Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинамипочинається стосовно кожної окремої частини (ВСУ від 05.04.2017 № 6-522цс17)

Фабула судового акту: Судом першої інстанції, з рішенням якого погодились апеляційний суд та ВССУ, задоволено позовні вимоги банку про стягнення з боржника за кредитним договором заборгованість за кредитом, заборгованість за процентами, пеню за порушення строків погашення кредиту та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості з виплати процентів.

Натомість боржник не погоджуючись з позовом зазначив, що правові підстави для задоволення вимог кредитлора відсутні у зв'язку із спливом позовної давності.оскільки умовами кредитного договору повернення кредитних коштів і процентів за користування ними визначено періодичними щомісячними платежами, то згідно зі статтею 261 ЦК України обчислення позовної давності здійснюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, отже, сума непогашеної кредитної заборгованості підлягає стягненню у межах строку позовної давності, перебіг якої починається з моменту порушення строків оплати за окремим платежем і до моменту звернення кредитора до суду.

В свою чергу ВСУ підтверджуючи свої попередні правові позиції, скасовуючи рішення судів та посилаючись на положення ст. 1048 та ст. 1050 ЦК України зазначив, що позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВСУ у справі за № 6-522цс17: У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк

Аналізуйте судовий акт: Трирічний строк позовної давності у кредитних відносинах НЕ є абсолютним та може збільшений за домовленістю сторін, проте таке збільшення потребує підпису обох сторін (ВСУ від 04.11.2015р. у справі № 6-1926цс15)

Строк позовної давності починається з моменту пред’явлення банком вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом (ВСУ від 9 листопада 2016 р. у справі №6-2251цс16)

Не тільки «не знав», а і «не міг довідатись» - обов’язкова умова для поновлення строку позовної давності для задоволення клопотання позивача (ВСУ від 16 листопада 2016 р. у справі 6-2469цс16)

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (ВСУ у справі № 6-1138цс15)

Позовна давність застосовується за заявою сторони тільки до ухвалення судом рішення у справі (Постанова ВСУ у справі №6-246цс14 від 11 лютого 2015р.)

Пропущення строку позовної давності при стягненні основного зобов'язання (боргу) є підставою для припинення похідного зобов'язання (Постанова ВГСУ, судді: головуючий Ткаченко Н. Г., Катеринчук Л. Й., Куровський С. В.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10 вересня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту, згідно з умовами якого останній отримав грошові кошти в розмірі 58 000 доларів США зі сплатою 14,50 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення до 10 вересня 2018 року.

Посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань станом на 28 травня 2015 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 835 529 грн. 90 коп., з яких: 57 559,02 доларів США, що в еквіваленті становить 1 211 115 грн. 74 коп., – заборгованість за кредитом; 56 780,46 доларів США, що в еквіваленті становить 1 194 733 грн. 84 коп., - заборгованість за процентами; 47 248 грн. 43 коп. – пеня за порушення строків погашення кредиту та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості з виплати процентів 382 431 грн. 88 коп., - ПАТ «УкрСиббанк» просило задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 835 529 грн. 90 коп., з яких 1 211 115 грн. 74 коп. - заборгованість за кредитом; 1 194 733 грн. 84 коп. - заборгованість за процентами; 47 248 грн. 43 коп. – пеня за порушення строків погашення кредиту та 382 431 грн. 88 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості з виплати процентів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з ухваленням нового рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на підтримання заяви, пояснення представника ПАТ «УкрСиббанк» - ОСОБА_3 на її заперечення, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суд встановив, що 10 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 58 000 доларів США зі сплатою 14,50 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення до 10 вересня 2018 року.

Відповідно до пунктів 1.2.7 – 1.2.10 зазначеного договору сторони погодили, що погашення кредиту здійснюється шляхом сплати ануїтентних платежів, розмір яких складає 920 доларів США десятого числа кожного місяця протягом строку кредитування.

Позивач свої зобов’язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі 58 000 доларів США, однак відповідач свої зобов’язання щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом не виконав, унаслідок чого згідно з розрахунком станом на 28 травня 2015 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 57 559 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) еквівалентно 1 211 115 грн. 74 коп.; заборгованість за процентами в розмірі 56 780,46 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 194 733 грн. 84 коп.

1 липня 2014 року на виконання умов договору та пунктів 6.2, 6.1.2. Правил споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк» позивач направив вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, отриманої відповідачем (т. 1, а.с. 33-34).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив, зокрема, з того, що, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання та звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в межах трирічного строку.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року та 6 листопада 2014 року суд касаційної інстанції виходив з того, що оскільки умовами кредитного договору повернення кредитних коштів і процентів за користування ними визначено періодичними щомісячними платежами, то згідно зі статтею 261 ЦК України обчислення позовної давності здійснюється з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, отже, сума непогашеної кредитної заборгованості підлягає стягненню у межах строку позовної давності, перебіг якої починається з моменту порушення строків оплати за окремим платежем і до моменту звернення кредитора до суду з позовом з урахуванням строку погашення кредиту в повному обсязі, визначеного останнім днем місяця, вказаного на картці.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, суд виходив з того, що несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню в межах позовної давності за кожним із платежів.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року суд виходив з того, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність (стаття 257 ЦК України) за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року суд виходив з того, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального, а саме статей 256, 257, 261, 267 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно до умов кредитного договору від 10 вересня 2008 року кінцевий термін остаточного повного погашення кредитної заборгованості – 10 вересня 2018 року шляхом сплати ануїтентних платежів 10 числа кожного місяця протягом строку погашення, при цьому згідно з умовами договору може бути встановлено інший термін повернення кредиту.

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

ОСОБА_1 заявив про застосування строків позовної давності в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій (т. 1, а.с. 54, 73, 184).

У випадку встановлення умовами договору окремих самостійних зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Проте суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, не врахував зазначені правові норми і не перевірив доводів відповідача щодо припинення погашення ним заборгованості перед банком з 9 лютого 2009 року, а з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості позивач звернувся лише в червні 2015 року.

Таким чином, оскільки суд не встановив тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.