Аліменти на двох і більше дітей визначаються судом у єдиній частці від заробітку (доходу) батька, а не в будь-який інший спосіб на розсуд суду (ВСУ від 19 жовтня 2016 р. у справі № 6-1798цс16)

Аналізуйте судовий акт: Алименты 1/2 части от всех видов доходов - реально!

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1798цс16: Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) і виплачуються щомісячно.

За частинами першою, другою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.

Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості у разі стягнення аліментів – 50 % заробітної плати боржника.

Порядок стягнення аліментів визначено у статті 74 цього Закону та статтях 194–197, 274 СК України.

У справі, яка переглядається, визначивши розмір аліментів на двох дітей по 1/3 частині заробітної плати щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, апеляційний суд, з висновком якого погодився і касаційний суд, не врахував положень частини другої статті 183 СК України про обов’язок суду у разі стягнення аліментів на двох і більше дітей визначити єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Анализируйте судебный акт: Позитивний висновок молекулярно-генетичної експертизи не став для суду підставою для задоволення позову про визнання батьківства ( Апеляційний суд Дніпропетровської області, справа №204/1621/14-ц)

Дозвіл суду на виїзд дитини за меджі України без згоди батька не абсолютний, а отримується кожен раз із зачначенням країни та строку перебування дитини (ВССУ від 16 березня 2016р. у справі № 6-33303ск15)

Порядок спілкування та способи участі у вихованні малолітньої дитини можуть бути змінені судом (Ухвала Вищого спеціалізованого суду, судді Гулька Б. І., Луспеник Д. Д., Хопти С. Ф.)

Додаткові витрати для навачання повнолітніх дітей за ст. 185 СК України не стягуються з батьків - треба стягувати аліменти за ст. ст. 199,180-184 СК України (Постанова ВСУ від 24 лютого 2016р. у справі № 6-1296цс15)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дітей.

Позивачка зазначала, що після розірвання шлюбу з відповідачем у листопаді 2012 року на її утриманні перебувають дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від обов’язку утримувати дітей, позивачка просила стягнути з нього аліменти на утримання дочок у розмірі по 3 тис. 500 грн щомісяця на кожну, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ними повноліття.

Самарський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 15 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 1 тис. грн щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття; стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у твердій грошовій сумі у розмірі 1 тис. грн щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення нею повноліття; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 1 липня 2013 року рішення суду першої інстанції змінив у частині визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі: визначив аліменти у частці від заробітку, стягнув з ОСОБА_2 аліменти по 1/3 частині заробітної плати щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 20 січня 2014 року відмовив у виправленні описки в рішенні цього ж суду від 1 липня 2013 року за заявою ОСОБА_2, яку він мотивував тим, що в резолютивній частині рішення суду слід зазначити про стягнення з нього аліментів на утримання двох дітей, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, в розмірі 1/3 частини заробітної плати щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, замість зазначеного в рішенні суду стягнення з нього аліментів по 1/3 частині заробітної плати щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Ухвалою від 17 лютого 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про роз’яснення рішення цього ж суду від 1 липня 2013 року з огляду на те, що це судове рішення є зрозумілим, оскільки суд вирішив змінити розмір стягнення аліментів з ОСОБА_2 по 1/3 частині заробітної плати щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. З поданої ОСОБА_2 заяви вбачалося, що заявник фактично не зрозумів порядку виконання рішення суду, а саме, в якому розмірі мають бути стягнені з нього аліменти.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 14 квітня 2016 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 липня 2013 року залишила без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 182, 183 Сімейного кодексу України (далі – СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому ОСОБА_2 посилався на те, що постановою державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа Самарського районного суду м. Дніпропетровська, виданого 20 травня 2013 року, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 2/3 частини від усіх видів доходів на утримання неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ухвалено після сплати заборгованості стягувати аліменти в розмірі 2/3 частини від заробітку на утримання дітей до повноліття, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня, 9 липня 2014 року, 30 вересня 2015 року, 30 березня, 19 і 25 травня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 360⁴ ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 9 вересня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб.

Від шлюбу вони мають двох дітей – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_2 працює: в товаристві з обмеженою відповідальністю «Діасон» на посаді директора, його посадовий оклад складає 1 тис. 500 грн, заробітна плата за 4 місяці складає 4 тис. 916 грн 40 коп.; в товаристві з обмеженою відповідальністю «Ромб» за сумісництвом на посаді директора з посадовим окладом 1 тис. 500 грн, заробітна плата за 6 місяців складає 7 тис. 862 грн 97 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність, тому його доходи можуть бути нестабільними, отже, аліменти слід визначити у твердій грошовій сумі, достатній для матеріального утримання кожної дитини з урахуванням доходів позивача.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності не свідчить про наявність у нього нерегулярного чи мінливого доходу, тому розмір аліментів слід визначити у частці від заробітку, а саме стягнути з відповідача аліменти по 1/3 частині заробітної плати щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду, який змінив розмір аліментів на дитину, що підлягають стягненню з відповідача, з 1/2 частини всіх видів його заробітку до 1/3 частини з огляду на те, що на його утриманні перебуває хвора матір, яка потребує допомоги.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що стягненню з відповідача підлягають аліменти в розмірі 1/3, а не 1/2 частини всіх видів його заробітку, урахувавши дохід відповідача та те, що у зв’язку з перебуванням на державній службі йому заборонено законом займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності) або підприємницькою діяльністю, тому стягнення граничного розміру аліментів ставитиме відповідача у скрутне матеріальне становище.

Таким чином, порівняння зазначених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права до спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня, 9 липня 2014 року, 30 березня, 19 травня 2016 року, також наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що максимальний розмір аліментів, які стягуються з боржника, не повинен перевищувати 50 % заробітної плати цієї особи.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 183 СК України, частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні до подібних правовідносин зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Статтею 180 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 цього Кодексу) і виплачуються щомісячно.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

За частинами першою, другою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.

Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості у разі стягнення аліментів – 50 % заробітної плати боржника.

Порядок стягнення аліментів визначено у статті 74 цього Закону та статтях 194–197, 274 СК України.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції, постановляючи ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня, 9 липня 2014 року, 30 березня, 19 травня 2016 року, надані заявником для порівняння.

У справі, яка переглядається, визначивши розмір аліментів на двох дітей по 1/3 частині заробітної плати щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, апеляційний суд, з висновком якого погодився і касаційний суд, не врахував положень частини другої статті 183 СК України про обов’язок суду у разі стягнення аліментів на двох і більше дітей визначити єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норми частини другої статті 183 СК України, частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360⁴ ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360² ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 360³, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко