Аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися у випадку коли зазначена вище непрацездатна особа не забезпечена прожитковим мінімумом (ВС/КЦС, справа № 296/5385/17, 26.03.18)

Фабула судового акта: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанції про відсутність підстав для задоволення позову до колишнього чоловіка про стягнення на користь позивачки, що є інвалідом другої групи, аліментів у розмірі 1/4 частини доходів відповідача.

Встановивши, що на час звернення до суду позивачка отримувала пенсію по інвалідності в розмірі 1 342 грн 72 коп., а на час ухвалення судового рішення - 1 452 грн, суди дійшли висновку, що її доходи забезпечували їй прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.

Як зазначив Верховний Суд, аналіз норм ст.ст 75, 76 СК України дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.

Таким чином право на утримання (аліменти) має зазначена вище непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

При цьому суди не взяли до уваги доводи позивачки про те, що кожний місяць вона витрачає більшість свого доходу на придбання лікарських засобів, які їй необхідні; проживає одна з малолітньої дитиною і тому сама несе всі витрати на себе, дитину та оплату комунальних послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17.

Аналізуйте судовий акт: Аліменти на двох і більше дітей визначаються судом у єдиній частці від заробітку (доходу) батька, а не в будь-який інший спосіб на розсуд суду (ВСУ від 19 жовтня 2016 р. у справі № 6-1798цс16)

Пеня за прострочення сплати аліментів нараховується за прострочення кожного окремого місячного платежу та підсумовується судом у загальну суму до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.(Постанова ВСУ у справі №6-149цс14 від1 жовтня 2014р.)

Додаткові витрати для навчання повнолітніх дітей за ст. 185 СК України не стягуються з батьків - треба стягувати аліменти за ст. ст. 199, 180-184 СК України (Постанова ВСУ від 24 лютого 2016р. у справі № 6-1296цс15)

Алименты в размере 1/2 части от всех видов доходов – реально!

ВСУ: Зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження, а саме зміну розміру аліментів, стягнутих у частці від заробітку одного з батьків дитини на розмір аліментів у твердій грошовій сумі (№ 6-143цс13 від 05.02.2014)

Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 296/5385/17

провадження № 61-4187св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що 18 квітня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5) укладено шлюб.

ОСОБА_4 є непрацездатною особою, інвалідом другої групи і потребує матеріальної допомоги. ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5) має постійне місце роботи, інших утриманців немає, добровільно надавати допомогу на утримання ОСОБА_4 не бажає.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5) аліменти на її користь у розмірі 1/4 частини його доходів на її утримання; розпочати стягнення аліментів з моменту подання першої позовної заяви, тобто з 14 квітня 2017 року, у зв'язку із безпідставною відмовою розгляду позовної заяви.

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 08 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 не надано доказів перебування її у скрутному матеріальному становищі та потребі в матеріальній допомозі.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову судом першої інстанції враховано, що ОСОБА_5 має непрацездатних батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 та те, що ОСОБА_4 стала інвалідом другої групи задовго до її одруження з відповідачем.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08 листопада 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

При цьому зазначив, що ОСОБА_4 на час звернення до суду з позовом та на час ухвалення судового рішення отримувала пенсію по інвалідності в розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.

У касаційній скарзі, поданій 29 грудня 2017 року, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 12 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_5 на свою користь аліменти в розмірі 1/4 частини від всіх його доходів, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив хибний висновок, про те, що ОСОБА_4 має достойний дохід, оскільки він не менше прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

Судом апеляційної інстанції не було враховано, що ОСОБА_4 кожний місяць витрачає більшість свого доходу на придбання лікарських засобів, які їй необхідні для здоров'я. Суду було надано чеки, які підтверджують купівлю необхідних препаратів.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що ОСОБА_4 проживає одна з малолітньої дитиною і тому сама несе всі витрати на себе, дитину та оплату комунальних послуг.

19 лютого 2018 року ОСОБА_5 через засоби поштового звʼязку направив до Верховного Суду заперечення, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 12 грудня 2017 року без змін.

У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За положеннями частин другої-четвертої статті 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема: перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.

Таким чином право на утримання (аліменти) має зазначена вище непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-1111цс17.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що на час звернення до суду позивач отримувала пенсію по інвалідності в розмірі 1 342 грн 72 коп., а на час ухвалення судового рішення - 1 452 грн, її доходи забезпечували їй прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.

А тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні частини четвертої статті 75 СК України.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 12 грудня 2017 року, якої залишено без змін рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08 листопада 2017 року, залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська