Непідписання заявником акта узгодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку (ВС/КЦС, справа № 445/297/17, 18.04.18)

Фабула судового акта: Під час приватизації земельної ділянки позивачка дізналася про нібито добровільне відступлення нею на користь суміжного землекористувача (відповідач) частини своєї земельної ділянки, що підтверджується актом встановлення та узгодження меж земельних ділянок від 2011 року. Однак цей акт вона не підписувала, її підпис підроблений, що підтверджується висновком експерта. Відсутність її підпису в акті, який є невід'ємною частиною документації із землеустрою, свідчить про незаконність оскаржуваного державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого відповідачеві на підставі рішення сільської ради від 2012 року.

Ці обставини і стали підставою для позову про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого відповідчу, і скасувати його державної реєстрації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, що задовольнив цей позов, та постановляючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відсутність підпису суміжного землекористувача в акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки не є підставою для скасування державного акта на землю. Крім того, позивачем не було доведено, що спірна земельна ділянка перебувала чи перебуває у її користуванні.

Саме з цим висновком погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, що зазначив, зокрема наступне.

В законодавстві діє принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачка має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належало попередньому власникові, є обґрунтованим.

Верховний Суд також зауважив, що межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються не відповідно до акта узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки, що відповідає Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року N 43 , чинною на час виникнення спірних правовідносин.

Аналізуйте судовий акт: У нового власника при переході права власності на будівлю завжди виникають права на земельну ділянку, на якій розташована ця будівля і на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування цієї будівлі (ВСУ у справі № 6-253цс16 від 13 квітня 2016р)

Державний акт на право власності на з/д виданий на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування залишається недійсним і при вчиненні на ньому відмітки про перехід права власності на підставі правочину (ВСУ від 16 березня 2016р.)

Висаджувати дерева та кущі біля межі чи прямо на межі між приватними земельними ділянками законодавство не забороняє (Чернігівський районний суд Чернігівської області від 28 березня 2016р)

ВС: Незазначення місця розташування земельної ділянки є порушенням порядку звернення та підставою для відмови в її наданні у зв'язку з фактичною відсутністю, тобто невизначеністю (справа № 369/3184/14-а, 23.01.18)

Без кадастрового номеру з/д визнати дійсним нотаріально НЕПОСВІДЧЕНИЙ договір купівлі-продажу будівлі суд не дозволить навіть за ст. 220 ЦК України (ВГСУ від 23 листопада 2016 р. у справі № 921/148/14-г/13)

ВАСУ: Позов про скасування висновків державної експертизи землевпорядної документації може бути подано лише у разі відмови відповідного органу спростувати її висновки або при незгоді з висновками повторної експертизи (ВАСУ,К/800/1331/16, 17.01.17)

Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 445/297/17

провадження № 61-656св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Куровицька сільська рада Золочівського району Львівської області, відділ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Золочівському районі Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н.О.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Куровицька сільська рада Золочівського району Львівської області, відділ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Золочівському районі Львівської області, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 23 серпня 2006 року вона придбала житловий будинок АДРЕСА_1, а відтак набула право користування земельною ділянкою, на якій розміщений цей будинок. У травні 2016 року вона звернулася до Куровицької сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Куровицької сільської ради від 27 травня 2017 року № 157 їй надано відповідний дозвіл. Під час приватизації земельної ділянки вона дізналася про нібито добровільне відступлення нею на користь суміжного землекористувача ОСОБА_2 частини зазначеної земельної ділянки, що підтверджується актом встановлення та узгодження меж земельних ділянок від 2011 року. Однак указаний акт вона не підписувала, її підпис підроблений, що підтверджується висновком експерта від 12 грудня 2016 року №6/568. Відсутність її підпису в акті, який є невід'ємною частиною документації із землеустрою, свідчить про незаконність оскаржуваного державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Куровицької сільської ради від 24 травня 2012 року. Внаслідок незаконної приватизації земельної ділянки відповідачем істотно зменшився розмір ділянки, що перебуває у її користуванні. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2, і скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 06 червня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_2, на право власності на земельну ділянку площею 0,0931 га, що розташована по вулиці АДРЕСА_2, та скасовано його реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю і на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 462180001006725. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 640 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відомості, які містяться у державному акті на право власності на земельну ділянку, щодо її місця розташування, не відповідають даним рішення сесії сільської ради, яким ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку, що є підставою для визнання оскаржуваного державного акта недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року рішення Золочівського районного суду Львівської області від 06 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 704 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що при виділенні у власність відповідачу земельної ділянки не було порушено норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Відсутність підпису суміжного землекористувача в акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки не є підставою для скасування державного акта на землю. Суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог. Позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка перебувала чи перебуває у її користуванні.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Золочівського районного суду міста Львова від 06 червня 2017 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1мотивована тим, що рішення апеляційного суду ухвалене без повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, належної оцінки доказів, які надавалися сторонами. Суд апеляційної інстанції всупереч вимогам процесуального законодавства належним чином не дослідив та не дав правової оцінки обставинам, які свідчать про наявність розбіжностей щодо адреси земельної ділянки в оспорюваному державному акті серії НОМЕР_1, виданому ОСОБА_2, на право власності на земельну ділянку, та у рішенні Куровицької сільської ради від 24 травня 2012 року № 229, на підставі якого був виданий цей державний акт. Без наведення будь-яких мотивів суд надав перевагу протиправно долученому вже в суді апеляційної інстанції рішенню Куровицької сільської ради від 24 травня 2012 року № 229 (а. с. 180), сумніви щодо достовірності якого так і не були спростовані представником відповідача, не взявши до уваги вказане рішення ради (а. с. 78), яке знаходилося у проекті землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_2 Це призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи. Висновок суду апеляційної інстанції про вихід місцевого суду за межі позовних вимог суперечить нормам процесуального права. Як на підставу позову позивач може посилатися як на якусь одну фактичну обставину, так і на декілька фактичних обставин справи. Отже, усні пояснення представника позивача про невідповідність адреси земельної ділянки, вказаної у рішенні органу місцевого самоврядування, на підставі якого був виданий оспорюваний державний акт, адресі, зазначеній у самому акті, є ще однією додатковою фактичною обставиною справи, яка свідчить про недійсність державного акта, крім обставин, наведених у позовній заяві, та не може вважатися зміною підстав позову, оскільки представник позивача просив суд врахувати вказану обставину при винесенні рішення поряд з іншими. Апеляційним судом порушено норми матеріального права, оскільки не застосовано до спірних правовідносин частину першу статті 50 Закону України «Про землеустрій», а також частину другу статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Акт узгодження меж має важливе значення при прийняті рішення органом місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність. Тому висновок про те, що відсутність підпису сусіднього землекористувача в акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки не є підставою для скасування державного акта на землю, безпідставний. Також необґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у матеріалах справи належних доказів того, що спірна земельна ділянка перебувала чи перебуває у користуванні позивача. Цей висновок спростовується договором купівлі-продажу житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 445/297/17 і витребувано її матеріали із Золочівського районного суду міста Львова.

ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду і просив залишити його без змін, а в задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в їх сукупності, дано належну оцінку всім доказам. Куровицькою сільською радою було надано текст рішення 16-ї сесії 6-го скликання цієї ради від 24 травня 2012 року № 229, в якому вказано адресу: вулиця Л. Українки, 5а, село Куровичі. Жодних розбіжностей в адресі земельної ділянки немає. В основу своїх вимог позивачем покладено непідписання нею акта узгодження меж земельних ділянок. Однак суд першої інстанції при прийнятті рішення вийшов за межі позовних вимог, зазначивши нову підставу для задоволення позову - невідповідність відомостей щодо місця розташування земельної ділянки, які містяться у державному акті на право власності на земельну ділянку. Такої підстави позову ОСОБА_1 не заявляла. Лише на стадії судових дебатів представник ОСОБА_1 після згадки судом про описку в копії рішення сільської ради здійснив усне посилання на таке рішення. Клопотань про повернення до попередніх стадій розгляду справи представником позивача не заявлялося. Розміри земельних ділянок у виданому йому державному акті на право приватної власності на землю вказані згідно з планово-картографічними матеріалами. Після придбання будинку позивачем до неї могло перейти право користування тією частиною земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою (по периметру), за умови укладення договору оренди, доказів чого суду не надано. У договорі купівлі-продажу житлового будинку від 23 серпня 2006 року немає навіть згадки про земельну ділянку, на якій знаходиться цей будинок. Сам по собі факт безпідставного користування позивачем суміжною земельною ділянкою не може бути підставою для скасування державного акта на право власності на земельну ділянку. Отже, докази на підтвердження того, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні позивача, відсутні, а її твердження про те, що його земельна ділянка накладається на земельну ділянку, якою вона користується, не підтверджене належними та достатніми доказами.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Куліцькою Н. С., ОСОБА_1 придбала житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, діє принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належало попередньому власникові, є обґрунтованим.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка перебувала чи перебуває у користуванні позивача, чи накладається на земельну ділянку відповідача.

Судами встановлено, що рішенням Куровицької сільської ради Золочівськолго району Львівської області від 27 травня 2016 року № 157 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_1 подати на затвердження сесії сільської ради виготовлену і погоджену у встановленому порядку технічну документацію.

Головою Куровицької сільської ради Золочівського району Львівської області листом від 26 січня 2017 року № 27 повідомлено, що ОСОБА_1 не оформила право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1.

Суміжними землекористувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1 є: ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 (спадкоємиця ОСОБА_7).

ОСОБА_2 оформив право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна земельна ділянка) по АДРЕСА_2 площею 0,0931 га згідно з державним актом серії НОМЕР_1.

Частиною першою статті 26 ЗК України передбачено, що право власності на земельні ділянки посвідчуються державним актом.

Рішенням Куровицької сільської ради від 06 листопада 2008 року № 316 «Про затвердження матеріалів погодження та містобудівне обґрунтування розміщення індивідуального житлового будинку та господарських будівель і споруд ОСОБА_2.» затверджено матеріали погодження по вибору земельної ділянки та надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0931 га по вулиці Л. Українки у селі Куровичі для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель за рахунок земель резервного фонду.

Рішенням Куровицької сільської ради Золочівського району Львівської області від 24 травня 2012 року № 229 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 ОСОБА_2, переведено землі резервного фонду (рілля) площею 0,0931га по АДРЕСА_2 у землі житлової і громадської забудови та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку вказаної площі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

29 жовтня 2012 року на підставі вищезгаданого рішення сільської ради ОСОБА_2 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,0931 га, розташовану по АДРЕСА_2.

Як на підставу своїх вимог позивач посилалася на відсутність її підпису в акті узгодження меж земельних ділянок.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року N 43 (далі - Інструкція), чинною на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено відмови у видачі державного акта на землю за відсутності узгоджених меж.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менш двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним врахуванням координат поворотних точок меж (державній або умовній системі координат) і площі ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Таким чином, межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначаються не відповідно до акта узгодження та визначення меж, а згідно з наявними планово-картографічними матеріалами та матеріалами кадастрової зйомки.

Апеляційним судом установлено, що межі земельної ділянки в державному акті на право приватної власності на землю, виданому ОСОБА_2, вказані згідно з планово-картографічними матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Виходячи з викладеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, зібрані докази і давши їм належну правову оцінку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване судове рішення містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 212 213-215 303 304 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності у матеріалах справи копій двох рішень Куровицької сільської ради Золочівського району Львівської області від 24 травня 2012 року № 229, у яких відрізняється адреса спірної земельної ділянки, зазначена у пункті 3 рішення, належним чином оцінені апеляційним судом з урахуванням всіх обставин справи.

Доводи щодо непідписання заявником акта узгодження меж земельної ділянки не заслуговують на увагу, оскільки дана обставина сама по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження порушення її прав на земельну ділянку відповідачем.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанцій, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Оскаржуване судове рішення ґрунтується на засадах справедливості, добросовісності і розумності та відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Підписи: