Право користування земельною ділянкою, що виникло на підставі державного акта на право користування, без укладення відповідного договору припиняється зі смертю особи, і не входить до складу спадщини (справа № 686/2333/16-ц, 23.11.17)

Фабула судового акта: Рішенням суду першої інстанції позов спадкоємця був задоволений, - визнано за останнім у порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця (батька) право постійного користування земельною ділянкою площею 59,17 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом, виданим у 1999 році на ім'я спадкодавця.

Це судове рішення суд апеляційної інстанції скасував і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що судом не враховані правові позиції, викладені Верховним Судом України у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, згідно з якими право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій таке право належало і не входить до складу спадщини.

ВГСУ визнав правильним такий висновок апеляційного суду також з огляду на те, що між власником спірних земельних ділянок (органом місцевого самоврядування) та головою фермерського господарства (спадкодавцем) не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Вирішальними в цій справі є наступні приписи чинного законодавства:

- відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно;

- за положеннями ст. 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

- згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку (отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування);

- відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування;

- відповідно до ст. 1225 ЦK України у порядку спадкування можуть передаватися право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Таким чином право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: "Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними документами на підтвердження права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення" (Постанова ВСУ від 27.01.2015 по справі № 21-570а14)

У нового власника при переході права власності на будівлю завжди виникають права на земельну ділянку, на якій розташована ця будівля і на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування цієї будівлі (ВСУ у справі № 6-253цс16 від 13 квітня 2016р)

Користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів позбавляє орендодавця доходів і може бути підставою для стягнення збитків (ВГСУ у справі № 908/3313/14, 12.09.17)

Земельний сервітут встановлюється судом у випадку, коли відповідач НЕ довів, що позивач може задовольнити свої потреби щодо використання з/д в менш обтяжливий спосіб ніж запропонований (ВССУ від 13 березня 2017р., справі № 662/675/16-ц)

До складу спадщини НЕ входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи ( ВСУ від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Хмельницької районної ради Хмельницької області про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 та Хмельницької районної ради Хмельницької області, в якому просила визнати за нею в порядку спадкування право постійного користування земельною ділянкою площею 59,17 га для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Печеськівської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_7, за життя якому належало право на постійне користування земельною ділянкою площею 59,17 га (з них 29,32 га -ріллі та 16,31 га - кормових угідь) для ведення селянського (фермерського господарства), яка розташована на території Печеськівської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, що підтверджується державним актом НОМЕР_1 від 15 квітня 1999 року.

Вказала, що після смерті батька відкрилась спадщина, до складу якої входить і право користування спірною земельною ділянкою.

Спадщину після смерті батька прийняла вона та її рідний брат ОСОБА_5.

Зазначила, що 30 грудня 2015 року між нею та її рідним братом було укладено нотаріально посвідчений договір про поділ спадкового майна, відповідно до умов якого вони визначили, зокрема, що вона успадковує фермерське господарство «Україна», для здійснення діяльності якого і надавалася у користування спірна земельна ділянка, проте нотаріус 25 січня 2016 року відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Посилаючись на те, що у нотаріальному порядку вона не може реалізувати свої спадкові права, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право постійного користування земельною ділянкою площею 59,17 га, яка розташована на території Печеськівської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом НОМЕР_1 від 15 квітня 1999 року, виданим на ім'я ОСОБА_7.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області задоволено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення місцевого суду.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив із того, що ОСОБА_4 є власником фермерського господарства «Україна», а тому спірна земельна ділянка повинна бути надана їй у постійне користування у порядку спадкування.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57 212 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, врахував правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та у постанові від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, дійшовши правильного і обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки між власником спірних земельних ділянок (органом місцевого самоврядування) та головою фермерського господарства «Україна» не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Також, апеляційний суд правильно зазначив, що право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій таке право належало і не входить до складу спадщини.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_8, відхилити.

Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: Л.М. Мазур

Т.О. Писана