10.01.2018 | Автор: Олександр Боков Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

ВССУ: Перебування з обдарованим у добрих стосунках, проживання разом, відсутність конфліктів під час укладення договорів обумовили відмову у позові дарувальника про визнання недійсними договорів дарування будинку (спр. № 127/26187/15-ц, 08.11.17)

Фабула судового акта: Дарування будинку чи укладення договору довічного утримання ? Відповіді на це питання неодноразово надавав Верховний Суд України, наприклад, у справах  №№ 6-202цс15, 6-1124цс15, 6-2087цс15, сформувавши правові позиції приблизно однакового змісту, а саме.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття дарувальником фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо.

Між тим, в справі, що пропонується увазі читачів, суд відмовив у позові дарувальниці, яка ще у 2000-му році уклала два договори дарування свого житлового будинку, спочатку - 31/50 його частини, а згодом, - ще 19/50 частини.

Позовні вимоги про визнання недійсними договорів дарування вона мотивувала тим, що у 2014-15 р.р., з часу поселення обдарованого із сім'єю різко змінилося ставлення до позивачки з боку відповідача. Він заявив, що для неї місця в хаті немає. Дружина відповідача стала не пускати позивачку на поріг хати, а згодом позивачці заборонили навіть наближатися до будинку, у зв'язку з чим їй довелося проситись до своєї онуки. При підписанні договорів дарування вона не розраховувала у майбутньому «опинитися на вулиці», тому її було введено в оману на момент підписання договорів, що призвело до помилкового уявлення про те, що вона не може бути позбавлена своєї власності внаслідок підписання договорів дарування. Укладаючи спірні договори дарування, позивачка мала на меті укладення договору довічного утримання, оскільки у силу похилого віку та за станом здоров'я потребує піклування зі сторони рідних і догляду.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що договори дарування спірних частин будинковолодіння укладені у встановленому законом порядку, і підстав для визнання їх недійсним немає, оскільки позивачка, перебуваючи з відповідачем у добрих стосунках, проживаючи разом у зазначеному будинку, жодних протиріч та конфліктів під час укладення оспорюваних договорів не мала. Отже, в цій справі відсутні підстави вважати, що угоди були укладені внаслідок обману, насилля, погрози, а також, що громадянин був змушений вчинити ці угоди на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин.

З таким висновком погодився у суд касаційної інстанції. ВССУ, зокрема зазначив, що з норми ст. 727 ЦК України вбачається, що розірвання договору дарування на вимогу дарувальника здійснюється при певних обставинах, - якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдарований вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдарований зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

Аналізуйте судовий акт: Юридичні факти для визнання договору дарування нерухомості удаваним та визначення його договором купівлі-продажу (ВСУ від 7 вересня 2016 р. у справі № 6-1026цс16)

Помилка при укладанні договору дарування, яка має істотне значення і є підставою для визнання укладеного договору недійсним (ВСУ у справі 6-372цс16 від 27 квітня 2016р.)

Що треба розуміти під терміном «вплив тяжкої обставини» та «вкрай невигідні умови» для визнання недійсним правочину за ст. 233 ЦК України (Постанова ВСУ у справі № 6-551цс16 від 06 квітня 2016р.)

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року                                                                                                                                                   м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

СитнікО.М.,                              Іваненко Ю.Г.,                    ЛеванчукаА.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом   ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Перша вінницька державна нотаріальна контора, про визнання недійсними договорів дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до договору дарування від 11 лютого 2000 року вона подарувала ОСОБА_5 31/50 частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

23 серпня 2000 року позивачка подарувала ОСОБА_5 19/50 частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

Після укладення договорів дарування позивачка разом із відповідачем продовжували спільно проживати у будинку, спільно визначили меншу кімнату і прихожу, що мають окремий вихід з будинку для проживання позивачки, решту 6 житлових приміщень для проживання ОСОБА_5 із сім'єю. У 2012-2014 роках у будинку здійснено ремонт для покращення житлових умов. До осені 2014 року основні ремонті роботи в будинку були завершені та у листопаді у будинку поселилися на постійно, окрім позивачки та ОСОБА_5, ще дружина і двоє дітей відповідача.

З часу поселення ОСОБА_5 разом із сім'єю у листопаді 2014 року різко змінилося ставлення до позивачки з боку відповідача. Він заявив, що для неї місця в хаті немає. Дружина відповідача стала не пускати позивачку на поріг хати. З травня 2015 року позивачці заборонили навіть наближатися до будинку, у зв'язку з чим їй довелося проситись до своєї онуки за адресою: АДРЕСА_2 для задоволення своїх житлових потреб. У вересні, жовтні і листопаді 2015 року як тільки позивачка здійснювала спроби зайти до своєї хати для підготовки до проживання в зимовий період відповідач виганяв її з подвір'я. Таким чином, впродовж червня жовтня 2015 року позивачці створювалися перешкоди в користуванні житловим приміщенням.

При підписанні договорів дарування ОСОБА_4 не розраховувала у майбутньому «опинитися на вулиці», тому її було введено в оману на момент підписання договорів, що призвело до помилкового уявлення про те, що вона не може бути позбавлена своєї власності внаслідок підписання договорів дарування. Укладаючи спірні договори дарування, позивачка мала на меті укладення договору довічного утримання, оскільки у силу похилого віку та за станом здоров'я потребує піклування зі сторони рідних і догляду.

З урахуванням уточнень позовних вимог просила визнати недійсним договір дарування 31/50 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель АДРЕСА_1, укладений  11 лютого 2000 року між нею та ОСОБА_5

Визнати недійсним договір дарування 19/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 23 серпня 2000 року між нею та ОСОБА_5. Усунути перешкоди у користуванні будинком шляхом вселення ОСОБА_4 у будинок АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_5 не чинити перешкод в користування будинком.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзіОСОБА_4., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги, посилаючись на письмові заперечення.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги,   колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що згідно договору дарування від 11 лютого 2000 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 31/50 частину жилого будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходяться у АДРЕСА_1 (а. с. 64).

Згідно договору дарування частини будинку від 23 серпня 2000 року   ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 19/50 частин житлового будинку з прибудовами з відповідною часткою господарських і побутових будівель та споруд, що розташований у АДРЕСА_1 (а. с. 66).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 65).

Відповідно до ст. 243 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Дарування громадянами майна державним, кооперативним або іншим громадським організаціям може бути обумовлено використанням цього майна для певної суспільно корисної мети.

Згідно зі ст. 244 ЦК УРСР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається в простій письмовій формі. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.

Отже, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у встановленому законом порядку уклали договори дарування спірних частин будинковолодіння та підстав для визнання їх недійсним немає, оскільки позивачка, перебуваючи з відповідачем у добрих стосунках, проживаючи разом у зазначеному будинку жодних протиріч та конфліктів під час укладення оспорюваних договорів не мали.

Відповідно до ч.1 ст. 57 ЦК УСРС (1963 року) угода, укладена внаслідок обману насилля, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений вчинити на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Позивачка в обґрунтування своїх вимог, посилалася на ст. 727 ЦК України, згідно якої дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдарований вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдарований зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

Аналізуючи дану норму закону вбачається, що розірвання договору дарування на вимогу дарувальника здійснюється при певних обставинах.     Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що  позивачкою не надано жодного доказу того, що мали місце певні обставини, передбачені законом, тому правильно відмовили у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями досліджувати нові докази та залучати до участі у справі інших осіб, про залучення яких не заявлялося у суді першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

Ситнік О.М.                                Іваненко Ю.Г.                      ЛеванчукА.О.                    

 

1
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення