ВИТРЕБУВАННЯ ДОДАТКОВИХ ДОКУМЕНТІВ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ МИТНОЇ ВАРТОСТІ ТОВАРІВ

Вищий адміністративний суд України своєю Постановою Пленуму № 2 від 13.03.2017 року затвердив Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року.

Розглянемо одну з категорій судових справ, підставою яких є витребування органом доходів і зборів у декларанта додаткових документів на підтвердження митної вартості товарів, а саме: допустимість витребовування додаткових документів на тій підставі, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

Відповідно до статті 265 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року (далі – МКУ 2002 року) митний орган здійснював контроль правильності визначення митної вартості товарів. При цьому митний орган мав право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Наведеному положенню МКУ 2002 року кореспондувало положення пункту 10 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766, відповідно до якого «відомості, на підставі яких декларантом визначено та заявлено (задекларовано) митну вартість товарів, повинні базуватися на об’єктивних даних, що підлягають обчисленню та перевірці відповідно до вимог Митного кодексу України». Це означає, що на декларанта покладався обов’язок забезпечення об’єктивності даних, на підставі яких було задекларовано митну вартість, а на митний орган – обов’язок із перевірки цих даних.

Одним зі способів перевірки правильності визначення митної вартості товарів під час проведення операцій їх митного контролю і митного оформлення було «співставлення рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено» (підпункт 2 пункту 2 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 р. № 339, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. № 1229).

Рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, митний орган отримував із спеціалізованого програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України (пункт 3 розділу 3 Порядку роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 24 червня 2009 р. № 602).

При цьому виникнення у митного органу сумніву щодо достовірності документів, наданих декларантом для підтвердження митної вартості товару, визнавалося перешкодою до визнання цієї митної вартості. Митний орган міг визнати митну вартість тільки «за умови надання декларантом відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості, відсутності сумнівів щодо їх достовірності, а також умов, що унеможливлюють використання обраного декларантом методу визначення митної вартості…» (пункт 5 розділу 2 Порядку роботи посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 24 червня 2009 р. № 602).

Достовірність наданих декларантом відомостей митний орган міг перевірити, зокрема, шляхом витребування у декларанта додаткових документів. Так, пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1766, було передбачено, що «для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов’язаний подати додаткові документи».

На основі аналізу наведених положень Верховний Суд України сформував таку позицію: «Наявність у ЄАС інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості», «…митні органи мають виключну компетенцію у питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені … порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено…» (постанови від 1 жовтня 2013 року у справі № 2а-6597/10/0870 (провадження № 21-354а13), ЄДРСР – № 34458396; від 15 жовтня 2013 року у справі № 2а-25276/10/0570 (провадження № 21-270а13), ЄДРСР – № 34634276; від 22 жовтня 2013 року у справі № 2а/0570/8381/12 (провадження № 21-342а 13), ЄДРСР – № 35667364).

У той же час Верховний Суд України підтримав позицію Вищого адміністративного суду України про те, що сумнів у достовірності митної вартості може випливати суто з поданих декларантом документів: «витребувавши весь перелік документів, передбачених п.11 Порядку, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити. Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації» (ухвала Вищого адміністративного суду України від 8 грудня 2011 року у справі № 2а-8660/10/2070 (провадження № К-40006/10), ЄДРСР – № 20004200; постанова Верховного Суду України від 29 травня 2012 року у справі № 2-а-8660/10 (провадження № 21-91а12), ЄДРСР – 24976409).

Наведена колізія між позиціями Верховного Суду України зумовила неоднозначність у практиці Вищого адміністративного суду України.

Так, з одного боку, у справі № 819/466/14-a суд касаційної інстанції підтримав позицію суду нижчої інстанції про те, що відхилення рівня митної вартості товару не є підставою для витребування додаткових документів: «згідно з ч. 6 ст. 54 МК Українинаявність у митного органу інформації щодо рівня митної вартості ідентичного товару, яка раніше визнавалась митним органом згідно з іншими МД, причому щодо яких митним органом було прийнято рішення щодо корегування митної вартості товару, не є в силу вимог ч. 3 ст. 53 МК України самостійною підставою, що дає право митному органу витребувати додаткові документи…»(постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2014 року у справі № 819/466/14-a, ЄДРСР – 38315603; ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 квітня 2015 року, ЄДРСР – 43765688).

З іншого боку, у справі № 2а-25271/10/0570 Вищий адміністративний суд України зайняв протилежну позицію про те, що відхилення рівня митної вартості є достатньою підставою для витребування додаткових документів: «відповідач має повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару, за наявності підстав сумніву митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України. У спірних правовідносинах у митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявлення митної вартості товару, що підтверджується даними цінової інформації Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України» (ухвала від 13 лютого 2014 року провадження № К/9991/26284/11, ЄДРСР – 37295839).

Для усунення наведеної колізії, на нашу думку, необхідно зважити на таке.

Відповідно до статті 54 МКУ органи доходів і зборів здійснюють контроль правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (частина перша); орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов’язаний здійснювати контроль наявності в поданих декларантом або уповноваженою ним особою документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (пункт 1 частини другої). Із наведених положень випливає, що орган доходів і зборів досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості.

Крім цього, також варто зазначити, що 15 лютого 2011 року Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (у зміненій редакції) (Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» від 15 лютого 2011 року № 3018-VI). Ця Конвенція набрала чинності для України 15 вересня 2011 року.

Відповідно до Стандартного правила 6.4. Додатка II до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Загальний додаток) «Митна служба застосовує метод аналізу ризиків для визначення осіб та товарів, у тому числі транспортних засобів, що підлягають перевірці, та ступеня такої перевірки». Із цього правила, зокрема, випливає, що «для цільового добору конкретних операцій вибірка товарів, транспортних засобів чи документів з метою перевірки повинна ґрунтуватися на профілях ризику. Така заснована на вибірковості процедура допускає також випадковий добір на основі статистичної вибірки чи ініціативи співробітника митниці, заснованої на його досвіді чи інтуїції» (пункт 7.1 Рекомендацій до Загального додатка до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (у зміненій редакції)). Тобто наведене Стандартне правило передбачає, що поглибленій перевірці підлягають документи, стосовно яких спрацювала система управління ризиками, або документи, відібрані співробітниками митниці.

На виконання Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (у зміненій редакції) парламент України у МКУ запровадив інститут управління ризиками. Так, статтею 320 цього Кодексу було запроваджено вибірковість митного контролю, яка, зокрема, означала те, що «форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі результатів застосування системи управління ризиками» (частина перша). У логічному зв’язку з наведеним положенням перебуває положення частини другої статті 361 цього ж Кодексу: «органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю».

Вітчизняний інститут управління ризиками ґрунтується на концепції, що викладена у Положенні про систему аналізу й селекції факторів ризику при визначенні окремих форм митного контролю, затвердженому наказом Державної митної служби України від 27 травня 2005 р. № 435. Згідно з пунктом 3.5 цього Положення одним із критеріїв ризику закріплено факт того, що «заявлена митна вартість товарів значно відрізняється від ціни ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів при їх увезенні на митну територію Україну».

За результатами оцінки ризику у конкретному випадку переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України, в тому числі за результатами контролю із застосуванням системи управління ризиками, що здійснюється відповідно до статті 337 МКУ, митні органи обирають форми та обсяг митного контролю. При цьому формується перелік митних формальностей, визначених за результатами застосування інструментів з управління ризиками (пункт 7.1 Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками в митній службі України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 597).

У частині контролю за митною вартістю такими митними формальностями є різні форми перевірки документів та матеріалів, зокрема витребування оригіналів документів, зазначених у митній декларації, або засвідчених в установленому порядку їх копій, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів (код митної формальності −101-1), перевірка відповідності відомостей, які містяться в українській митній декларації, відомостям, що містяться у відповідному паперовому примірнику (електронній копії) митної декларації суміжної сторони (книжці МДП) (код митної формальності − 102-1), перевірка поданих товаросупровідних та товаротранспортних документів (в тому числі наданих на вимогу митного органу) та/або відомостей про них на предмет розбіжностей у відомостях, що зазначені у цих документах, митній декларації чи документах, що її заміщують, їх електронних копіях, розміщених в ЄАІС Держмитслужби (код митної формальності − 103-1) (Класифікатор митних формальностей, що можуть бути визначені за результатами застосування системи управління ризиками, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20 вересня 2012 року № 1011).

Аналіз наведених положень дозволяє стверджувати, що поглиблена перевірка документів, доданих до митної декларації, на предмет їх достовірності та правильності визначення митної вартості товару здійснюється виключно при спрацюванні системи управління ризиками або у випадках, які визначаються митниками на основі власного досвіду чи інтуїції.

Згаданий Класифікатор митних формальностей передбачає, що одним із наслідків спрацювання системи управління ризиками може бути проведення такої формальності, як «витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів» (код митної формальності − 106-2). Проте, на нашу думку, це положення не узгоджується з обов’язком суб’єкта владних повноважень обґрунтовувати свої рішення, тобто ухвалювати їх з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3 частини третьої статті 2 КАС України). Митний контроль та митне оформлення як складові митної процедури є частиною адміністративних процедур із провадження справи декларанта щодо пропуску його товарів через митний кордон України. Факт відхилення рівня задекларованої митної вартості від рівня митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не стосується обставин справи; він стосується фактів, які були зафіксовані під час провадження справ щодо інших товарів. Факт відхилення рівня митної вартості є лише приводом для вчинення певних адміністративних процедур, проте сам собою не є доказом у справі, у якій провадяться адміністративні (митні) процедури.

Отже, правові акти суб’єкта владних повноважень, в тому числі процедурне рішення митного органу про витребування додаткових документів, може бути ухвалене ґрунтуючись лише на доказах у справі, а такими доказами передусім є документи, додані до вантажної митної декларації.

Саме з урахуванням цих міркувань, на нашу думку, варто підходити до розуміння частини третьої статті 53 МКУ, відповідно до якої передбачено виключно три підстави витребування додаткових документів у декларанта: 1) наявність розбіжностей у документах; 2) наявність ознак підробки документів; 3) відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів.

На основі викладеного можна дійти такого висновку: факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МКУ, є підставою для витребування додаткових документів.

Варто зазначити, що такого ж підходу додержано у нових Методичних рекомендаціях щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної фіскальної служби від 11 вересня 2015 року № 689. Так, у пункті 8 розділу 2 цих Методичних рекомендацій зазначено, що «у випадках спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв’язку з ризиком заниження митної вартості та декларуванням митної вартості нижчої, ніж вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, здійснює перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, та відповідно до частин третьої-четвертої статті 53 Кодексу здійснює запит додаткових документів». Тобто при відповідному спрацюванні автоматизованої системи аналізу та управління ризиками митний орган повинен насамперед здійснити перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, і лише після цього у разі виявлення підстав може витребувати у декларанта додаткові документи.

Джерело: www.vasu.gov.ua