Підставою для притягнення судді до кримінальної відповідальності за ст.375 КК України є скасування винесеного ним (ними) завідомо неправосудного судового рішення та доведення наявності умислу в діях судді (ВССУ, справа № 5-1902км14, 10.06.14)

Фабула судового акту: Стаття 375 КК України передбачає кримінальну відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Результати аналізу статистичних даних, матеріалів практики, свідчать про певну динаміку збільшення кількості зареєстрованих на території України злочинів цього виду. Так, якщо в 2013 р. було зареєстровано 48 кримінальних правопорушень за ст. 375 КК України, то в 2014 р. – 106, а за три місяці 2015 р. – 84. При цьому, в 2013 році повідомлено про підозру в 2 кримінальних провадженнях, до суду з обвинувальним актом передано – 0, на кінець звітного періоду рішення не було прийняте в 47 кримінальних провадженнях. В 2014 р. повідомлено про підозру в 3 кримінальних провадженнях, до суду з обвинувальним актом передано – 1, на кінець звітного періоду рішення не було прийняте в 102 кримінальних провадженнях. За три місяці 2015 р. повідомлено про підозру в 7 кримінальних провадженнях, до суду з обвинувальним актом передано – 1, на кінець звітного періоду рішення не було прийняте в 82 кримінальних провадженнях (Дані офіційного сайту Генеральної прокуратури України: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html).

Ця, практично унікальна, кримінальна справа стосовно судді Обухівського районного суду Київської області завершилась обвинувальним вироком за ч. 1 ст. 375 КК України. При цьому вирок суду першої інстанції (обмеження волі на строк 2 роки із звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю один рік) був залишений без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій, а Верховний Суд України двічі відмовляв у задоволенні заяви засудженого про перегляд ухвали колегії суддів ВССУ (Ухвала від 20.11.2014 № 5-24кс14 і Постанова від 25 .05.2017 № 5-475кс(15)16)

За вироком суду, колишнього суддю визнано винуватим і засуджено за те, що він 3 квітня 2009 року постановив завідомо неправосудне рішення у цивільній справі за позовом групи осіб до Обухівської РДА та Київської обласної державної адміністрації про визнання недійсними їхніх рішень та зобов’язав першу розглянути і погодити, а другу – розглянути і затвердити проекти землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», переведення цих земельних ділянок із категорії земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та передачі земельних ділянок у власність позивачам.

17 листопада 2010 року суддя постановив ще одне неправосудне рішення у цивільній справі за позовом особи до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки. Цим рішенням було скасовано державну реєстрацію державних актів на право постійного користування зазначеними земельними ділянками.

В подальшому зазначені неправосудні судові рішення були скасовані судами.

Залишаючи вирок без змін, касаційний суд погодився із висновком про те, що засуджений діяв з прямим умислом на постановлення завідомо неправосудних рішень, бо як у першому, так і в другому рішенні вийшов за межі компетенції суду, перебравши у своїх рішеннях право відповідних органів влади вирішувати питання щодо зобов'язання про надання громадянам земельних ділянок зі зміною їх цільового призначення та визнання права громадянина на землю, свідомо проігнорувавши конституційне положення про те, що вирішення таких питань віднесено до виключної компетенції органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на здійснення права власності від імені Українського народу на управління землями, порушивши при цьому не тільки норми матеріального, а і процесуального права (ст. 213 ЦПК України, ст. 377 ЦК України та статей 120, 123, 142,144, 152 ЗК України).

Аналізуйте судовий акт. Вирок Ю. Тимошенко у "газовій справі" ( суддя Печерського районного суду м. Києва Кірєєв Р. В).

СУДОВЕ СВАВІЛЛЯ: Відсутність коштів на проїзд у міському транспорті для отримання вчасно у суді рішення суду першої інстанції стала поважною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження! (Апеляційний суд м. Києва, № 755/9999/16-ц)

Початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов'язане із здійсненням ними судочинства (Висновок ВРУ від 01.07.2013)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді суддівМіщенка С.М., Животова Г.О., Шибко Л.В.при секретарі з участю прокурора та засудженого Зінорук В.В. Шевченко О.О. ОСОБА_6

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 червня 2014 року матеріали кримінального провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2014 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, -

засуджено за ч. 1 ст. 375 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено на нього виконання обов'язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2014 року вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Згідно з вироком, ОСОБА_6 визнано винним у тому, що працюючи на посаді судді Обухівського районного суду Київської області у 2009 - 2010 роках, на яку був призначений Указом Президента України за № 1026/2004 від 31.08.2004 року, а постановою Верховної Ради України № 1683-VI від 22.10.2009 року обраний безстроково, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, статей 3, 6 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15.12.1992 року (чинний у 2009 році), вимог Цивільного процесуального законодавства України, був зобов'язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вчинив умисні злочини проти правосуддя за таких обставин.

27 лютого 2009 року до Обухівського районного суду надійшла позовна заява від ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 до Київської обласної державної адміністрації та Обухівської районної державної адміністрації про визнання недійсними рішень та зобов'язання вчинити певні дії, яку у той же день передано до розгляду судді Обухівського районного суду ОСОБА_6, у якого в цей же день, виник умисел на постановлення завідомо неправосудного рішення на користь позивачів.

Будучи обізнаним з вимогами законодавства України, діючи умисно з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, у приміщенні Обухівського районного суду, що знаходиться по вул. Київській, 20 в м. Обухів, суддя ОСОБА_6 03.04.2009 року постановив рішення у цивільній справі № 2-516/09 за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 та інших до Київської обласної державної адміністрації та Обухівської районної державної адміністрації про визнання недійсними рішень та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до резолютивної частини рішення суд вирішив: «Позов ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_15, ОСОБА_16 задовольнити частково.

Зобов'язати Обухівську районну державну адміністрацію Київської області розглянути та погодити проекти землеустрою, розроблені Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інституту землеустрою» щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», переведення даних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої передачі їх у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 для ведення особистого селянського господарства на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Зобов'язати Київську обласну державну адміністрацію розглянути, затвердити проекти землеустрою, розроблені Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інституту землеустрою» щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство», переведення даних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області та передачі їх у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_20 для ведення особистого селянського господарства. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено».

Постановлене суддею рішення набрало законної сили 13.05.2009 року.

На виконання рішення суду від 03.04.2009 року у справі № 2-516/00 Обухівською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 1090-1097 від 04.09.2009 року та № 1211 від 29.09.2009 року про погодження проектів землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство» та передання їх у власність ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 для ведення особистого селянського господарства на території Старобезрадичівської сільської ради.

Відповідно Київською обласною держадміністрацією на виконання цього ж рішення видано ряд розпоряджень, якими затверджено проекти землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП «Київське лісове господарство», що розташована на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, вилучення з постійного користування, змінення цільового призначення, переведення її з земель лісогосподарського призначення до земель сільськогосподарського призначення, та передання їх у власність ОСОБА_12 ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_19, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_10, ОСОБА_14 та забезпечити видачу державних актів на право власності на земельні ділянки.

В результаті виконання рішення Обухівського районного суду від 03.04.2009 року протягом 2009-2010 років вказаним громадянам передано у власність земельні ділянки площею по 0,99 га кожному для ведення особистого селянського господарства.

Після оскарження прокуратурою Київської області рішення Обухівського районного суду від 3 квітня 2009 р. ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.06.2010 року його залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду України від 30.03.2011 року касаційну скаргу прокуратури Київської області задоволено, рішення Обухівського районного суду від 03.04.2009 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23.06.2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених в ухвалі від 30.03.2011 року, зобов'язання відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування надати земельну ділянку у власність будь-якій особі за відсутності рішення такого органу про надання земельної ділянки є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України компетенції на здійснення права власності від імені Українського народу на управління землями. Оскільки спірні земельні ділянки в користування позивачам у встановленому законом порядку не надавалися, їх вимоги про передачу земельних ділянок у власність є безпідставними.

Також в ухвалі Верховного Суду України зазначено, що ні Київська обласна, ні Обухівська районна державні адміністрації питання про припинення права користування спірною земельною ділянкою з ДП «Київське лісове господарство» не вирішували, останнє до участі у справі не залучалося, а тому рішення суду про зобов'язання Київської ОДА та Обухівської РДА затвердити проекти щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Київське лісове господарство» є необгрунтованими, оскільки ухвалено без повного дослідження обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Незаконними визнано висновки суду про переведення земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення, оскільки такі повноваження відносяться до компетенції органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

В подальшому ухвалою Обухівського районного суду від 17.08.2011 року провадження у цій справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За висновком суду, постановлення суддею завідомо неправосудного рішення, призвело до протиправного вилучення з державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення та незаконній безоплатній передачі земель площею 8,91 га у власність фізичних осіб.

Крім того, 13.10.2010 року до Обухівського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_21 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки, яку в той же день було передано для розгляду судді Обухівського районного суду ОСОБА_6, у якого в цей же день виник умисел на постановлення завідомо неправосудного рішення на користь позивача.

Суддя ОСОБА_6, діючи умисно, з метою постановлення завідомо неправосудного рішення, у службовому кабінеті, що знаходиться по вул. Київській, 20 в м. Обухові, 17.11.2010 року постановив рішення у цивільній справі № 2-2154/10 за позовом ОСОБА_21 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки, яким задовольнив позов та визнав за ОСОБА_21 право власності на:

земельну ділянку площею 0,85 га, на якій розташована виробнича база, за адресою: м. Обухів Київської області, територія промвузла;

земельну ділянку площею 0,02 га, на якій розташований м'ясо- молочний павільйон, за адресою: АДРЕСА_1

земельну ділянку площею 0,0038 га, на якій розташований магазин, за адресою: АДРЕСА_2

земельну ділянку площею 0,005 га, на якій розташований магазин, за адресою: АДРЕСА_3

земельну ділянку площею 0,014 га, на якій розташований магазин - кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», за адресою: АДРЕСА_4

Цим же рішенням суду скасовано державну реєстрацію державних актів на право постійного користування серії ІІ-КВ № 003871 від 19.11.97 року; серії ІІ-КВ № 001028 від 09.04.98 року; серії ІІ-КВ № 001028 від 09.04.98 року; серії І-КВ № 002620 від 20.10.97 року; серії І-КВ № 002620 від 20.10.97 року.

Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 05.05.2011 року у справі № 22ц-2495/2011 року задоволено апеляційну скаргу прокурора Обухівського району Київської області, рішення Обухівського районного суду Київської області від 17.11.2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_21 до Обухівської міської ради про визнання права власності на вказані вище земельні ділянки.

Винесене суддею Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_6 рішення від 17.11.2010 року набрало законної сили, але не було звернуто до виконання у зв'язку з його подальшим оскарженням та скасуванням.

Таким чином суддя ОСОБА_6, усвідомлюючи відсутність рішень відповідного органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність, порушуючи при цьому його виключну компетенцію на здійснення права власності від імені Українського народу на управління землями, протиправно в порушення вимог ст. 213 ЦПК України, ст. 377 ЦК України та статей 120, 123, 152 ЗК України умисно визнав право власності за ОСОБА_21 на зазначені земельні ділянки в м. Обухові.

Також незаконно, в порушення вимог статей 142-144 ЗК України, скасував державну реєстрацію державних актів на право постійного користування серії ІІ-КВ № 003871 від 19.11.97 року; серії II-КВ № 001028 від 09.04.98 року; серії ІІ-КВ № 001028 від 09.04.98 року; серії І-КВ № 002620 від 20.10.97 року; серії І-КВ № 002620 від 20.10.97 року.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить судові рішення скасувати, а кримінальне провадження закрити за відсутністю в його діях складу злочину, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення кримінального процесуального закону. Вказує, що в його діях відсутня об'єктивна і суб'єктивна сторони злочину, вирок суду містить суперечності щодо часу виникнення у нього умислу на винесення неправосудного рішення. Вважає, що за позовом ОСОБА_8 та інших районну і обласну державні адміністрації було зобов'язано лише розглянути та затвердити проекти землеустрою, бо в решті позовних вимог було відмовлено. Також зазначає, що земельні ділянки вказаним громадянам були надані на підставі розпоряджень державних адміністрацій, а відтак вони вийшли з власності держави на підставі рішень відповідної державної установи, а не згідно рішення суду. Вважає, що судом не спростовано його позицію про те, що винесене ним рішення лише текстуально відтворює найменування проектів землеустрою. Наполягає, що рішенням суду не здійснювалося вилучення з державної власності земельних ділянок лісогосподарського призначення, їх переведення до категорії земель сільськогосподарського призначення та безоплатної передачі земель у власність фізичних осіб, оскільки це не відноситься до компетенції суду. Вказує, що він обґрунтовано не залучив до участі у справі ДП «Київський лісгосп», бо у нього відсутнє підтвердження права користування землею. На його думку не відповідає пред'явленому обвинуваченню висновок суду про те, що він умисно не взяв до уваги відсутність в проекті землеустрою висновки ДП «Київський лісгосп» та органу охорони культурної спадщини про погодження вказаних проектів землеустрою та припинення права постійного користування земельними ділянками лісового фонду. Посилаючись на неповноту судового розгляду вказує на відсутність у матеріалах кримінального провадження ухвали суду від 4 квітня 2013 року про залишення без розгляду позову прокуратури Київської області про визнання незаконних розпоряджень державних адміністрацій та повернення незаконно вилучених земельних ділянок у власність держави, оскільки за заявою прокуратури вказаний позов залишено без розгляду, а прийняті районною та обласною адміністраціями розпорядження є чинними. Зазначає, що визнаючи його винним у винесенні неправосудного рішення за позовом ОСОБА_21 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки, суд не врахував судову практику розгляду справ зазначеної категорії, яка є неоднозначною, а тому вважає, що судовий розгляд по цьому епізоду проведено неповно. Також посилається на те, що судом не враховано показання свідків захисту, які істотно впливають на висновки суду, натомість показання свідків обвинувачення, які суд поклав в основу вироку, жодних обставин про прийняття ним неправосудного рішення не підтвердили. Поза увагою залишено той факт, що постановлене рішення у справі ОСОБА_8 та інших залишено без змін колегією суддів Апеляційного суду Київської області, однак лише йому інкримінується постановлення завідомо неправосудного рішення. Зазначає, що судом не надано відповідної правової оцінки тому, що інкриміновані йому як неправосудні рішення були скасовані за скаргами прокуратури, а не позивачів. Вважає, що не враховано правову позицію Конституційного Суду України у рішенні від 11.03.2011 року № 2-рп/2011, відповідно до якої, оцінка процесуальним діям судді може надаватись лише судами апеляційної чи касаційної інстанції, а не слідчими органами чи прокуратурою. Вважає, що при дослідженні матеріалів кримінального провадження судом допущено ряд процесуальних порушень. Зазначає, що під час роботи суддею щодо нього не виносилися окремі ухвали та не відкривалося дисциплінарне провадження.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого на підтримання касаційної скарги, думку прокурора про залишення судових рішень без зміни, а касаційної скарги засудженого без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається із касаційної скарги, в цілому засуджений посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та не погоджується з оцінкою доказів судами першої і апеляційної інстанції.

Разом із тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи ОСОБА_6 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду отримали належну та об'єктивну оцінку в ухвалі апеляційного суду. У касаційному порядку ці доводи, виходячи з положень ст. 438 КПК України, не перевіряються.

Крім того, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. Перевіркою матеріалів справи касаційним судом встановлено, що судом першої інстанції вимоги зазначеного закону повністю дотримані.

Як вбачається з вироку суду, свої висновки про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України, за викладених у вироку обставин доведено об'єктивними доказами, що були зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та визнані цим судом належними допустимими і достовірними.

Зокрема, висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у постановленні завідомо неправосудних рішень за викладених у вироку обставин обґрунтовані показаннями свідків ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_7, ОСОБА_26 та ОСОБА_21; даними протоколів виїмки та огляду документів, вилучених в Обухівському районному суді Київської області та визнаних речовими доказами, у тому числі матеріалами цивільної справи № 2-516/09 за позовом ОСОБА_8 та інших до Київської обласної державної адміністрації і Обухівської районної державної адміністрації та цивільної справи №22154/10 за позовом ОСОБА_21 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки, а також оглядом цих цивільних справ у судовому засіданні; особової справи ОСОБА_6, якою підтверджені його повноваження як судді; копією ухвали Верховного Суду України від 30.03.2011 року, якою скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 03.04.2009 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23.06.2010 року; копією ухвали Апеляційного суду Київської області від 05.05.2011 року, якою задоволено апеляційну скаргу прокурора Обухівського району Київської області в інтересах Обухівської міської ради, скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 17.11.2010 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_21 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки; даними, що містяться в розпорядженні Кабінету Міністрів України №610-р від 10.04.2008 року «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», фотокопією листа Апеляційного суду Київської області від 11.11.2008 року та копією листа Верховного Суду України від 29.10.2008 року, а також показаннями самого ОСОБА_6, який не заперечував факт постановлення вище зазначених судових рішень за встановлених судом обставин, але вважав, що постановлені під його головуванням зазначені судові рішення не є завідомо неправосудними.

Давши належну оцінку зібраним у справі та дослідженим у судовому засіданні доказам у їх сукупності суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України, при постановлені ним завідомо неправосудних рішень за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 до Київської обласної державної адміністрації та Обухівської районної державної адміністрації про визнання недійсними рішень та зобов'язання вчинити певні дії та позовом ОСОБА_21 до Обухівської міської ради про визнання права власності на земельні ділянки.

Перевіривши висновки суду першої інстанції за доводами апеляції ОСОБА_6, апеляційний суд також дійшов висновку про те, що судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого ним кримінального правопорушення правильно встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження доказів та їх належної оцінки у вироку. При цьому апеляційний суд погодився із висновком суду про те, що засуджений діяв з прямим умислом на постановлення завідомо неправосудних рішень, бо як у першому, так і в другому рішенні вийшов за межі компетенції суду, перебравши у своїх рішеннях право відповідних органів влади вирішувати питання щодо зобов'язання про надання громадянам земельних ділянок зі зміною їх цільового призначення та визнання права громадянина на землю, тоді як по суті позовних вимог питання цими особами попередньо перед відповідними державними адміністраціями взагалі не ставилося і по суті не вирішувалося, свідомо проігнорувавши конституційне положення про те, що вирішення таких питань віднесено до виключної компетенції органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, порушивши при цьому не тільки норми матеріального, а і процесуального права, про що зазначено як в ухвалі Верховного суду України від 30.03.2011 року, так і в ухвалі Апеляційного суду Київської області від 05.05.2011 року.

При цьому, як вбачається із касаційної скарги засудженого ОСОБА_6, наведені в ній доводи, у тому числі щодо відсутності в його діях об'єктивної та суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України, та умислу на його вчинення, за своїм змістом аналогічні доводам його апеляційної скарги, що були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та правильно ним залишені без задоволення.

Апеляційний суд правильно зазначив в ухвалі, що в даному випадку об'єктивна сторона злочину, вчиненого ОСОБА_6 як суддею, полягала в постановленні ним завідомо неправосудних судових рішень від 03.04.2009 року та 17.11.2010 року, тобто таких, якими необґрунтовано та всупереч вимог матеріального і процесуального законів незаконно задоволені позови ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інших до Київської обласної державної адміністрації та Обухівської районної державної адміністрації про визнання недійсними рішень та зобов'язання вчинити певні дії, а також про визнання за ОСОБА_21 права власності на п'ять земельних ділянок у м. Обухів Київської області, оскільки при постановлені цих рішень суд під головуванням засудженого явно вийшов за межі своєї компетенції.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, постановляючи рішення на користь ОСОБА_8 та інших, ОСОБА_6, обіймаючи посаду судді Обухівського районного сулу Київської області та будучи обізнаним з діючим законодавством і відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України № 610-р від 10 квітня 2008 року, безумовно знаючи про те, що Київська обласна державна адміністрація не відмовляла в затвердженні відповідних проектів землеустрою, права позивачів не порушувала, а лише роз'яснила відповідне положення вищезазначеного розпорядження КМУ про зупинення прийняття рішень щодо надання згоди на вилучення земельних ділянок, їх передачу у власність чи оренду зі зміною цільового призначення, перебираючи на себе повноваження відповідних адміністрацій, зобов'язав районну та обласну державні адміністрації розглянути і погодити проекти землеустрою, розроблені ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» щодо припинення права постійного користування ДП «Київське лісове господарство», переведення земельних ділянок позивачів із земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальшої їх передачі у власність ОСОБА_8 та інших позивачів для ведення особистого селянського господарства. При цьому в судове засідання взагалі не запрошувався представник ДП «Київського лісового господарства» і позиція цього підприємства судом не з'ясовувалася і не враховувалася.

Аналогічно, за позовом ОСОБА_21 суддею ОСОБА_6 проігноровано той факт, що вирішення питання про надання землі у власність належить до виключної компетенції Обухівської міської ради, тоді як цією радою таке питання не вирішувалося і даних про звернення позивача про вирішення цього питання у справі не було, тоді як відповідні земельні ділянки знаходилися у постійному користування позивача і такому користуванню ніхто не перешкоджав.

Суть прийнятих рішень у цих справах свідчить про їх завідому неправосудність, а свідоме ігнорування ОСОБА_6 діючого законодавства та допущені процесуальні порушення - про прямий умисел засудженого на постановлення таких рішень. Тому доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно витлумачено суть прийнятих за позовами рішень, а при вирішенні позову ОСОБА_21 не враховано судову практику, колегія суддів вважає безпідставними, бо постановленими судовими рішеннями позови вирішені однозначно, без будь- якої альтернативи їх вирішення відповідними державними адміністраціями, а посилання на різну судову практику вирішення вказаної категорії справ колегія суддів не бере до уваги, оскільки така практика суперечить діючому законодавству, про що місцеві суди завчасно були повідомлені як апеляційним судом, так і Верховним Судом України, чого не заперечував під час судового розгляду справи сам ОСОБА_6

З урахуванням зібраних у справі доказів колегія суддів вважає, що судом правильно встановлено і час вчинення злочину, бо явною була очевидна безпідставність заявлених позовів, розгляд по суті яких і призвів до постановлення засудженим завідомо неправосудних рішень. З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги посилання засудженого на те, що рішення за позовом ОСОБА_8 та інших було залишено без зміни ухвалою апеляційного суду. Крім того, у цій справі не вирішувалося питання неправосудності інших рішень та відповідальності інших осіб. Разом із тим, в кінцевому рахунку Верховним Судом України обидва рішення у справі за позовом ОСОБА_8 та інших були скасовані і провадження за цими позовами 17.08.2011 року закрито у зв'язку з відмовою двох позивачів від позову та підсудністю цього позову суду іншої юрисдикції.

Не впливає на законність та обґрунтованість вироку і те, що судові рішення в обох випадках були скасовані за касаційною скаргою та апеляцією прокурорів, бо судові рішення про скасування були постановлені відповідно Верховним Судом України та Апеляційним судом Київської області, які визнали їх право на оскарження цих рішень, а погодившись з доводами, скасували незаконні рішення, що були постановлені під головуванням ОСОБА_6 Оскарження судових рішень прокуратурою не вплинуло на законність та обґрунтованість судового провадження у кримінальній справі, оскільки вимоги кримінального процесуального закону щодо провадження стосовно судді прокуратурою повністю дотримано.

Доводи касаційної скарги про те, що ряд громадян отримали земельні ділянки у власність не впливають на висновки суду у цій справі, оскільки не є предметом розгляду. Крім того, ці обставини були перевірені апеляційним судом, з приводу чого в ухвалі наведені обґрунтовані мотиви, якими підтверджено правильність висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, з чим погоджується і суд касаційної інстанції. Тому колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягнули безумовне скасування постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень за доводами його касаційної скарги, у справі не допущено.

Оскільки кримінальний закон судом першої інстанції застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону органами досудового розслідування, судами першої та апеляційної інстанцій не допущено, тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги засудженого немає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 436-438 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2014 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

С У Д Д І :

Міщенко С.М. Животов Г.О. Шибко Л.В.