Розмір неустойки НЕ МОЖЕ значно перевищувати розмір збитків та при її стягненнні застосовуються принципи розумності та справедливості (ВССУ у справі № 755/20081/15 від 26.06.2017)

Фабула судового акту: Це судове рішення, на мою думку, повністю відповідає як духу закону та і принципам справедливості, які є невід'ємною частиною цивільного права.

У цій справі уповноважена особа Фонду гарантування звернулась до суду про стягнення із боржника та поручителя кредитних коштів. Слід зауважити, що за позовними вимогами позивач ставив питання про стягнення із відповідачів 153269,74 грн. з яких: 73530,78 грн. - несплачені відсотки; 69328,96 грн. - несплачена пеня; 10410 грн. - несплачений штраф.

Слід зауважити, що раніше судом з боржників було стягнуто заборгованість за кредитним договором. Проте, мотивуючи свої позовні вимоги позивач послався на правову позицію, висловлену ВСУ у рішенні від 25.05.2016 при розгляді справи № 6-157цс16 відповідно до якого проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараховуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання.

В свою чергу суд першої інстанції та апеляційний суд з рішенням яких погодився і ВССУ зменшив суму пені до розміру 1000 грн. та зазначив, що згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Обгрунтовуючи такий висновок суди послалися на рішення ВСУ від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14, яким визначено, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Банк НЕ має право стягувати одночасно пеню і штраф за порушення позичальником грошових зобов’язань, оскільки подвійна цивільна відповідальність заборонена ст. 61 Конституції України (ВССУ від 31 травня 2017р. у справі № 756/2999/15-ц)

Встановлення для позичальника банку непропорційно високої пені є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу послуг і може бути визнане незаконним (Апеляційний суд Миколаївської обл, справа № 488/4190/15-ц, 25.07.16)

Наявність судового рішення про стягнення боргу за договором позики не припиняє нарахування санкцій за ст. 625 ЦК України (ВСУ у справі № 6-2311цс16 від 22 березня 2017р.)

Після закінчення строку дії договору позики на борг нараховуються проценти на рівні облікової ставки НБУ і застосовується відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі за № 6-1412цс16)

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Попович О.В.,

Завгородньої І.М.,

Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкова І.О. (далі - Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкова І.О.) звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 08 квітня 2008 між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_5 (позичальник), ОСОБА_6 (поручитель) було укладено кредитний договір № 80/П/49/2008-840, за умовами якого ОСОБА_5 було надано грошові кошти у сумі 104 100 грн зі сплатою 19,6 % річних та строком користування до 08 квітня 2015 року.

Відповідно до п. 3.2 кредитного договору позичальник та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 08 липня 2015 року становила 297 052 грн 42 коп., з яких: 97 866 грн 95 коп. - непогашений кредит; 112 072 грн 31 коп. - несплачені відсотки; 76 703 грн 16 коп. - несплачена пеня; 10 410 грн - несплачений штраф, які позивач просив стягнути солідарно з позичальника та поручителя.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 97 866 грн 95 коп., заборгованості по сплаті відсотків в сумі 38 541 грн та пені в сумі 7 374 грн 20 коп.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року, позовні вимоги Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. задоволено частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором 80/П/49/2008-840 в сумі 74 530 грн 78 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкова І.О., посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні штрафу та зменшення суми пені, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються, а тому не підлягають перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі порушили взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а тому з них на користь ПАТ «КБ «Надра» підлягає стягненню заборгованість за відсотками та штрафними санкціями, нарахованими у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання. При цьому при визначенні розміру неустойки судом було застосовано положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та з урахуванням принципів розумності та справедливості зменшено її розмір до 1 000 грн.

Даний висновок судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Судами встановлено, що 08 квітня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_5,

ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 80/П/49/2008-40, за умовами якого банк надавав позичальнику ОСОБА_5 на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 104 100 грн зі сплатою 19,6% річних на рік та строком користування до

08 квітня 2015 року.

Відповідно до п. 3.2 кредитного договору ОСОБА_6 зобов'язався нести солідарну з ОСОБА_7 відповідальність перед банком за порушення останньою своїх зобов'язань за кредитним договором.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2012 року стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» 149 596 грн 54 коп. з яких: сума основного боргу -

97 866 грн 95 коп., заборгованість по відсотках 38 541 грн 53 коп., пеня за порушення строків повернення кредитних коштів - 7 374 грн 20 коп. та

5 813 грн 86 коп. - індексація за період прострочення.

Внаслідок неналежного виконання умов зазначеного кредитного договору, утворилась заборгованість, яка станом на 08 липня 2015 року (без урахування заборгованості встановленої рішенням Дніпровського районного суду від 20 листопада 2012 року) становила 153 269 грн 74 коп., з яких: 73 530 грн 78 коп. - несплачені відсотки; 69 328 грн 96 коп. - несплачена пеня; 10 410 грн - несплачений штраф.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України,за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 553, ст. 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-157цс16).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто ця сума є неустойкою.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частина 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14).

Враховуючи, що розмір нарахованої позивачем неустойки значно перевищував розмір збитків, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення її розміру на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо їх оцінки.

Суди першої та апеляційної інстанцій вірно визначилися із характером спірних правовідносин, правильно застосували норму права, яка підлягає застосуванню, законно та обґрунтовано дійшли висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію

ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. про стягнення неустойки були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня

2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року в частині стягнення неустойки залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді