Кредитор одного з подружжя при поділі їх майна є особою, яка має право на апеляційне оскарження, оскільки суд вирішив питання про його права і обов'язки (№ 6-1844цс16 від 06.09.2017)

Фабула судового акту: Рішенням суду першої інстанції здійснено поділ майна подружжя.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням особа, яка не була стороною у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та обов'язки подала апеляцію на вказане рішення мотивуючи це тим, що він є кредитором сторін у справі, тому поділ вказаного майна унеможливить повернення йому в майбутньому коштів, які він позичав чоловіку позивача та які останній використовував в інтересах сім’ї. У зв'язку із цим поділу полягало не тільки майно, а й борги подружжя.

Слід зауважити, що раніше, місцевим судом з чоловіка позивача було стягнуто борг на користь заявника. Під час розгляду вказаної цивільної справи, з метою забезпечення позову наклдено арешт на майно, яке належало чоловіку позивача, а у подальшому іншим рішенням суду щодо поділу майна подружжя право власності на це майно визнано за позивачем.

Судом апеляційної інстанції апеляційне провадження у справі закрито. З даним рішенням погодився і суд касаційної інстанції. Апеляційний суд зазначив, що заявником не надано доказів на підтвердження того, що позичені ним грошові кошти було використано в інтересах сім'ї, окрім того, борг було стягнуто лише з чоловіка позивача.

З даними доводами ВСУ не погодився та, скасовуючи рішення апеляційного та касаційного судів посилаючись на п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 вказав, що однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом ч. 1 ст. 292 ЦПК право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про відсутність у кредитора права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов’язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.

Аналізуйте судовий акт: Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов’язана повідомити суд про цю третю особу (ВСУ від 22.02.2017 у справі №6-2725цс16)

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, який в такому випадку має право на компенсацію вартості відчуженого майна (ВСУ, № 6-3058цс16)

Відсутність формальної письмової згоди одного з подружжя на отримання позики з метою погашення спільних зобов'язань не надає правових підстав для визнання договору позики недійсним (ВССУ, справа № 220/702/15-ц, 14.09.16)

Автоматично спільне майно подружжя навпіл НЕ поділяється: суду завжди необхідно встановити за які кошти таке майно було набуте: спільні або особисті (ВСУ від 05 квітня 2017р. у справі № 6-399цс17)

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1844цс16: Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 21 березня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона з 20 травня 1978 року перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу вони придбали земельну ділянку площею S на АДРЕСА_1, квартиру в будинку АДРЕСА_1, приміщення кафе з банкетною залою загальною площею P за тією ж адресою, яке відповідач використовує в процесі здійснення підприємницької діяльності. Посилаючись на те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, позивачка просила визнати за нею право власності на V частину зазначеного вище майна.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 15 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задовольнив: визнав за нею право власності на V частину вказаних земельної ділянки, квартири та приміщення кафе з банкетною залою.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовував тим, що при розгляді цієї справи його не було залучено до участі в справі, яка, на його думку, є обов’язковою, оскільки він є кредитором сторін у справі, тому поділ вказаного майна унеможливить повернення йому в майбутньому коштів, які він позичав ОСОБА_2 та які останній використовував в інтересах сім’ї.

Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 18 лютого 2016 року відкрив апеляційне провадження в справі.

Цей же суд ухвалою від 21 березня 2016 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 вересня 2015 року закрив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 18 квітня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3.

У заяві ОСОБА_3 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвали Апеляційного суду Хмельницької області від 21 березня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2016 року та передачу справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України):

неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 65 Сімейного кодексу України (далі – СК України);

неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме частин першої та п’ятої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, статті 292 ЦПК України;

невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм права.

На підтвердження наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_3 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 та 11 червня 2014 року, 25 листопада 2015 року, 2 березня та 13 квітня 2016 року, постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди у справі встановили, що Хмельницький міськрайонний суд рішенням від 15 вересня 2015 року здійснив поділ майна подружжя і визнав за ОСОБА_1 право власності на V частину спільно нажитого в період шлюбу з ОСОБА_2 нерухомого майна. Обґрунтовуючи своє право на подання апеляційної скарги в цій справі, ОСОБА_3 посилався на те, що поділу підлягало не лише майно, а й борги подружжя, оскільки вони виникли в інтересах сім’ї. Так, поділ указаного майна позбавить його права на повернення ОСОБА_2 коштів за договором позики, стягнутих рішенням суду на його користь.

Закриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваним рішення суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та обов’язки ОСОБА_3. Суд зауважив, що заявник не надав доказів на підтвердження того, що позичені ним грошові кошти ОСОБА_2 використав в інтересах сім’ї, адже Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 9 червня 2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 1 жовтня 2015 року, стягнув кошти за договором позики в сумі 1 млн 242 тис. грн лише з ОСОБА_2 за його борговими розписками.

ОСОБА_3 указує на те, що у справі, судові рішення в якій він просить переглянути, суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми матеріального права, а саме статтю 65 СК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Однак, постановляючи ухвали, про перегляд яких просить заявник, суди апеляційної та касаційної інстанцій застосували лише норми процесуального, а не матеріального права, тож підстава для перегляду судового рішення, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня.

Разом з тим ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 та 11 червня 2014 року, 25 листопада 2015 року, 13 квітня 2016 року, наданими заявником для порівняння, за аналогічних обставин суд касаційної інстанції скасував ухвали судів апеляційної інстанції та направив справи на апеляційний розгляд, установивши помилковість висновків судів апеляційної інстанції про те, що оскаржуваними судовими рішеннями не порушено прав заявників, які не були сторонами у справі, натомість суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

Наданою для порівняння ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив, зокрема, з того, що на час розгляду справи про поділ майна подружжя в апеляційному суді власником спірної квартири була інша особа, яку не було залучено до участі у справі.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановою від 3 лютого 2016 року, на яку також посилається заявник, ухвалу суду апеляційної інстанції, залишену без змін ухвалою суду касаційної інстанції, про відмову у прийнятті апеляційної скарги скасувала та направила справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, оскільки висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у заявника права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов’язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Суду апеляційної інстанції було надано копію ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, яка набрала законної сили та не була скасована на момент розгляду судом першої інстанції цієї справи, про накладення арешту на кафе з банкетною залою загальною площею P, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2. Однак Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 15 вересня 2015 року, яке ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку, визнав за ОСОБА_1 право власності на V частину, зокрема, зазначеного приміщення кафе з банкетною залою.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про відсутність у ОСОБА_3 права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов’язки, є передчасним, суперечить змісту статті 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню в справі щодо існуючого спору.

За змістом частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, у разі порушення судом норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд задовольняє заяву та має право скасувати судове рішення і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене ухвала Апеляційного суду Хмельницької області від 21 березня 2016 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2016 року підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 21 березня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2016 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Судді