На час дії обмежувальних постанов НБУ не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % за кожен день прострочення повернення депозиту (№ 6-1881цс16 від 13.09.2017)

Фабула судового акту: Верховний Суд України у своїх постановах неодноразово висловлювався щодо провомірності одночасного стягнення з банківських установ індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних (ст. 611, 625, 1167 ЦК України), а також санкцій, визначених частиною п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 3% річних вартості послуги за кожен день прострочення видачі депозитного вкладу, оскільки таке стягнення не є подвійною відповідальністю за порушення зобов'язання та не порушують конституційних засад.

Проте, після початку проведення АТО у східних областях нашої держави та суттєвого зниження економічних показників, зростання інфляційних процесів правління Національного банку України видало низку постанов (від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України») щодо врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України, якими уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

У справі, що переглядалася ВСУ, судом першої інстанції було задоволено вимоги позивача щодо стягнення з банку 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, проценти за банківським вкладом за прострочення виплати депозиту та пеню пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів.

В свою чергу апеляційний та касаційний суди не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду в своїх рішеннях вказали, що оскільки обов’язки сторін та відповідальність за їх невиконання повністю регулюються умовами укладеного між ними договору банківського вкладу та нормами ЦК України, зокрема частиною другою статті 625 цього Кодексу, то вимоги частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 3% річних вартості послуги за кожен день прострочення не застосовуються.

Проте, ВСУ фактично відстоюючи свою правову позицію щодо правомірності накладення стягнень за порушення зобов'язання, визначених ЦК України та Законом "Про захист прав споживачів" послався на існування обмежувальних постанов правління НБУ, про які йшлося вище, та зазначив, що не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Припинення діяльності філії банку на території АРК не є підставою для неповернення вкладникам належних ним депозитів, розміщених на підставі договорів, укладених з банком, як юридичною особою (справа № 320/9196/14-ц, 27.09.17)

За порушення строків виконання платіжного доручення банк зобов'язаний сплатити проценти за користування грошовими коштами та пеню, і стягнення судом зазначених сум буде обґрунтованими (Справа № 910/23209/16, 20.06.17)

Договір вкладу має своїм наслідком передачу готівкових грошей вкладника у власність банку, і спричинення шкоди вкладнику працівником банку, не звільняє банк від відповідальності (Києво-Святошинський райсуд, справа № 369/10789/14-ц, 16.03.17)

Банк як виконавець фінансових послуг за порушення строків повернення депозитного вкладу сплачує вкладнику як споживачу пеню в розмірі 3% від суми вкладу за кожен день прострочення (ВСУ у справі № 6-2128цс16 від 13 березня 2017р.)

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1881цс16: Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності.

Однак у постановах Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України.

Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» про стягнення трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, відсотків за банківським вкладом за прострочений строк виконання зобов’язання, пені та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1 на суму 17 тис. 495 доларів США, строк дії якого закінчився 10 січня 2015 року.

Посилаючись на те, що відповідач мав можливість у період з 12 січня до 4 лютого 2015 року виконати своє зобов’язання з повернення суми банківського вкладу з урахуванням обмежень Національного банку України (далі – НБУ) щодо виплати не більше 15 тис. грн щодня, однак належним чином не виконав умов повернення суми банківського вкладу, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» (далі – ПАТ «ПтБ») за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виплати депозиту – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; суму в розмірі 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Солом’янський районний суд міста Києва заочним рішенням від 8 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд міста Києва скасував заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року і ухвалив у справі нове рішення від 3 лютого 2016 року, яким позов задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання в сумі 76 доларів США 84 центи; за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи, що за курсом НБУ станом на 8 вересня 2015 року було еквівалентно 458 грн 72 коп.; в іншій частині позову суд відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року залишив без змін.

У липні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів заявник послався на висновки Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 травня 2016 року. У зв’язку з цим ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення місцевого суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Суди встановили, що 8 січня 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ «ПтБ» було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1, загальна сума якого становила 17 тис. 495 доларів США, зі строком дії до 10 січня 2015 року. 12 та 13 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявами і просив повернути йому банківський вклад з процентами, але вказану грошову суму не отримав.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач порушив вимоги статей 526 1058 1060 1061 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), то з нього з урахуванням правових приписів, закріплених у статтях 23, 611, 625, 1167 цього Кодексу на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів слід стягнути 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, при цьому виходив, зокрема, з того, що оскільки обов’язки сторін та відповідальність за їх невиконання повністю регулюються умовами укладеного між ними договору банківського вкладу та нормами ЦК України, зокрема частиною другою статті 625 цього Кодексу, то вимоги частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 3% річних вартості послуги за кожен день прострочення не застосовуються. Крім того, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що на дані правовідносини не поширюються вимоги пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України, що унеможливлює стягнення сум на відшкодування моральної шкоди.

У наданій для порівняння постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року зазначено, що вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. На час дії постанови Правління НБ України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», а саме з 2 вересня до 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів. Тому положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на спірні правовідносини у поєднанні з постановою Правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України».

Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22); продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець – це суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п’ятої статті 10 цього Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності.

Однак, повертаючи частинами грошові кошти за договором банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1, банк посилався на постанови Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», у яких передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України.

Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.

Одночасно слід звернути увагу на те, що відповідно до рішення Правління НБУ від 23 лютого 2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ПтБ» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ПтБ», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ПтБ».

Оскільки Верховний Суд України відповідно до положень статей 355 360-2 ЦПК України не може встановлювати фактичні обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. За таких обставин судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

Керуючись статями 355 360-3 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Судді