Якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії (ВС/КАС, № 823/795/17, 22.03.18)

Фабула сулового акта: Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов громадянина до Державної фіскальної служби України задоволено. При цьому суд визнав незаконним та скасував рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових про відмову у наданні заявникові статусу учасника бойових дій, зобов'язав зазначену комісію видати заявникові посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка.

З цими рішеннями погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, що розглядав касаційну скаргу відповідача.

Висновок Верховного Суду заслуговує на увагу з огляду на те, що досить часто подібні спори суди розглядають з точки зору дискреційних повноважень, під якими, як відомо, розуміються повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Отже Верховний Суд зазначив, - якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

Застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження Комісії. Оскільки встановлено, що Комісія протиправно відмовила у встановленні позивачу статусу учасника бойових дій, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на встановлення такого статусу, належним способом захисту порушеного права у спірному випадку є зобов'язання відповідача надати позивачу статус учасника бойових дій і, як наслідок, видати відповідне посвідчення.

Аналізуйте судовий акт: Верховний Суд надав роз’яснення щодо змісту судової дискреції у кримінальному судочинстві ( ВС/ККС від 1 лютого 2018р.)

Єдиною підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудовника приписам містобудівної документації і це повинно бути підтверджено у суді (ВАСУ від 29 вересня 2016р. у справі № 522/6069/14-а)

ВАСУ: Якщо орган архітектури та містобудування НЕ навів законних підстав для відмови, суд має право зобов’язати цей орган видати заявнику містобудівні умови та обмеження (ВАСУ від 28 листопада 2017р. у справі № 826/20832/14)

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року

Київ

справа №823/795/17

адміністративне провадження №К/9901/2159/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року (Головуючий суддя Гаврилюк В.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року (головуючий суддя Карпушова О.В., судді: Епель О.В., Кобаль М.І.) у справі №823/795/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (в особі Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України від 28 квітня 2017 року про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій;

- зобов'язати комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України повторно розглянути надані документи та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, як особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення;

- зобов'язати комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ним надано усі необхідні документи, які підтверджують безпосередню участь у зоні проведення антитерористичної операції, та які визначені Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413. Проте, відповідачем було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій, що, на думку позивача, є неправомірним.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року, позов задоволено, а саме:

- Визнано незаконним та скасовано рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України від 28 квітня 2017 року про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій,

- Зобов'язано комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України повторно розглянути надані документи та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій як особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення,

- Зобов'язано комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що станом на час виникнення спірних правовідносин, майор податкової міліції ОСОБА_1 працював в органах податкової поліції та займав посаду заступника начальника відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Черкаській області.

Наказом ДФС України "Про відрядження працівників податкової міліції" від 08 червня 2016 року №2277-о позивача було відряджено до Головного управління ДФС у Донецькій області та Головного управління ДФС у Луганській області.

Відповідно до копії витягу з наказу Першого заступника Голови Служби - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України №036 від 21 липня 2016 з 09 червня 2016 року ОСОБА_1 був залученим до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей і відрядженим в район її проведення з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в Донецькій та Луганській областях.

Наказом ДФС України від 12 жовтня 2016 №3369-о позивач був відкликаний з відрядження до Головного управління ДФС у Донецькій області та Головного управління ДФС у Луганській області з 24 жовтня 2016 року.

Згідно з Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 10 лютого 2017 року № 355/99-99-21-10-01-188, майор податкової міліції ОСОБА_1 в період з 9 червня по 24 жовтня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. У цій довідці вказано, що вона є підставою для надання позивачу статусу учасника бойових дій.

19 грудня 2016 року позивач звернувся до комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України про встановлення йому статусу учасника бойових дій, яка своїм рішенням від 28 квітня 2017 №5947/С/99-99-04-04-01-14 відмовила в наданні такого статусу у зв'язку з тим, що надання статусу учасника бойових дій іншим працівниками ДФС, крім осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції без внесення змін до чинного законодавства не вбачається за можливе.

Суди визнали таку відмову неправомірною, виходячи з наявності у позивача права на отримання статусу учасника бойових дій як особі, яка безпосередньо приймала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведенні і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджено відповідними доказами. З цих підстав суди дійшли висновку, що Комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України, приймаючи оскаржуване рішення, діяла не на підставі, в межах повноважень та не у спосіб передбачений чинним законодавством України, що свідчить про незаконність та безпідставність оскаржуваного рішення.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна фіскальна служба Україна подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що згідно із пунктом 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" статус учасника бойових дій може бути наданий виключно особам рядового і начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС. Позивач, як співробітник податкової міліції у званні майора податкової поліції, до Головного міжрегіонального управління оперативного забезпечення зони проведення АТО (м. Київ, м. Краматорськ, м. Словянськ) ДФС позивач не відряджався, а отже службу у підрозділі оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції не проходив, що свідчить про відсутність підстав для визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій. Крім того, скаржник зазначає, що зобов'язавши Комісію прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій та видати йому посвідчення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, фактично взяв на себе повноваження Комісії.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанції правильно визначилися з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а саме: Конституція України, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ), Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (далі - Порядок № 413), Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2016 року №957 (далі - Положення №957).

Відповідно до статті 5 Закону №3551-ХІІ, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 19 статті 6 Закону №3551-ХІІ визначено, що учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Механізм надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці 1 пункту 19 частини 1 статті 6 Закону, визначений Порядком №413.

Відповідно до пункту 2 Порядку №413, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Пункту 4 Порядку №413 закріплено, що підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Відповідно до пункту 5 Порядку №413, рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається:

- комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними, зокрема, в ДФС;

- міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Положення №957, комісія призначена для прийняття рішень про надання (позбавлення) статусу учасника бойових дій, розгляду та вивчення поданих заяв та інших матеріалів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби України (ДФС), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.

Підстави для відмови в наданні статусу учасника бойових дій визначені пунктом 7 розділу ІІ Положення №957, і такими підставами є:

відсутність документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення;

надання недостовірних даних про особу;

виявлення факту підроблення документів про участь в антитерористичній операції, у забезпеченні її проведення;

наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.

Отже, вказана відповідачем підстава для відмови у наданні позивачу статусу учасника бойових дій (неналежність до осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС) не передбачена Положенням про Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України.

Як встановлено судами на підставі зібраних доказів, на підставі наказу Державної фіскальної служби України майор податкової міліції ОСОБА_1 відряджався до зони проведення АТО на території Донецької та Луганської областей в період з 9 червня по 24 жовтня 2016 року та брав безпосередню участь в проведенні та виконанні завдань, що покладені на підрозділи ДФС, брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Виходячи з аналізу наведених норм права та встановивши наявність у позивача усіх необхідних документів, визначених Порядком №413, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про наявність у позивача права на отримання статусу учасника бойових дій як особи, яка безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.

Безпідставним та необґрунтованим є посилання відповідача на лист Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції від 21 квітня 2017 року № 1730/02/05.1-17 як на підставу прийняття рішення про відмову позивачу у наданні статусу учасника бойових дій, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом, що створює обов'язкові правові наслідки у відповідній сфері суспільних відносин.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди, зобов'язавши Комісію видати посвідчення, перейняли на себе її повноваження, слід зазначити наступне.

Враховуючи положення ч.3 ст.105, ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, діючій до 15 грудня 2017 року), захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.

Оскільки встановлено, що Комісія протиправно відмовила у встановленні позивачу статусу учасника бойових дій, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на встановлення такого статусу, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є зобов'язання відповідача надати позивачу статус учасника бойових дій і, як наслідок, видати відповідне посвідчення.

При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження Комісії.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстави для скасування судових рішень, в межах її доводів, відсутні.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2017 року у справі №823/795/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду