня 2016 року ухвалу Господарського суду Харківської області від 23 червня 2016 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2016 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 липня 2016 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 23 червня 2016 року скасовано. Наказ Господарського суду Харківської області від 18 серпня 2015 року у справі № 922/1263/13 визнано таким, що не підлягає виконанню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України виходив із того, що згідно з пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України “Про виконавче провадження”, статтею 117 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), статтями 598, 599 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зобов’язання сторін і виконавче провадження припиняються у разі добровільного виконання божником своїх зобов’язань. Оскільки боржник перерахував позивачеві всю суму, стягнену з нього за рішенням суду, суд касаційної інстанції визнав наказ Господарського суду Харківської області від 18 серпня 2015 року таким, що не підлягає виконанню.

ТОВ “БК Трансбудінвест” у порядку статті 11119 ГПК подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 922/1263/13 з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 11116 ГПК, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2016 року та залишити в силі ухвалу Господарського суду Харківської області від 23 червня 2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 липня 2016 року у справі № 922/1263/13, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 49 Закону України “Про виконавче провадження”, статей 69, 77 ГПК, статей 598, 599 ЦК.

В обґрунтування заяви ТОВ “БК Трансбудінвест” надано: копії ухвал Вищого господарського суду України від 15 червня 2016 року у справі № 905/2309/15, від 14 липня 2016 року у справі № 910/10186/15, від 09 серпня 2016 року у справі № 916/1566/13, від 04 жовтня 2016 року у справі № 5026/275/2012, копію постанови Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 року у справі № 16/587-22/430 та копію ухвали Верховного Суду України від 12 березня 2009 року у справі № 6-9743сво08,
в яких, на думку заявника, суди, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми права, дійшли протилежного висновку: належним є виконання зобов’язання, яке прийнято кредитором і в результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання. Крім того, порушено право на справедливий суд і право доступу до суду, заявника безпідставно було позбавлено можливості належним чином представляти свої інтереси під час розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка розглядається, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 24 лютого 2015 року позов ТОВ “БК Трансбудінвест” задоволено; присуджено до стягнення з ПАТ “Євроцемент-Україна” (64200, м. Балаклія, Харківська область, Проммайданчик ПАТ “Євроцемент-Україна”, код 00293060, п/р 260080231212 ПАТ Сбербанк Росії м. Харків, МФО 320627) на користь ТОВ “БК Трансбудінвест” (01001, м. Київ, вул. Софіїівська, б10, офіс 4, код ЄДРПОУ 36050234, п/р 260010132970 ПАТ “Сбербанк Росії”, МФО 320627) 15 471 120,00 грн заборгованості по оплаті послуг третьої особи (за наднормативне користування вагонами), 141 790,04 грн за оплату послуг по переадресуванню вантажу, 3 % річних у сумі 936 774,61 грн, інфляційних нарахувань 3 965 679,15 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 68 820,00 грн.

18 серпня 2015 року Господарський суд Харківської області видав наказ на виконання рішення від 24 лютого 2015 року, зміст якого відповідає резолютивній частині рішення суду першої інстанції.

ПАТ “Євроцемент-Україна” згідно з платіжним дорученням від 07 червня 2016 року № 6 перерахувало грошові кошти на загальну суму 20 584 183,80 грн (у тому числі 15 471 120,00 грн заборгованості з оплати послуг третьої особи, 141 790,04 грн за оплату послуг з переадресування вантажу, 3 % річних у сумі 936 774,61 грн, 3 965 679,15 грн інфляційних нарахувань, 68 820,00 грн судового збору на розрахунковий рахунок № 260040367601, відкритий у ПАТ КБ “Євробанк”, у зв’язку з чим звернулося до суду першої інстанції із заявою про визнання наказу Господарського суду Харківської області від 18 серпня 2015 року таким, що не підлягає виконанню, зазначивши про добровільне виконання цього рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що перерахування відповідачем грошових коштів на інший рахунок, ніж зазначений у резолютивній частині рішення, не може вважатися добровільним виконанням судового рішення.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду і суду апеляційної інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що згідно з пунктом 8 частини першої статті 49 Закону України “Про виконавче провадження”, статтею 117 ГПК,
статтями 598, 599 ЦК зобов’язання сторін і виконавче провадження припиняються у разі добровільного виконання божником своїх зобов’язань, а оскільки боржник перерахував всю суму, стягнену з нього за рішенням суду, позивачу, отже суд касаційної інстанції визнав наказ Господарського суду Харківської області від 18 серпня 2015 року таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Вищий господарський суд України у справі, яка розглядається, дійшов висновку, що виконавче провадження припиняється у разі добровільного виконання боржником своїх зобов’язань, оскільки боржник перерахував всю суму, стягнену з нього за рішенням суду, позивачеві.

Водночас у постанові Вищого господарського суду України від 31 серпня 2011 року у справі № 16/587-22/430 та в ухвалі Верховного Суду України від 12 березня 2009 року у справі № 6-9743сво08, на які заявник посилається як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції висловив правову позицію щодо стягнення річних, інфляційних збитків тощо за період після прийняття рішення про стягнення основного боргу, з підстав, що таке рішення не виконується. Таким чином, судами встановлено факт невиконання рішення суду, ні в добровільному порядку, ні в примусовому.

Отже, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними.

Крім того, у заяві ТОВ “БК Трансбудінвест” зазначає про неоднакове застосування судом касаційної інстанції у справі, яка розглядається, процесуальних норм (положень статей 69, 77 ГПК) щодо відкладення розгляду справи, на підтвердження чого надано копії ухвал Вищого господарського суду України від 15 червня 2016 року у справі № 905/2309/15, від 14 липня 2016 року у справі № 910/10186/15, від 09 серпня 2016 року у справі № 916/1566/13, від 04 жовтня 2016 року у справі № 5026/275/2012.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.

З урахуванням наведеного та зважаючи на приписи частини другої статті 1115 ГПК, частини першої статті 11123 ГПК, у цій частині заяви немає підстав для перегляду Верховним Судом України судових рішень, оскільки доводи заяви фактично зводяться до правильності оцінки доказів судом.

Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що факт неоднакового застосування положень матеріального права не підтвердився, заява ТОВ “БК Трансбудінвест” не підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 6 розділу XII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року № 1402-VIII і керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю “БК Трансбудінвест” відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий                                                                                                         А.А. Ємець

1
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення