Без дозволу банку подружжя Не може поділити іпотечне майно навіть шляхом мирової угоди затвердженої судом (ВСУ від 16 листопада 2016 р. у справі №6-2513цс16)

Фабула судового акту: Останнім часом правозастосовна діяльність ВСУ спрямована на припинення усіляких «схем» та «междусобойчиков», які активно практикуються між недобросовісними суб’єктами права за допомогою суду першої та апеляційної інстанцій.

Цей випадок – спроба подружжя ухилитись від стягнення банком іпотечного майна внаслідок невиконання кредитних зобов’язань, шляхом перенесення вигаданого спору щодо поділу такого майна у суд та укладення мирової угоди, яка затверджується судом. При цьому суд першої інстанції взагалі може і не знати, що майно перебуває у банку в іпотеці, тому затвердження ним мирової угоди, щодо поділу цього майна, є цілком законним. Більш того такий поді майна може відбутись в одне судове засідання. Банк же, якщо звичайно здійснює моніторинг, дізнається про поділ майна - створення двох окремих об’єктів нерухомості, які не проходять по іпотечним договорам, тільки після суду, бо не є учасником справи. Тому порушення прав банку очевидне.

У цій справі банк вже стягував іпотечне майно з подружжя через виконавчу службу і дізнався про такий раптовий поділ відразу після рішення суду першої інстанції. Банк подав апеляційну скаргу на рішення суду про затвердження мирової угоди подружжя, проте суди апеляційної та касаційної інстанцій відмовили у її розгляду з причини того, що банк не був учасником справи у першій інстанції. Не допомогли подані банку постанова про відкриття виконавчого провадження та акт опису та арешту майна - саме того, яке подружжя поділили мировою угодою.

Проте, ВСУ правильно скасував акти судів апеляційної та касаційної інстанцій і направив справу до суду апеляційної інстанції для відкриття апеляційного провадження за скаргою банку. Висновок ВСУ: суд вирішує питання про права та обов’язки іпотекодержателя при розгляді будь-яких позовів щодо предмету іпотеки у суді ( в тому числі і про поділ), тому іпотекодержатель має право вступити у справу з моменту, коли йому стало відомо про такий судовий процес.

Традиційно радимо – не витрачайте час та кошти на сумнівні схеми. Краще виконуйте прийняті на себе зобов’язання. І дешевше, і солідніше!

Аналізуйте судовий акт: Не витрачайте час! Поділ, виділ, реконструкція, зміна площі та функціонального призначення іпотечного майна не припиняють іпотеку по суті (ВСУ від 6 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16)

Боржнику без згоди банку вдалось продати іпотечну квартиру іншій особі, а цій особі вдалось передати ця квартиру в іпотеку вже третій особі, проте квартира все одно залишилась в іпотеці банку (ВСУ у справі № 6-2858цс15 від 26 травня 2016р.)

Мораторій на стягнення іпотечного майна НЕ позбавляє банк права виселяти мешканців іпотечної нерухомості без надання іншого житлового приміщення та письмового попередження (ВСУ у справі № 6-2947цс15 від 3 лютого 2016р.)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-2513цс16: Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційному суду було надано копії договорів іпотеки, постанови про відкриття виконавчого провадження, акту опису та арешту майна, з яких вбачається, що частина нерухомого майна, яка була предметом поділу між подружжям та перейшла у власність ОСОБА_1, перебуває в іпотеці ПАТ «Банк Кредит Дніпро», це майно описане та арештоване в процесі примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку суми боргу за кредитним договором.

За таких обставин висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що оскаржуваною ухвалою про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі суд не вирішував питання про права та обов’язки ПАТ «Банк Кредит Дніпро», є помилковим, суперечить змісту статті 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за заявою публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2014 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на підставі якої спільне майно подружжя було поділено між сторонами та закрито провадження у справі.

Не погодившись із указаною ухвалою суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі – ПАТ «Банк Кредит Дніпро») у лютому 2014 року оскаржило її в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на вказану ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2014 року повернуто заявнику на підставі частини першої статті 292 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року поновлено ПАТ «Банк Кредит Дніпро» строк на касаційне оскарження та відмовлено у відкритті касаційного провадження на ухвалу суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Банк Кредит Дніпро» порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та направлення справи на розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ПАТ «Банк Кредит Дніпро» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положенням пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Повертаючи ПАТ «Банк Кредит Дніпро» його апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що оскаржуваною ухвалою про затвердження мирової угоди суд не вирішував питання про права чи обов’язки банку.

Разом з тим ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 липня 2012 року, на яку посилається у своїй заяві ПАТ «Банк Кредит Дніпро», скасовано ухвалу апеляційного суду якою банку відмовлено у прийнятті апеляційної скарги за аналогічних обставин.

Отже, існує неоднакове застосування статті 129 Конституції України, статті 292 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України (тут і далі – в редакції, чинній на час прийняття рішення судом) закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційному суду було надано копії договорів іпотеки, постанови про відкриття виконавчого провадження, акту опису та арешту майна, з яких вбачається, що частина нерухомого майна, яка була предметом поділу між подружжям та перейшла у власність ОСОБА_1, перебуває в іпотеці ПАТ «Банк Кредит Дніпро», це майно описане та арештоване в процесі примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку суми боргу за кредитним договором (т. 2, а. с. 64-94).

За таких обставин висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що оскаржуваною ухвалою про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі суд не вирішував питання про права та обов’язки ПАТ «Банк Кредит Дніпро», є помилковим, суперечить змісту статті 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи зазначене, ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 червня 2016 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.