14.05.2018 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram

ВС/КЦС: У разі належного виконання зобов’язання та за відсутності договірного регулювання нарахування відсотків за кредитом після його погашення розмір відсотків становить облікову ставку НБУ (ВС/КЦС № 308/9541/15-ц від 14.02.2018)

Фабула судового акту: У цивільній справі, рішення у якій пропонується до уваги читачів, стали позовні вимоги колекторської установи щодо стягнення кредитної заборгованості.

Відповідно до матеріалів справи між банком та споживачем фінансових послуг було укладено кредитний договір, права вимоги за яким у подальшому було передано колекторам.

Згідно позовних вимог попереднім рішенням суду с боржника було стягнуто тіло кредиту.

У зв’язку із цим позивач висунув вимоги і щодо стягнення процентів за користуванням кредиту.

Рішенням міськрайонного суду позов задоволено – з боржника стягнуто відсотки за користування кредитом за кредитним договором.

Апеляційний суд із таким рішенням погодився.

Вказані рішення обґрунтовані тим, що боржник не виконав попереднє рішення суду про стягнення тіла кредиту, у зв’язку із чим кредитні правовідносин між сторонами не припинилися. Тому наявність невиконаного рішення суду не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК України.

У зв’язку із незгодою з такими судовими рішеннями боржник подав касаційну скаргу до КЦС.

Переглядаючи зазначену справу та надаючи оцінку законності прийнятих рішень КЦС вказав, що згідно з п.6.3 укладеного кредитного договору в разі порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту сплачує проценти в розмірі 19,5% річних від простроченої суми згідно з ч.2 ст.625 ЦК України.

При цьому у рахунок погашення кредитної заборгованості за договором звернуто стягнення на предмет застави, що належить боржнику, шляхом продажу автомобіля через прилюдні торги в рамках виконавчого провадження, за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна у виконавчому провадженні.

Отже вказане зобов’язання в силу положень ст. 599 ЦК України є припиненим, оскільки є виконаним належним чином.

Згідно зі ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку.

У даному випадку кредитним договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, тому такий розмір має  визначатися на рівні облікової ставки НБУ.

Проте, апеляційний суд не звернув уваги на те, що кредитним договором передбачено сплату цих процентів лише у межах дії договору.

Однак договором не передбачено ставки нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку його дії, не перевірив можливості нарахування процентів після закінчення строку дії договору на рівні облікової ставки НБУ, не визначив розміру процентів за період після спливу строку дії договору.

У зв’язку із цим рішення апеляційного суду було скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦC: Встановлення відповідальності за невиконання умов кредитного договору у вигляді надмірно високої пені для позичальника суперечить приписам Закону України «Про захист прав споживачів» (ВС/КЦC, справа № 487/7824/15-ц, 06.03.18)

ВС/КЦС: Кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тому вимоги про стягнення процентів після цієї дати задоволенню не підлягають (ВС/КЦС від 14.02.2018р., №564/2199/15-ц)

ВСУ: Нарахування підвищеної відсоткової ставки у разі прострочення позичальником кредитних зобов’язань НЕ вважається неустойкою, тому при стягненні цієї суми застосовується загальний строк позовної давності (ВСУ від 18 жовтня 2017 року №6-1964цс16)

ВССУ: Принципи розумності та справедливості при застосуванні штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту все ж працюють. Суд зменшив розмір пені з 388 542 грн до 20 000 грн (справа № 727/6829/15-ц, 13.09.17)

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

14 лютого 2018 року                      

м.Київ                              

№308/9541/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,

суддів: АНТОНЕНКО Н.О., ЖУРАВЕЛЬ В.І. (доповідач), КРАТА В.І., КУРИЛО В.П. -

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 3, подану представником Особою 4, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.03.2016 та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 19.09.2016

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.02.2017 справу призначено до судового розгляду.

У ст.388 Цивільного процесуального кодексу в редакції закону від 3.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017, передбачено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі пп.6 п.1 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК справа передана до КЦС.

Відповідно до пп.4 п.1 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК касаційні скарги (подання) на судові рішення в цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.

У серпні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до Особи 3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 20.12.2007 між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк» та Особою 3 був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала в кредит $19663 зі сплатою 9,5% річних та кінцевим терміном повернення до 19.12.2014.

Відповідно до договору уступки права вимоги від 17.12.2012 право вимоги за вказаним вище кредитним договором перейшло від ПАТ «АК ПІБ» до ТОВ «Кредитні ініціативи».

У зв’язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов’язань станом на 1.07.2015 утворилася заборгованість на загальну суму 566961,32 грн., з яких $15040,36 (еквівалент 315926,06 грн.) — заборгованість за кредитом, $11951,09 (еквівалент 251035,26 грн.) — заборгованість за відсотками, яку ТОВ «Кредитні ініціативи» просило стягнути з Особи 3.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, зменшивши їх суму до 303620,13 грн.

Зазначав, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.12.2011 з відповідача стягнуто тіло кредиту, а тому слід стягнути відсотки за користування кредитом відповідно до п.6.3 кредитного договору від 20.12.2007 у розмірі 19,5% річних, розмір яких станом на 27.03.2016 становить $11565,60, що еквівалентно 303620,13 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.03.2016 позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено.

Стягнуто з Особи 3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» відсотки за користування кредитом за кредитним договором у розмірі 303620,13 грн. та 3654 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Особа 3 не виконав рішення Ужгородського міськрайонного суду від 14.12.2011, у зв’язку із чим кредитні правовідносин між сторонами не припинилися. Наявність невиконаного рішення суду не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19.09.2016 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом постановлено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає. Наявність судового рішення про стягнення з Особи 3 кредитної заборгованості не позбавляє ТОВ «Кредитні ініціативи» права на отримання відсотків відповідно до п.6.3 кредитного договору.

У жовтні 2016 року Особа 3 через свого представника Особу 4 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У скарзі вказує, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема стст.3, 60 ЦПК у редакції, чинній на час розгляду справи, не дано належної оцінки всім доказам та неповно з’ясовані всі обставини справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Суди встановили, що 20.12.2007 між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Особою 3 був укладений кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі $19663 зі сплатою 9,5% річних та кінцевим терміном повернення до 19.12.2014.

Згідно з п.6.3 договору в разі порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту сплачує проценти в розмірі 19,5% річних від простроченої суми згідно з ч.2 ст.625 ЦК.

Відповідно до договору уступки права вимоги від 17.12.2012 право вимоги за кредитним договором від 20.12.2007 перейшло від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ТОВ «Кредитні ініціативи».

Згідно з п.6.8 кредитного договору позовна давність становить 10 років.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.12.2011 з Особи 3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 20.12.2007 у розмірі 152974,98 грн., у тому числі: 129825,20 грн. – заборгованість за кредитом, 20271,77 грн. – відсотки, 2878,01 грн. – пеня. У рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет застави – автомобіль Dacia Logan, реєстраційний №1, 2007 року випуску, що належить Особі 3, шляхом продажу автомобіля через прилюдні торги в рамках виконавчого провадження, за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна у виконавчому провадженні.

На підставі рішення суду Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 3.05.2012 видано виконавчий лист та 4.10.2012 державним виконавцем районного ВДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції відрито виконавче провадження.

Обґрунтовуючи підстави позову, ПАТ «Кредитні ініціативи» посилалося на те, що в результаті неналежного виконання умов кредитного договору та невиконання вищезазначеного рішення суду від 14.12.2011 утворилася заборгованість, яку позичальник, незважаючи на вимоги, не погасив.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення з Особи 3 кредитної заборгованості не позбавляє кредитну установу права на отримання відсотків, як передбачено п.6.3 кредитного договору.

Проте повністю з висновком апеляційного суду погодитися не можна.

У ст. 599 ЦК визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку.

Кредитним договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, тому такий розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 7.09.2016 у справі №6-1412цс16 та від 8.08.2017 у справі №6-2322цс16.

Погодившись із висновком суду першої інстанції про стягнення з боржника процентів у розмірі, передбаченому п.6.3 кредитного договору, а саме – 19,5% річних, апеляційний суд не звернув уваги на те, що кредитним договором передбачено сплату цих процентів у межах дії договору, договором не передбачено ставки нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку його дії, не перевірив можливості нарахування процентів після закінчення строку дії договору на рівні облікової ставки НБУ, не визначив розміру процентів за період після спливу строку дії договору.

Тобто апеляційний суд не встановив усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, належним чином не перевірив правильності та справедливості рішення суду першої інстанції, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись стст.141, 400, 416, 417 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати КЦС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 3, подану представником Особи 4, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 19.09.2016 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

6
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення