Підставою для визнання заповіту недійсним може бути не просто хвороба, навіть, важка, а абсолютна неспроможність заповідача в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (ВССУ, № 343/1571/14-ц, від 26.10.16)

Фабула судового акту: Позивачка звернулася до суду, зокрема, із позовом про визнання заповіту від 23 червня 2009 року недійсним, посилаючись на те, що їхня з відповідачем тітка в останні роки життя тяжко хворіла, у зв'язку з чим потребувала постійного лікування та догляду. Вона, позивачка, здійснювала догляд за тіткою та надавала кошти на її лікування. 23 липня 2007 року тітка склала заповіт на її ім'я. Їй відомо, що з травня 2009 року перед смертю тітки до неї почала навідуватись відповідачка, хоча раніше ніколи не навідувалась до тітки, не надавала їй жодної допомоги і не утримувала її матеріально. У тітки не було жодних підстав, причин і мотивів складати новий заповіт на користь відповідачки, у момент вчинення заповіту вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2016 року, у задоволенні позову в частині визнання заповіту недійсним відмовлено.

ВССУ рішення судів залишив без змін, виходячи з наступного. Згідно висновку посмертної судово-психіатричної експертизи заповідач дійсно страждала психічним розладом - органічним розладом особистості та поведінки (органічного психосиндрому), внаслідок дисфункції головного мозку у формі глибокої астенії, зумовленої соматичним захворюванням (термінальна стадія ракової інтоксикації). Зазначене захворювання значно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Разом з цим проведеним експертним дослідженням не зроблено висновку про абсолютну неспроможність заповідача на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджується про те, що захворювання заповідача істотно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії й керувати ними.

Між тим, підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України№ 6-1531цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року.

Аналізуйте судовий акт: Заповіт визнається недійсним тільки у випадку, коли заповідач при складанні заповіту абсолютно неспроможний усвідомлювати значення своїх дій та не може керувати ними (Постанова ВСУ від 29 лютого 2012р.)

Право власності спадкоємця на нерухомість визнано судом без правовстановлюючого документу виданого на ім‘я спадкодавця (Бобринецький районний суд Кіровоградської області, суддя Бевз О. Ю.)

До складу спадщини НЕ входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи ( ВСУ від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16)

Как «отжимают» квартиры в Днепре и «хоронят» живых собственников. (Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2016р.)

Після смерті боржника відбувається заміна його в кредитному зобов’язанні на спадкоємця, який надалі несе відповідальність перед банком у межах вартості майна, одержаного у спадщину (ВССУ від 14 грудня 2016р. у справі 557/950/15-ц)

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Штелик С.П., Журавель В.І., Закропивного О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання права власності на нерухоме майно, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності на нерухоме майно, в обґрунтування якого зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її тітка ОСОБА_7 Згідно довідки Шевченківської сільської ради від 16 квітня 2014 року тітці належала Ѕ частка житлового будинку АДРЕСА_1 Власником іншої Ѕ частки є ОСОБА_5 В останні роки свого життя ОСОБА_7 тяжко хворіла та потребувала догляду, а тому з квітня-травня 2009 року вона фактично проживала з нею та здійснювала догляд за тіткою. 23 червня 2009 року ОСОБА_7 склала на її ім'я заповіт. Вона звернулася в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, однак листом від 25 квітня 2014 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що вона пропустила встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини. Оскільки на момент смерті спадкодавця і в даний час вона продовжує проживати в АДРЕСА_1, згідно заповіту є єдиною спадкоємицею спадкового майна тітки, ОСОБА_4 просила позов задовольнити.

У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання заповіту від 23 червня 2009 року недійсним, посилаючись на те, що їхня з відповідачем тітка ОСОБА_7 в останні роки життя тяжко хворіла, у зв'язку з чим потребувала постійного лікування та догляду. Вона здійснювала догляд за тіткою та надавала кошти на її лікування. 23 липня 2007 року ОСОБА_7 склала заповіт на її ім'я. Їй відомо, що з травня 2009 року перед смертю тітки до неї почала навідуватись ОСОБА_4 До того часу відповідач ніколи не навідувалась до тітки, не надавала їй жодної допомоги і не утримувала її матеріально. У ОСОБА_7 не було жодних підстав, причин і мотивів складати новий заповіт на користь ОСОБА_4, у момент вчинення заповіту ОСОБА_7 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, так як з травня 2009 року її хвороба загострилася, внаслідок сильного болю, який неможливо було припинити навіть сильнодіючими препаратами, вона практично не їла, не спала, ні з ким не спілкувалася та перестала реагувати на зовнішнє середовище.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2014 року вищевказані позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2016 року, задоволено позов ОСОБА_4 Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4 разом із спадкодавцем ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на час відкриття спадщини в будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 згідно заповіту від 23 червня 2009 року, посвідченого секретарем Шевченківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області та зареєстрованого в реєстрі за № 22. Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати судові та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 та задоволення позову ОСОБА_6

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України№ 6-1531цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 72 заповідач ОСОБА_7 страждала психічним розладом - органічним розладом особистості та поведінки (органічного психосиндрому), внаслідок дисфункції головного мозку у формі глибокої астенії, зумовленої соматичним захворюванням (термінальна стадія ракової інтоксикації). Зазначене захворювання значно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, правильно застосувавши ст. 225 ЦК України, судидійшли висновків про те, що проведеною у справі посмертною судово-психіатричною експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_7 на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджується про те, що захворювання заповідача істотно впливало на її здатність усвідомлювати свої дії й керувати ними, а тому заповіт не можна визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Порушень судами норм процесуального закону не допущено. Доводи касаційної скарги є необґрунтованими, висновків судів не спростовують та на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

З інших підстав, не пов'язаних із недійсністю заповіту, рішення судів у частині задоволення позову ОСОБА_4 заявники не оскаржують.

Згідно ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: С.П. Штелик

В.І. Журавель

О.В. Закропивний