Питання скасування штрафів, накладних АМКУ, або зменшення їх розміру до компетенції господарських судів НЕ відноситься (ВС/КГС від 13.02.2018 № 910/20661/16)

Фабула судового акту: Частиною 1 статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено порядок оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а саме за нормами вказаної статті заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. При цьому згідно частини 2 названої статті рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. У цій справі суб’єкт господарювання звернувся о господарського суду м. Києва із позовом про визнання недійсним рішення Комітету в «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

Рішенням місцевого господарського суду, з яким погодився і апеляційний суд, позов задоволено частково – рішення визнано недійсним в частині накладення штрафу за порушення антимонопольного законодавства.

Проте с таким рішенням АМКУ не погодився та оскаржив вказані судові рішення в касаційному порядку.

В свою чергу Касаційний господарський суд скасовуючи рішення судів нижчестоящих інстанцій вказав, що ч. 1 ст. 59 Закону «Про захист економічної конкуренції» визначені підстави для визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, а саме: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Водночас ч. 1 ст. 52 вказаного Закону зазначено, що до повноважень АМКУ та його територіальних органів віднесено накладення штрафів на об’єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб.

Проте місцевим та апеляційним судами залишено поза увагою те, що при визначенні розміру штрафу АМКУ діяв у межах своїх повноважень та без порушення положень чинного законодавства України (про що слушно зазначає у касаційній скарзі і Комітет), що відповідно до названих норм статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» виключає можливість визнання недійсним Рішення АМК в частині накладення штрафу. При цьому названий Закон не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені чи звільняти від їх сплати (у разі їх правомірного нарахування).

Аналізуйте судовий акт: Мораторій при неплатоспроможності (банкрутстві) на задоволення вимог Антимонопольного комітету (штраф та пеня) не розповсюджується (Постанова ВСУ від 24 лютого 2013р. № 3-36гс13).

RES JUDICATA: ВИРІШЕНО! НЕ МОЖНА ЗМІНИТИ! (Постанова ВГСУ від 14 квітня 2016р. у справі № 902/998/14)

Обов'язок надання інформації на вимогу АМКУ повинен виконуватися незалежно від того, чи розпочата органом АМКУ справа про порушення конкурентного законодавства (ВГСУ у Справі № 910/2943/15-г)

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/20661/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Балацької О.А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Регіональна енергетична компанія",

представник позивача - не з'явився,

відповідач - Антимонопольний комітет України,

представник відповідача - Савчук І.В. головн. експерт відділу (дов. від 07.02.2018),

розглянув касаційну скаргу Антимонопольного комітету України

на рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2017 (головуючий суддя Зеленіна Н.І.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 (головуючий - Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В.)

у справі № 910/20661/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна енергетична компанія" (далі - Товариство)

до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет)

про визнання недійсним рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комітету про визнання недійсним рішення Комітету від 16.08.2016 № 375-р у справі № 127-26.13/99-15 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).

Позовна заява мотивована тим, що висновки Комітету, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи № 127-26.13/99-15 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.06.2017 у справі № 910/20661/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, позов задоволено частково: визнано недійсним пункт 42 Рішення АМК; стягнуто з Комітету на користь Товариства 689,00 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" мотивовано наявністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним у частині накладення на Товариство штрафу за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Комітет, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Так, згідно з доводами Комітету, викладеними у касаційній скарзі:

- законодавчі акти України про захист економічної конкуренції не передбачають відтермінування надання відповіді на вимогу державного уповноваженого Комітету у зв'язку з тим, що строк виконання включає вихідні дні. Разом з тим, якщо суб'єкту господарювання потрібен додатковий час для надання інформації на вимогу Комітету, останній може звернутися з відповідним клопотанням щодо продовження строку надання інформації; проте з таким клопотанням Товариство до Комітету не зверталося;

- на Товариство накладений штраф у межах, встановлених частиною п'ятою статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції";

- у визначенні розміру штрафу Комітетом враховано, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчинено Товариством вперше, інформація на вимогу державного уповноваженого Комітету надана у повному обсязі поза межами строку, встановленого у вимозі Комітету;

- сприяння суб'єктом господарювання Комітету у розгляді справи, усунення ним наслідків відповідного порушення, визнання факту вчинення порушення, припинення порушення або складний фінансовий стан суб'єкта господарювання не є підставами для звільнення останнього від відповідальності за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- Рішення АМК визнано судом недійсним лише в частині накладеного на Товариство штрафу, в іншій частині вказане рішення недійсним не визнавалося;

- Рішення АМК прийнято з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а також з повним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи № 127-26.13/99-15 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", тому визначених законом підстав для визнання його недійсним не було.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення представника Комітету, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що Рішенням АМК:

- визнано, що Товариство вчинило порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу державного уповноваженого Комітету від 24.04.2015 № 127-26.13/05-4302 у встановлений ним строк (пункт 41 Рішення АМК);

- за вчинене порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 34 000 грн. (пункт 42 Рішення АМК);

Рішення АМК мотивовано, зокрема, такими фактичними даними:

- у Комітеті розглядалася справа № 127-26.4/259-14 за ознаками вчинення товариством з обмеженою відповідальністю "Укркур'єр" порушення, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", у вигляді поширення інформації, що вводить в оману;

- у зв'язку з необхідністю встановлення дійсних обставин справи та необхідністю отримання безпосередньо від Товариства інформації, на підставі статей 7, 16, 22 та 22-1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Товариству було надіслано вимогу державного уповноваженого Комітету від 24.04.2015 № 127-26.13/05-4302;

- у цій вимозі Товариству запропоновано у 10-денний строк з дня одержання вимоги надати Комітету інформацію та належним чином засвідчені копії документів відповідно до пунктів вимоги;

- вимогу вручено уповноваженій особі Товариства Лебедеву А.Г 28.04.2015, отже, останній день строку надання інформації на вимогу Комітету припадав на 08.05.2015;

- згідно з листом від 18.05.2015 № 07-81/1330 (зареєстрований в Комітеті 26.06.2015 за № 8-127/5457) Одеська дирекція Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" підтвердила, що рекомендований лист з повідомленням про вручення за №0303508808529 вручено за довіреністю помічнику керівника Товариства Лебедеву А.Г. 28.04.2015;

- 28.05.2015 до Комітету надійшов лист Товариства від 26.05.2015 № 130 (зареєстрований в Комітеті за № 8-01/4507), в якому повідомлялося про відсутність директора Товариства у період з 01.05.2015 по 08.05.2015 та про те, що на час його відсутності виконуючий обов'язки директора не призначався, повноваження з виконання функцій директора, а також на представництво Товариства іншим особам не надавалися. Крім того, у вказаному листі зазначено, що цей лист є додатком до клопотання Товариства від 15.05.2015 №126 про продовження строку розгляду вимоги;

- при цьому клопотання Товариства від 15.05.2015 № 126 про продовження строку розгляду вимоги зареєстроване в Комітеті 03.06.2015 за № 8-01/4690;

- відповідно до інформації, отриманої від Укрпошти, лист Товариства від 15.05.2015 № 126 був прийнятий Укрпоштою для пересилання 27.05.2015;

- разом із клопотанням Товариства від 15.05.2015 № 126 у цьому ж конверті був лист Товариства від 15.05.2015 № 127, яким останнє надало відповідь на вимогу державного уповноваженого Комітету;

- відповідно до інформації, отриманої від Укрпошти, лист Товариства від 15.05.2015 № 127 також був прийнятий Укрпоштою для пересилання 27.05.2015;

- таким чином, Товариство надало інформацію та документи на вимогу пізніше строку, встановленого державним уповноваженим Комітету;

- у визначенні розміру штрафу Комітетом враховано, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариством вчинено вперше, інформація на вимогу державного уповноваженого Комітету надана в повному обсязі, але поза межами строку, встановленого у вимозі.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 16 того ж Закону державний уповноважений Антимонопольного комітету України наділений, зокрема, такими повноваженнями: при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Статтею 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, зокрема, що:

- розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом;

- невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Статтею 22-1 цього ж Закону передбачено, що суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

Підставами ж для визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема, є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач не погодився з Рішенням АМК у частині визначеної Комітетом суми штрафу (максимально можливої), що й стало підставою для звернення Товариства з даним позовом до суду; обставини ж надання Товариством інформації на вимогу державного уповноваженого Комітету поза межами строку, встановленого у вимозі, останнім (Товариством) не заперечуються.

Відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закону визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною другою зазначеної статті Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, передбачене, зокрема, пунктом 13 статті 50 цього Закону накладається штраф у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Приписами частини п'ятої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф, передбачений абзацом четвертим частини другої цієї статті накладається у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Задовольняючи позов частково та визнаючи недійсним пункт 42 Рішення АМК (в частині накладення штрафу), суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що Комітетом у винесенні оскаржуваного рішення було неповно та неналежно з'ясовано обставини, які мають значення для справи щодо прийняття рішення про розмір штрафу, накладеного на позивача: обставини пов'язані з кількістю робочих днів, які були наявні в межах строку, наданого для відповіді (з урахуванням святкових і неробочих днів у травні 2015 року); перебування керівництва позивача у відпустці, докази чого позивачем були надані Комітету. У визначенні суми штрафу, на думку попередніх судових інстанцій, Комітетом також не враховано того, що: порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчинено позивачем вперше; інформація на вимогу державного уповноваженого Комітету надана у повному обсязі, проте поза межами строку, встановленого у вимозі.

Проте судами попередніх інстанцій у вирішенні спору не враховано того, що у визначенні розміру штрафу Комітет діяв у межах наданих йому повноважень та без порушення положень чинного законодавства України (про що слушно зазначає у касаційній скарзі і Комітет), що відповідно до згаданих приписів статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" виключає можливість визнання недійсним Рішення АМК в частині накладення штрафу. При цьому названий Закон не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені чи звільняти від їх сплати (у разі їх правомірного нарахування).

Доводи Товариства щодо: кількості робочих днів, які були наявні в межах строку, наданого для відповіді (з урахуванням святкових і неробочих днів у травні 2015 року); перебування керівництва позивача у відпустці, не можуть бути прийняті ще й з таких причин.

Закон не ставить перебіг строку, встановленого Комітетом (державним уповноваженим Комітету) для надання інформації на його вимогу, в залежність від того, чи припадають вихідні або святкові дні на відповідний період часу. Такий строк може бути продовжений лише тим, хто його встановив. Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство не зверталося до Комітету з даного питання до закінчення даного строку, і Комітетом (державним уповноваженим Комітету) питання про продовження останнього не вирішувалося.

Що ж до відсутності керівника Товариства або іншої особи, яка б могла виконувати його функції чи представляти Товариство, то це є виключно питання організації роботи Товариства та його внутрішньої діяльності, вирішення яких (питань) жодним чином не впливає на взаємовідносини Товариства з Комітетом, зокрема, в частині надання інформації на вимогу державного уповноваженого Комітету.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою та третьою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на викладене, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині визнання недійсним пункту 42 Рішення АМК, з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову в позові.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України, у зв'язку зі скасуванням судових актів попередніх інстанцій і ухваленням нового рішення підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також підлягають розподілу судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Так, судовий збір, сплачений Товариством за подання позову, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову повністю, - покладається на Товариство.

Судовий збір, сплачений Комітетом за подання апеляційної скарги, підлягає стягненню з Товариства на користь Комітету.

Витрати Комітету зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на Товариство.

Поворот виконання рішення Касаційним господарським судом не здійснюється за відсутності документа, який підтверджував би те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку (частина шоста статті 333 ГПК України), що не позбавляє Комітет права, за наявності відповідних підстав, звернутися до суду першої інстанції із заявою про поворот виконання рішення у відповідності до приписів частини дев'ятої та десятої статті 333 ГПК України.

Керуючись статтями 308, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 зі справи № 910/20661/16 скасувати в частині визнання недійсним пункту 42 рішення Комітету від 16.08.2016 № 375-р у справі № 127-26.13/99-15 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

У відповідній частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

3. У решті рішення господарського суду міста Києва від 22.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 зі справи № 910/20661/16 залишити без змін.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна енергетична компанія" на користь Антимонопольного комітету України: 1515,80 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги; 1653,60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді