Після смерті боржника відбувається заміна його в кредитному зобов’язанні на спадкоємця, який надалі несе відповідальність перед банком у межах вартості майна, одержаного у спадщину (ВССУ від 14 грудня 2016р. у справі 557/950/15-ц)

Фабула судового акту: Цілком логічна та справедлива постанова ВССУ, яка демонструє нам, що все ж таки існують випадки, коли економічно вигідно відмовитись від спадщини. Випадки, коли позичальник – боржник помирають звичайно непоодинокі. Після них залишаються іпотечні квартири, заставлене майно, нараховані штрафні санкції та просто борги підтверджені розписками. І тоді у спадкоємців виникає питання приймати чи не приймати спадщину?

ВССУ застосував у цій постанові ст. 608 ЦК – відповідно до якої «зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.» Отже, якщо є спадкоємці, які вступили в спадщину, вони можуть виконати зобов’язання перед банком. Після вступу у спадщину відбувається заміна боржника у кредитному зобов’язанні і таким чином воно не припиняється.

Окрім цього ВССУ застосував і статтю 523 ЦК – згідно якої «порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.» Тобто, порука за спадкоємця може бути тільки добровільною, в противному випадку після заміни боржника у зобов’язанні раніше існуюча порука припиняється.

Важливий висновок ВССУ: вимога кредитора задовольняється єдиним платежом, але в межах вартості успадкованого майна. Якщо звісно банк та спадкоємець не домовляться про інше. Тобто, своїм власним майном згідно закону спадкоємець приймаючи спадщину не ризикує. Він не зобов’язаний як у давнину покривати борги пращурів!

Аналізуйте судовий акт:

Спадкоємець вважається таким, що проживав разом із спадкодавцем і прийняв спадщину, навіть, якщо перебував у тривалому відрядженні, з якого повернувся після закінчення строку для прийняття спадщини (ВССУ від 2 листопада 2016р., № 716/309/14-ц)

До складу спадщини НЕ входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи ( ВСУ від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16)

Зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника, входить до складу спадщини та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям. (ВСУ у справі № 6-157 цс 13)

Комісії щомісяця за обслуговування кредиту є незаконними, якщо банк не доведе, які саме послуги надаються позичальнику за таку комісію (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1746цс16)

Банк БЕЗ торгів може визнати право власності «ЗА СОБОЮ» на предмет іпотеки та таким чином припинити права боржника на це майно (ВСУ від 28 вересня 2016 р. у справі №6-1243цс16)

Ухвала

іменем україни

14 грудня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про усунення перешкод у користуванні майном, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Рівненської області від 17 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 квітня 2008 року між ним та публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») було укладено договір іпотеки нерухомого майна, предметом якого є належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 125,40 кв. м, житловою площею 70,40 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором від 8 квітня 2008 року № ROG0G0000000666, кінцевий строк дії якого був визначений 18 квітня 2018 року. При цьому ним було передано відповідачу у добровільному порядку правовстановлюючі документи на іпотечне майно: рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 17 квітня 2007 року у справі № 2-186/2007, витяг з реєстру прав на нерухоме майно, технічний паспорт та будинкову книгу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_6 помер.

Посилаючись на положення ст. ст. 186, 386, 398, 400, 598, 608 ЦК України та ст. 17 Закону України «Про іпотеку», позивач ОСОБА_5 просив суд визнати припиненим укладений між ним та відповідачем договір іпотеки від 8 квітня 2008 року; зняти заборону відчуження з житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 що належить йому на праві приватної власності, та вилучити запис з реєстру іпотек від 8 квітня 2008 року № 418 за іпотечним договором від 8 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Гощанського районного нотаріального округу ОСОБА_7; витребувати з незаконного володіння відповідача правовстановлюючі документи на вищезазначений житловий будинок, рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 17 квітня 2007 року у справі № 2-186/2007, витяг з реєстру прав на нерухоме майно, технічний паспорт та будинкову книгу.

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2015 року позов задоволено частково. Припинено договір іпотеки, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Приватбанк» 8 квітня 2008 року, який був укладений на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_6 за кредитним договором від 8 квітня 2008 року № ROG0G0000000666. Знято заборону відчуження з житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 125,40 кв. м, житловою площею 70,40 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 що належить на праві власності ОСОБА_5 Зобов'язано ПАТ КБ «Приватбанк» повернути ОСОБА_5 витяг з державного реєстру прав власності на нерухоме майно та технічний паспорт на житловий будинок, видані на його ім'я. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 17 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5 щодо зняття заборони відчуження з житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 125, 40 кв. м, житловою площею 70,40 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 що належить йому на праві приватної власності, скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 25 грудня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Судом було установлено, що 8 квітня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальником ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № ROG0G0000000666, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 56 500 грн у вигляді невідновлювальної лінії. На забезпечення виконання зобов'язань позичальника 8 квітня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки нерухомого майна, предметом якого є належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 125,40 кв. м, житловою площею 70,40 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_6 помер.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-ІV «Про іпотеку» (далі - Закону України «Про іпотеку») іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (п. 5 ст. 1219, ст. 1282 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

З урахуванням цих положень Закону слід дійти висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 щодо визнання договору іпотеки припиненим та зняття заборони відчуження предмета іпотеки, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 1 ст. 608 ЦК України, ч. 4 ст. 3, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та виходив із того, що відповідачем не надано будь-яких доказів з приводу переходу прав та обов'язків за основним зобов'язанням після смерті позичальника ОСОБА_6 до інших осіб, зокрема до його спадкоємців, і що відповідач пред'являв будь-які вимоги до них.

Апеляційний суд, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, погодився з таким висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання договору іпотеки припиненим, однак водночас зробивши такий висновок, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до даної правової позиції іпотека припиняється лише після заміни боржника. При цьому апеляційний суд у порушення ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України не з'ясував, чи відбулася така заміна, чи є у боржника спадкоємці та чи прийняли вони спадщину після його смерті.

Без з'ясування таких обставин справи висновок про припинення іпотеки у зв'язку із заміною боржника, якщо заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, є передчасним.

Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 17 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

О.О. Дьоміна М.В. Демяносов А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.В. Ступак Головуючий