Комморієнти, спадкова трансмісія та право представлення: використовуючи ці терміни ВСУ захистив права хлопця, який раніше через малоліцтво не зміг правильно прийняти спадщину свого діда (ВСУ від 7 червня 2017 у справі № 6-161цс17)

Фабула судового акту: Справедлива в повному розумінні цього слова постанова ВСУ, яка через багато років після одночасної, тобто в один день, загибелі у ДТП діда та матері захистила права онука на спадок. У діда було двоє дітей: мати онука та дядько онука, який після загибелі сестри став його опікуном. Спадок та предмет спору – це право власності на ½ будинку, який належав діду. Після одночасної смерті діда та матері дядько онука прийняв спадщину і повністю через нотаріуса оформив будинок на себе. Онук не звертався до нотаріуса і пропустив усі строки оформлення спадщини. Проте, на момент загибелі діда та матері онуку – позивачу було 7 років.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову онуку, суд апеляційної інстанції задовільнив позов, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив рішення суду першої інстанції в силі, ВСУ скасував рішення суду касаційної інстанції та залишив в силі рішення суду апеляційної інстанції на користь онука.

ВСУ підтвердив правильність висновку суду апеляційної інстанції про те, «що право на спадщину виникло в позивача не у зв’язку з тим, що право на спадкове майно перейшло до його матері, а тому, що її немає в живих на час відкриття спадщини після смерті діда позивача, тобто відповідно до правил частини другої статті 529 ЦК УРСР» Аналогічна позиція міститься і в статті 1266 ЦК України - "спадкування за правом представлення".

Ця постанова також цікава тим, що ВСУ використовує таку термінологію як «комморієнти», тобто «ті, що померли одночасно» та «спадкова трансмісія» - перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала право на спадщину і не прийняла її у зв'язку зі смертю.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-161цс17: Відповідно до ч. 2 ст. 529 ЦК УРСР онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Аналогічна норма міститься й в частині першій статті 1266 Цивільного кодексу України.

Спадкування за правом представлення – це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем. Таким чином, його власні спадкоємці ніби представляють у спадкових відносинах особу, яка б одержала права на спадкування, якби була живою на час відкриття спадщини.

Спадкування за правом представлення є різновидом спадкового правонаступництва та не залежить від спадкового правонаступництва між комморієнтами, оскільки спадкоємець, який помирає одночасно зі спадкодавцем, не спадкує його майно, але діти цього спадкоємця (внуки спадкодавця) за правом представлення виступають як безпосередні та самостійні спадкоємці майна спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони представляють.

Застосування права представлення не може залежати від того, що особа, яку представляють, померла не раніше, а в один день зі спадкоємцем. Якщо презюмується, що дві особи померли одночасно, це унеможливлює перебування в живих особи, яку представляють, на час відкриття спадщини.

Визначення спадкових прав комморієнтів стосовно один одного необхідне для розмежування обсягу спадщини і спадкоємців кожного з них, проте жодним чином не обмежує прав онука спадкувати після одного з комморієнтів замість іншого, який був би покликаний до спадкування в разі, якби був живим на час відкриття спадщини.

Отже, фразу «належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю» не потрібно розуміти як можливість особи, яку представляють, отримати право на прийняття спадщини, оскільки в такому випадку йшлося б про інший інститут – спадкову трансмісію.

Якби особа, яку представляють, була б живою на час відкриття спадщини, то вона і була б спадкоємцем за законом, у даному ж випадку на її місце заступив спадкоємець за правом представлення, обсяг прав якого у праві представлення не залежить від фактичних прав особи, яка померла на час відкриття спадщини.

Отже, під спадкуванням за правом представлення розуміють особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом, коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини ніби заступає на її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.

Аналізуйте судовий акт: Непрацездатність спадкоємця для отримання обов’язкової частки у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України повинна бути доведена в момент відкриття спадщини (ВССУ від 226 квітня 2016р. у справі № 204/8193/2014-ц)

Неоформлення спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на нерухоме іпотечне майно НЕ захищає від позову кредитора і стягнення боргу (ВСУ у справі № 6-2962цс16 від 12 квітня 2017р.)

Заповіт складений зі слів спадкодавця та не зачитаний останнім в голос є нікчемним (ВССУ від 29.03.2017р. у справі № 607/18133/15-ц)

При визнанні угоди недійсною (заповіту) з підстав недієздатності однієї із сторін призначення та проведення судово-психіатричної експертизи є обов'язковим (ВСУ від 13.03.2017 у справі № 6-2833цс16)

Спадковий договір розірвано, оскільки його умовами не передбачено можливість невиконання набувачем умов цього договору за певних обставин, навіть поважних (Справа № 638/2581/16-ц, ухвала від 23.02.17)

Знайшовся заповіт, і це є підставою для надання особі судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори (ВССУ від 01 лютого 2017р. у справі № 306/27/15-ц)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що прийняв спадщину, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування за законом за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання таким, що прийняв спадщину, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним та визнання права власності на 1/2 частину будинку в порядку спадкування за законом.

ОСОБА_1 зазначав, що будинок за АДРЕСА_1 належав його діду ОСОБА_3.

У будинку позивач мешкав разом зі своєю матір’ю – ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 його мати ОСОБА_4 та дід ОСОБА_3 одночасно загинули в дорожньо-транспортній пригоді (далі – ДТП), у зв’язку із чим відкрилася спадщина на спірний будинок. На момент смерті матері та діда позивач мешкав у спірному будинку, тобто фактично прийняв спадщину після смерті діда за правом представлення шляхом вступу у володіння спадковим майном. Через малолітній вік спадкових прав він не оформлював, а лише у листопаді 2014 року дізнався, що його дядько ОСОБА_2, не зазначивши інших спадкоємців, отримав свідоцтво про право власності на все спадкове майно.

Позивач просив визнати його таким, що прийняв спадщину після смерті діда ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати свідоцтво про право на спадщину, видане 6 вересня 1995 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, у частині права власності на 1/2 частину будинку за АДРЕСА_1 недійсним та визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину спірного будинку.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1: встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті діда ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1; визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 6 вересня 1995 року, в частині успадкування ним після смерті ОСОБА_3 1/2 частини будинку за АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину спірного будинку, що складається із житлового будинку (літера «А»), житловою площею 35,44 кв. м, загальною площею 53,84 кв. м із надвірними та господарськими спорудами, а саме № 1-5 огорожею, І-ІІ мощенням, розташованих на земельній ділянці площею S_1.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини другої статті 529 Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_1 посилається на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 17 липня 2007 року як суду касаційної інстанції на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ».

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно зі статтею 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на домоволодіння від 17 грудня 1962 року власником житлового будинку за АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 – дід позивача та батько відповідача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_4 та дід позивача ОСОБА_3 одночасно загинули в ДТП.

У зв’язку зі смертю ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належний йому спірний будинок. На час смерті спадкодавця були живими його дружина ОСОБА_6, син ОСОБА_2 (відповідач) та онук ОСОБА_1 (син померлої доньки ОСОБА_4, позивач).

На момент смерті матері та діда позивачу було 7 років. Батько позивача ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. На час смерті батька позивачу було 13 років.

13 червня 1996 року рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів НОМЕР_1 було встановлено опіку над неповнолітнім ОСОБА_1, опікуном призначено його дядька (брата матері) – відповідача ОСОБА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6. За життя вона не зверталася із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_3, у встановлений законом строк з відповідною заявою звернувся лише його син – ОСОБА_2, якому 6 вересня 1995 року державним нотаріусом Четвертої одеської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право власності на усе спадкове майно після смерті ОСОБА_3.

Дружина спадкодавця протягом 6 місяців заяви про відмову від спадщини, у тому числі на користь відповідача, не подавала, із заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на частку у спільному подружньому майні не зверталася.

Поза межами шестимісячного строку, а саме 2 червня 1995 року, від ОСОБА_6 до нотаріальної контори надійшла заява, в якій вона повідомила нотаріуса про свою обізнаність стосовно відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 щодо видачі свідоцтва про право власності відповідачу, а також про те, що вона на спадщину та на частку у спільному подружньому майні претензій не має.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що коли протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Тобто особи, які померли в один день, а в цій справі одночасно при ДТП, вважаються такими, що померли одночасно, а тому не залучаються до спадкування після смерті один одного. Оскільки дід та мати позивача померли в один день, то до ОСОБА_1 не могло перейти і право на прийняття спадщини після діда (у порядку представлення).

Разом з тим в іншій справі з подібних правовідносин, судове рішення в якій надано заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що спадкоємець, який помирає одночасно зі спадкодавцем, не спадкує його майно, але діти цього спадкоємця (онуки спадкодавця) за правом представлення виступають як безпосередні та самостійні спадкоємці певної частини майна спадкодавця, якби він був живий на час відкриття спадщини.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції частини другої статті 529 ЦК УРСР, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 529 ЦК УРСР онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Аналогічна норма міститься й в частині першій статті 1266 Цивільного кодексу України.

Спадкування за правом представлення – це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем.

Таким чином, його власні спадкоємці ніби представляють у спадкових відносинах особу, яка б одержала права на спадкування, якби була живою на час відкриття спадщини.

Спадкування за правом представлення є різновидом спадкового правонаступництва та не залежить від спадкового правонаступництва між комморієнтами, оскільки спадкоємець, який помирає одночасно зі спадкодавцем, не спадкує його майно, але діти цього спадкоємця (внуки спадкодавця) за правом представлення виступають як безпосередні та самостійні спадкоємці майна спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони представляють.

Застосування права представлення не може залежати від того, що особа, яку представляють, померла не раніше, а в один день зі спадкоємцем. Якщо презюмується, що дві особи померли одночасно, це унеможливлює перебування в живих особи, яку представляють, на час відкриття спадщини.

Визначення спадкових прав комморієнтів стосовно один одного необхідне для розмежування обсягу спадщини і спадкоємців кожного з них, проте жодним чином не обмежує прав онука спадкувати після одного з комморієнтів замість іншого, який був би покликаний до спадкування в разі, якби був живим на час відкриття спадщини.

Отже, фразу «належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю» не потрібно розуміти як можливість особи, яку представляють, отримати право на прийняття спадщини, оскільки в такому випадку йшлося б про інший інститут – спадкову трансмісію.

Якби особа, яку представляють, була б живою на час відкриття спадщини, то вона і була б спадкоємцем за законом, у даному ж випадку на її місце заступив спадкоємець за правом представлення, обсяг прав якого у праві представлення не залежить від фактичних прав особи, яка померла на час відкриття спадщини.

Отже, під спадкуванням за правом представлення розуміють особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом, коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини ніби заступає на її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини.

За викладених обставин у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди першої та касаційної інстанцій неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду касаційної інстанції, ухваленого у цій справі.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право на спадщину виникло в позивача не у зв’язку з тим, що право на спадкове майно перейшло до його матері, а тому, що її немає в живих на час відкриття спадщини після смерті діда позивача, тобто відповідно до правил частини другої статті 529 ЦК УРСР.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360⁴ ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року скасувати, рішення Апеляційного суду Одеської області від 1 березня 2016 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Підписи суддів: