Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянк

Фабула судового акта: В цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду розглянув касаційна скарга особи (позивач), що була мотивована наступним: суд апеляційної інстанції, відмовляючи в позові про визнання незаконним рішення міської ради, яким передано у власність земельну ділянку в обслуговуючому садівничому кооперативі, не врахував той факт, що рішення про передачу земельної ділянки у власність було прийнято після смерті цього набувача ділянки, тобто стосовно прав померлої особи та щодо члена кооперативу, який втратив у ньому членство відповідно до статті 13 Закону України «Про кооперацію». Як зазначав скаржник, вказаний спадкодавець за життя не набув у власність спірну земельну ділянку, а відтак це право не могло перейти у спадок.

Заслуговує на увагу наступний висновок Верховного Суду, - якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

На підставі пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК).

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває це право, але до нього переходять майнові права, які належали спадкодавцеві (справа № 638/6703/16-ц, 19.10.17)

Спадкоємець частки у статутному капіталі має право на участь в управлінні господарським товариством після рішення загальних зборів про його вступ до господарського товариства. (Господарський суд Львівської області, колегіальний розляд)

ВСУ: Заповіт є одностороннім правочином і може бути визнаний судом нікчемним тільки при зазначенні в рішенні спеціальної підстави передбаченої ст. 1257 ЦК України (ВСУ від 6 вересня 2017р. у справі № 6-2424цс16)

До складу спадщини НЕ входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи ( ВСУ від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16)

Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Київ

справа № 336/149/17

провадження № 61-3567св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Запорізька міська рада Запорізької області,

треті особи: ОСОБА_5, обслуговуючий садівничий кооператив «Джерело»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ :

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Запорізької міської ради Запорізької області про визнання незаконним рішення міської ради.

Позов мотивовано тим, що рішеннями Запорізької міської ради Запорізької області від 24 березня 2010 року, 10 червня 2015 року і 27 квітня 2016 року надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі і передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,0660 га в обслуговуючому садівничому кооперативі «Джерело» (далі - ОСК «Джерело»).

З 2009 року вона є членом садівничого кооперативу і землекористувачем земельної ділянки НОМЕР_1, вказаними рішеннями міської ради порушені її права як землекористувача, а тому просила суд визнати вказані рішення міської ради незаконними.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 липня 2017 року у складі судді Голубкова М. А. позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано рішення Запорізької міської ради Запорізької області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадян»від 24 березня 2010 року № 54 незаконним.

Визнано рішення Запорізької міської ради Запорізької області «Про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки НОМЕР_1 в ОСК «Джерело» по АДРЕСА_1 для ведення садівництва» від 27 квітня 2016 року № 49/75 незаконним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваними рішеннями міської ради порушені права позивача, яка з 2009 року є членом садівничого кооперативу і землекористувачем спірної земельної ділянки, та не враховані правові наслідки смерті спадкодавця ОСОБА_6

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2016 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_5, скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскаржувані рішення міської ради були прийняті на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2014 року, яке набрало законної сили та яким в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 визнано за ОСОБА_5 право на завершення приватизації та одержання державного акта на спірну земельну ділянку. Цим судовим рішенням дана правова оцінка рішенню Запорізької міської ради Запорізької області від 24 березня 2010 року, а тому ці обставини не підлягають доказуванню під час розгляду іншої справи. Крім того, припинивши право власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку, суд не залучив її до участі у розгляді справи в якості відповідача.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в позові, не врахував той факт, що рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_6 було прийнято після його смерті, тобто стосовно прав померлої особи та щодо члена кооперативу, який втратив у ньому членство відповідно до статті 13 Закону України «Про кооперацію». ОСОБА_6 за життя не набув у власність спірну земельну ділянку, а відтак це право не могло перейти у спадок.

У березні 2018 року ОСОБА_5 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказала, що оскаржуване позивачем рішення міської ради було прийняте на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2014 року, яким було визнано її право на завершення приватизації, розпочатої її батьком, а тому скасувавши вказане рішення ради, суд не визнав обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами установлено, що ОСОБА_6 був членом ОСК «Джерело» з 30 липня 1989 року та землекористувачем земельної ділянки, площею 0,0676 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, ділянка НОМЕР_1 в ОСК «Джерело».

З 2006 року ОСОБА_6 була розпочата процедура приватизації земельної ділянки та за рішенням Запорізької міської ради Запорізької області № 54 від 24 березня 2010 року у його власність передана земельна ділянка НОМЕР_1, що знаходиться в ОСК «Джерело», для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Спадкоємицею після смерті ОСОБА_6 є його донька ОСОБА_5, яка звернулася до нотаріальної контори з відповідною заявою та прийняла спадщину.

Позивач ОСОБА_4 була прийнята в члени ОСК «Джерело» 08 серпня 2009 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 право на завершення приватизації та одержання на її ім'я державного акта про право власності на спірну земельну ділянку.

На виконання вказаного судового рішення Запорізькою міською радою Запорізької області прийняті рішення № 74/102 від 10 червня 2015 року і № 49/75 від 27 квітня 2016 року про надання дозволу ОСОБА_5 на розроблення технічної документації із землеустрою та про передачу у власність спірної земельної ділянки.

Згідно із положеннями статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно із частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X «Перехідні положення» Земельного Кодексу України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

На підставі пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК).

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Належним чином оцінивши докази у справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті батька право на завершення приватизації та одержання на її ім'я державного акта про право власності на спірну земельну ділянку, а встановлені цим рішенням обставини не підлягають доказуванню в порядку статті 61 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги проте, що ОСОБА_6 за життя не набув у власність спірну земельну ділянку, а відтак це право не могло перейти у спадок є безпідставними, оскільки законодавством встановлений порядок переходу до спадкоємців права отримати державний акт про право власності на земельну ділянку, яке може бути захищено у судовому порядку.

Крім того, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що суд першої інстанції не залучив ОСОБА_5 до участі у розгляді справи в якості відповідача, хоча вирішував питання про її права і обов'язки.

Заперечуючи право ОСОБА_5 на перехід до неї права отримати державний акт про право власності на земельну ділянку, позивач не надала належних та допустимих доказів порушення свого права користування спірною земельною ділянкою.

Фактичне користування земельною ділянкою не створює права на неї незалежно від тривалості користування, якщо її не було надано в установленому законом порядку.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 16 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта