Щодо укладення договору про розподіл видатків з утримання земельної ділянки, згідно з яким співвласники нерухомості узгодили ведення справ з утримання земельної ділянки під будинком, включаючи плату за землю (ВС/КГС, № 910/24269/16,27.05.18)

Фабула судового акта: Судова справа, що пропонується увазі читачів докладно висвітлює теоретичну та практичну сторони цього питання, тому заслуговує на увагу юридичних осіб, що спільно володіють нерухомістю. В ній судами першої та апеляційної інстанції установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю та Інститутом було укладено договір про розподіл видатків з утримання земельної ділянки, відповідно до якого сторони, будучи співвласниками будинку домовились про те, що ведення справ з утримання земельної ділянки під будинком і прилеглої до нього території доручається Інституту, як постійному землекористувачеві даної земельної ділянки а ТОВ відшкодовує частину земельного податку, а також бере участь у видатках з утримання і збереження земельної ділянки.

Отже, Інститут повинен сплачуати земельний податок у бюджет за всю земельну ділянку, а Товариство відшкодовувати Інституту належну їй частину податку, відповідну до розміру її площі. Спір виник у зв’язку з тим, що Товариство не виконувало своїх зобов’язань за договором, зв’язку з чим Інститут звернувся до нього з відповідним позовом про відшкодування земельного податку у розмірі 182 411,75 грн. та пені за прострочення платежу у розмірі 27 194,72 грн..

Рішенням господарського суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позов задоволено частково, - стягнуто з Товариства основний борг у розмірі 123 676, 38 грн та пеню у розмірі 17 699,91 грн. У задоволенні зустрічного позову Товариства до Інституту про визнання недійсним договору відмовлено повністю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з цими судовими рішеннями погодився, вказавши, зокрема, що норма статті 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Враховуючи наведене, суди, дійшли цілком обґрунтованого висновку про те, що до Товариствва, як власника частини об'єкту нерухомого майна, розміщеного на земельні ділянці, перейшли відповідні речові права на частину земельної ділянки за вказаною адресою, відповідно до площі набутого на праві власності нерухомого майна, яке на ній розміщене, а отже і набуття власником цього майна статусу платника земельного податку щодо земельної ділянки (її частини), яка є об'єктом оподаткування.

Верховний Суд також нагадав постанову Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15, в який вказано, що право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Як зазначається постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом підписання відповідного договору (оренди, емфітевзису, суперфіцію).

Аналізуйте судовий акт: ВСУ: У випадку купівлі -продажу нерухомості на орендованій ділянці за землю платять обидва: продавець - орендну плату до припинення договору оренди, покупець плату за землю до оформлення договору оренди (ВСУ від 8.06. 2016р. у сп. № 21-804а16)

У нового власника при переході права власності на будівлю завжди виникають права на земельну ділянку, на якій розташована ця будівля і на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування цієї будівлі (ВСУ у справі № 6-253цс16 від 13 квітня 2016р)

У випадку відчуження нерухомості попередній власник сплачує плату за землю або орендну плату до оформлення новим власником правовстановлюючого документу на земельну ділянку ( ВАСУ, головуючий суддя Костенко М. І).

Орендар земельної ділянки в будь-якому випадку повинен сплачувати орендну плату у розмірі НЕ нижчим ніж встановлений ПК України навіть, якщо договір оренди землі і передбачає менший розмір (ВСУ від 14 березня 2017р. у справі № 21-2246а16)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/24269/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Краснова Є.В., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання: Підгірська Г.О.,

здійснивши розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аралія МВ"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 (Тарасенко К.В. - головуючий, Гончарова С.А., Тищенко О.В.) та рішення Господарського суду м. Києва від 19.05.2017 (суддя Отрош І.М.) у справі

за первісним позовом Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аралія МВ",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві,

про стягнення 209 606,47 грн,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аралія МВ"

до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного Національної академії наук України

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Аралія МВ" про стягнення з відповідача 209 606,47 грн., а саме: відшкодування земельного податку у розмірі 182 411,75 грн. та пені за прострочення платежу у розмірі 27 194,72 грн., з огляду на те, що на балансі позивача обліковується земельна ділянка площею 42 593 кв.м, на якій розташована будівля науково - адміністративного призначення загальною площею 4 649,70 м2, яка, в свою чергу, перебуває у спільній власності позивача та відповідача. У зв'язку із вказаними обставинами між позивачем та відповідачем 04.01.2016 було укладено договір № 1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки та додаткову угоду до нього від 09.02.2016 № 1 про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки. Проте відповідач зобов'язання за договором виконав лише частково, повну оплату згідно з договором у визначені строки не проведено і станом на 01.12.2016 земельний податок не відшкодований, у зв'язку з чим позивачем було нараховано пеню.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.02.2017 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача залучено Державну податкову інспекцію Голосіївського району ГУ ДФС у м. Києві.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.03.2017, зокрема прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ТОВ "Аралія МВ" до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України у частині вимог про визнання недійсним договору № 1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки від 04.01.2016 на підставі статей 21 Земельного кодексу України, статей 203, 229, 230, 236, 526 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.05.2017 (суддя Отрош І.М.) первісний позов Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Аралія МВ" основний борг у розмірі 123 676, 38 грн, пеню у розмірі 17 699,91 грн та судовий збір у розмірі 2 120, 64 грн. В решті позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Аралія МВ" до Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України про визнання недійсним договору відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення в частині часткового задоволення первісного позову суд зазначив про помилковість здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум, при цьому встановив відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору № 1-В про розподіл видатків з утримання земельної ділянки від 04.01.2016, укладеного між сторонами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 (Тарасенко К.В. - головуючий, Гончарова С.А., Тищенко О.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 19.05.2017 залишено без змін.

ТОВ "Аралія МВ" у касаційній скарзі просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, а зустрічний позов ТОВ "Аралія МВ" задовольнити повністю. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а саме статей 203, 215 Цивільного кодексу України та неповним з'ясуванням всіх обставин справи, зокрема введення ТОВ "Аралія МВ" в оману, у результаті чого товариство помилилося щодо обставин, які мають значення для укладення договору згідно зі статтею 229 Цивільного кодексу України.

Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін з підстав недоведеності скаржником своїх доводів та правомірністю висновків судів.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.10.2015 індексний номер 45691976, 08.10.2015 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві було зареєстровано за Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України право постійного користування земельною ділянкою за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154, цільове призначення землі житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, площа 4,2593 га (підстава виникнення речового права - державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер ЯЯ392773, виданий 25.05.2005 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); власник - держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації (копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45691976; копія державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, серії ЯЯ392773).

29.10.2010 за державою Україною в особі Національної академії наук України було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - групи приміщень № 4,5,6,7,8,9,10 та МСК (в літ. Д) загальною площею 1885,3 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154 (номер запису 8819-П в книзі 167п-51); форма власності державна; підстава виникнення свідоцтво про право власності САВ 552645 від 07.04.2008; закріплено на праві оперативного управління за Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України.

08.02.2016 за ТОВ "Аралія МВ" було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - нежилі приміщення будівлі наукового та адміністративного призначення (групи приміщень №1) (літ. Д) загальною площею 2533,9 м2 за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154; форма власності приватна; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 703376480000. Вказані відомості підтверджуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 15.03.2017 № 82513238.

Судами першої та апеляційної інстанції установлено, що 04.01.2016 між ТОВ "Аралія МВ" ("Організація") та Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України ("Інститут") було укладено договір №1-В про розподіл видатків з утримання земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1 якого сторони, будучи співвласниками будинку, що перебуває за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154, домовились про те, що ведення справ з утримання земельної ділянки під будинком і прилеглої до нього території доручається Інституту, як постійному землекористувачеві даної земельної ділянки (державний акт серія ЯЯ№392773 від 25.05.2005), а ТОВ "Аралія МВ" відшкодовує частину земельного податку, а також бере участь у видатках з утримання і збереження земельної ділянки.

Інститут сплачує земельний податок у бюджет за всю земельну ділянку, а "Організація" відшкодовує Інституту належну їй частину податку, відповідну до розміру її площі (пункт 1.2. договору про розподіл видатків з утримання земельної ділянки).

Згідно з пунктом 1.3. договору, відшкодування земельного податку визначається, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, підтвердженої Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 79:122:011, виданим Головним управлінням Держземагентства у м. Києві Державного агентства земельних ресурсів України.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що сума видатків, що відшкодовуються з земельного податку (так само і по іншим зборам) визначається в додатку ("Розрахунок земельного податку") до цього договору.

Відповідно до пункту 2.3. договору в редакції додаткової угоди №1 від 09.02.2016 "Організація" проводить передоплату річної суми видатків, що відшкодовуються на 2016 рік, двома платежами: перший платіж в сумі 170 000, 00 грн сплачує в строк до 25.02.2016; другий платіж в сумі 196 199, 27 грн сплачує в строк до 15.06.2016. Починаючи з 2017 року, "Організація" провадить 100% передоплату річної суми видатків, що відшкодовуються по земельному податкові в строк до 25 лютого кожного року.

За змістом пункту 5.1. договору, він набуває чинності з 01.01.2016 і діє до 31.12.2017.

Крім того, як установлено судами, сторони погодили додаток №1 до договору, відповідно до якого загальна вартість відшкодування земельного податку відносно будівлі площею 2533,90 м2 за 2016 рік складає 366 199, 27 грн (з урахуванням 20% податку на додану вартість відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У статті 14 Податкового кодексу України наведено визначення понять, відповідно до підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 вказаної статті земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За приписами статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Судами установлено, що рішенням Київської міської ради "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" від 23.06.2011 № 242/5629 затверджено, зокрема, додаток № 3 до цього рішення " Положення про плату за землю в місті Києві", згідно з пунктом 5.1 розділу 5 якого ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється в розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3 - 5.6 цього Положення, а згідно з витягом з технічної документації № 7777-26-7777.5-75/30-16 від 15.01.2016 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154 площею 42593 кв.м. (функціональне використання - землі змішаного використання: землі комерційного використання 3513 м2, землі досліджень та розробок 39080 м2), нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 94 697 998, 01 грн.

Відповідно до витягу з технічної документації № 34-26-0.5-5136/30-16 від 17.10.2016 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:79:122:0011) щодо земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154 площею 42 593 м2 (функціональне використання - землі змішаного використання: землі комерційного використання 8 930 м2, землі досліджень та розробок 33 663 м2), нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 106 675 202, 35 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами, Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України сплачено до бюджету земельний податок за земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 154 на загальну суму 418 055,78 грн. за січень - листопад 2016 року, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Згідно із бухгалтерськими довідками щодо відшкодування земельного податку власниками частини будівлі за період з січня 2016 року по грудень 2016 року, у яких здійснено деталізацію сплачених Інститутом мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України сум земельного податку, сума земельного податку ТОВ "Аралія МВ" (без урахування ПДВ) за період з січня 2016 року по вересень 2016 року складає 25 430, 51 грн щомісячно, що становить 228 874, 59 грн та за період з жовтня 2016 року по грудень 2016 року - 21 600, 63 грн щомісячно, що становить 64 801, 89 грн (з урахуванням зміни нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки з жовтня 2016 року відповідно до витягу з технічної документації № 34-26-0.5-5136/30-16 від 17.10.2016).

Водночас, на виконання умов пункту 2.3. договору № 1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки, ТОВ "Аралія МВ" було сплачено Інституту 170 000, 00 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку, а саме: 60 000, 00 грн сплачені 12.02.2016 із призначенням платежу - відшкодування податку на землю за перше півріччя 2016 згідно з договором №1-В від 06.01.2016; 110 000, 00 грн сплачені 18.02.2016 із призначенням платежу - відшкодування податку на землю за перше півріччя 2016 згідно з договором №1-В від 06.01.2016).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що норма статті 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість, а у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-2588цс15 вказано, що право на земельну ділянку в набувача будинку, будівлі або споруди виникає з моменту набуття права на будинок, будівлю або споруду незалежно від будь-яких подальших дій набувача щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом підписання відповідного договору (оренди, емфітевзису, суперфіцію) (постанова Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що до ТОВ "Аралія МВ" як власника частини об'єкту нерухомого майна - нежилі приміщення будівлі наукового та адміністративного призначення (групи приміщень №1) (літ. Д) загальною площею 2533,9 м2, розміщені на земельні ділянці за адресою м. Київ, вул. Заболотного Академіка, 154, перейшли відповідні речові права на частину земельної ділянки за вказаною адресою, відповідно до площі набутого на праві власності нерухомого майна, яке на ній розміщене, а отже і набуття власником цього майна статусу платника земельного податку щодо земельної ділянки (її частини), яка є об'єктом оподаткування.

За змістом частини 1 статті 528 Цивільного кодексу України, виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

За приписами статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.1. договору № 1-В про розподіл видатків з утримання земельної ділянки за порушення строку оплати, передбаченого пунктом 2.3. даного договору, "Організація" виплачує "Інституту" пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Ураховуючи встановлені обставини та положення чинного законодавства суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України про стягнення з ТОВ "Аралія МВ" суми основного боргу за договором №1-В про розподіл видатків по утриманню земельної ділянки у сумі 123 676, 38 грн та пені у розмірі 17 699,91 грн.

Щодо зустрічного позову ТОВ "Аралія МВ" про визнання недійсним договору договір № 1-В про розподіл видатків з утримання земельної ділянки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання угоди недійсною є недотримання стороною (сторонами) вимог, встановлених статтею 203 вказаного Кодексу, саме на момент укладення такої угоди. При цьому кожна вимога є самостійною.

Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (постанова Верховного Суду України від 06.07.2016 № 910/1891/14).

Проте позивачем не доведено та не зазначено у чому саме полягає порушення його прав і охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення договору та не надано доказів на підтвердження таких обставин, а судами першої та апеляційної інстанції встановлено відсутність доказів на підтвердження наявності підстав, визначених Цивільним кодексом України, за яких угоду може бути визнано недійсною.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ТОВ "Аралія МВ".

Доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди із встановленими судами обставинами справи та наданою судами оцінкою доказів, наявних у матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній після 15.12.2017, що діяла на час здійснення касаційного провадження) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для їх скасування немає.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аралія МВ" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 та рішення Господарського суду м. Києва від 19.05.2017 у справі № 910/24269/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова

Судді Є.В. Краснов

Ю.Я. Чумак