Вищий адмінсуд залишив у силі зняття недоторканності з Клюєва

Вищий адміністративний суд відмовився задовольнити позов позафракційного депутата Сергія Клюєва та скасувати постанови Верховної Ради про зняття з нього депутатської недоторканності та надання згоди на затримання і арешт.

Відповідне рішення від 24 липня поточного року опубліковане у Реєстрі судових рішень.

"В задоволенні позову особа-2 до Верховної Ради України, третьої сторони Генеральної прокуратури, про визнання незаконними дій і рішень Верховної Ради та визнання протиправними та скасування постанов Верховної Ради за № 959-VIII, № 960- VIII, № 961-VIII від 28.01.2016р. - відмовити", - йдеться у резолютивній частині рішення суду.

Згадайте новину: Луценко назвав ганебним рішення комітету Ради про повернення подання на зняття недоторканності з депутата Дейдея

Водночас прес-секретар ВАСУ Галина Гаєвська у коментарі агентству зазначила, що "особа-2" - це народний депутат Сергій Клюєв.

Народний депутат просив суд скасувати постанови ВР від 28 січня 2016 року про зняття з нього депутатської недоторканності, надання згоди на затримання і арешт, а відповідні подання - повернути генпрокурору.

У позові Клюєв аргументував свою позицію тим, що 22 грудня 2015 року генпрокурор не брав участі у засіданні Комітету з питань регламенту й організації роботи Верховної Ради, а присутнім був його заступник, що, на думку позивача, суперечить Регламенту ВР.

Також депутат звертав увагу на інші, на його думку, процесуальні порушення при розгляді ВР подання про надання згоди на його затримання та арешт. Зокрема, Клюєв зазначав, що подання генпрокурора не було оголошено головуючим на пленарному засіданні та було порушено процедуру обговорення питань про притягнення його до кримінальної відповідальності. Також Клюєв вказав, що подання стосовно нього розглянули з порушенням терміну - через 36 днів замість встановлених 7 днів.

Згадайте новину: Прокурори матимуть право на опитування з детектором брехні для зняття з себе підозри

У свою чергу колегія суддів з`ясувала, що тодішній генпрокурор Віктор Шокін під час розгляду подання у комітеті перебував у відпустці, а тому його обов’язки виконував його заступник Роман Говда.

Таким чином суд дійшов висновку, що участь виконувача обов'язків генпрокурора на засіданні комітету та під час розгляду подань у залі ВР була такою, що відповідала вимогам закону про регламент.

Клюєв може оскаржити дане рішення ВАСУ у Верховному суді.

Як повідомлялося, у січні 2016 року парламент дав дозвіл на арешт Сергія Клюєва. Він є фігурантом у кількох справах, у тому числі щодо махінацій із оформленням резиденції Януковича в Межигір'ї. У 2015 році Клюєв втік з України.

Інтерпол зняв з розшуку колишнього президента Віктора Януковича та його оточення, в тому числі і Сергія Клюєва у травні 2017 року.

Джерело: Укрінформ

Вспомните новость: Юра и снова прокол: Комитет не поддержал представление о снятии неприкосновенности с О.Довгого!

Егор Соболев: Решение не снимать неприкосновенность с Довгого – это круговая порука

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2017 року м. Київ справа № 800/139/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегія суддів:

Головуючого судді - Черпіцької Л.Т.Суддів -Гончар Л.Я. Шведа Е.Ю. Горбатюка С.А. Смоковича М.І.при секретарі -Гуловій О.І.за участю представників:позивач - ОСОБА_1. відповідач - Селіванова А.О. ГПУ - Гудзь О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовомОСОБА_2доВерховної Ради Українитретя особа Генеральна прокуратура Українипровизнання незаконними дій та рішеньВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Верховної Ради України з позовом, в якому просив:

- визнати незаконними дії і рішення Верховної Ради України з внесення на розгляд на пленарному засіданні Верховної Ради 28.01.2016 питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_2;

- визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України № 959-VIII від 28.01.2016р. «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_2»;

- визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України № 960- VIII від 28.01.2016 «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_2»;

- визнати протиправною та скасувати постанову Верховної Ради України № 961-VIII від 28.01.2016 «Про надання згоди на арешт народного депутата України ОСОБА_2»;

- зобов'язати Верховну Раду України повернути Генеральному прокуророві України Шокіну В.М. подання, підтримані та внесені до Верховної Ради України Генеральним прокурором України Шокіним В.М. від 03.12.2015 № 15/2-32793-14 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_2», «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою народному депутату України ОСОБА_2», «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_2», з пропозицією подати додаткові обґрунтування;

На обґрунтування заявленого позову ОСОБА_2 зазначає, що під час проведення 22.12.2015р. засідання Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України у засіданні брав участь заступник Генерального прокурора України, а не Генеральний прокурор України, який підтримав і вніс до Верховної Ради України подання, що суперечить ч.2 ст. 220 Закону України «Про регламент Верховної Ради України».

Рішення комітету від 22 грудня 2015 року не містять мотивувального висновку щодо визначення достатності законності і обґрунтованості подання, законності одержання доказів, зазначених у поданні, тому не відповідає вимогам, що ставляться до висновків частиною 1 ст. 220 Регламенту Верховної Ради України.

Зауважено, що під час проведення засідання Комітету 22.12.2015р. взагалі не обговорювалось питання вмотивованості та достатності подання Генерального прокурора України, наявності в ньому конкретних фактів і доказів, що підтверджують факт вчинення позивачем суспільно небезпечного діяння.

Позивач зауважує, що відповідно до приписів частини 4 статті 220 Регламенту Верховної Ради України голова Верховної Ради України повинен був повернути подання з висновком Комітету Генеральному прокурору України та поінформувати про це Верховну Раду України.

Окремо позивач вказував про порушення ч.1 ст. 221 Закону України «Про регламент Верховної Ради України», адже подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт були подані до Верховної Ради України 23.12.2015р., а розглянуті з порушенням 7-денного строку, лише через 36 днів.

Крім того, позивач зазначив про ряд процедурних порушень при розгляді Верховною Радою України питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата ОСОБА_2., а саме: подання не було оголошено головуючим на пленарному засіданні; порушено процедуру обговорення питань про притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт позивача.

На пленарному засіданні Верховної Ради України 28.01.2016р. брав участь перший заступник Генерального прокурора України, а не Генеральний прокурор, який підтримав і вніс до Верховної Ради України подання, що суперечить п.1 ч.3 ст. 221 Регламенту Верховної Ради України і є грубим порушенням процедури проведення пленарного засідання Верховної Ради України. Перший заступник Генерального прокурора України, на якого Генеральний прокурор покладає тимчасове виконання обов'язків не набуває процесуальних прав виконувача обов'язків Генерального прокурора у розумінні ч.2 ст. 218, ч.2 ст. 220 Регламенту Верховної Ради України. Не надані письмові докази про призначення Президентом України, тобто особою, яка уповноважена призначати Генерального прокурора, на посаду виконувача обов'язки Генерального прокурора України ОСОБА_3

В заяві про доповнення підстав позову позивач вказує, що при прийнятті оскаржуваних Постанов Верховної Ради України навмисно і незаконно були використані голоси народних депутатів України, які під час голосування були відсутні на закріплених за ними робочих місцях у сесійній залі Верховної Ради України.

Внаслідок викладеного, на переконання позивача, оскаржувані Постанови Верховної Ради України прийняті безпідставно, з перевищенням наданих законом повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України і необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); упереджено і під тиском, недобросовісно і нерозсудливо; з грубим порушенням принципу рівності перед законом, непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприйнятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями на досягнення яких спрямовані ці рішення і дії.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечили та просили суд відмовити в їх задоволенні з підстав, наведених у письмових запереченнях.

З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін по справі та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила наступне.

За результатами проведення позачергових виборів народних депутатів України в одномандатному виборчому окрузі № 46 ОСОБА_2 був обраний народним депутатом України.

До Верховної Ради України за підписом Генерального прокурора України В.Шокіна відповідно до частини 2 статті 80 Конституції України, частини 1 статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України", частини 2 статті 482 Кримінального процесуального кодексу України, статті 218 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" направлено для розгляду подання від 03.12.2015р. № 15/2-32793-14 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_2», подання «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_2» та подання «Про надання згоди на обирання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою народного депутата України ОСОБА_2», підготовлені старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України радником юстиції О.Бабенковим та підтримане Генеральним прокурором України (а.с. 45-98).

Згідно з дорученням Голови Верховної Ради України зазначене подання було передано на розгляд Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України.

З протоколу засідання Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України № 40 від 22.12.2015р. (а.с. 37) вбачається, що на засіданні присутні, у тому числі, виконувач обов'язків Генерального прокурора України - заступник Генерального прокурора України Говда Р.М. (копія наказу № 3363вц від 21.12.2015р.).

Рішенням Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України ухвалено висновки щодо зазначених вище подань, ухвалено подати їх до Верховної Ради України та рекомендовано Верховній Раді України визначитись шляхом голосування.

28.01.2016р. на засіданні Верховної ради України, за результатами заслуховування виконуючого обов'язки Генерального прокурора України першого заступника ОСОБА_3, було розглянуто питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_2.

За результатами розгляду зазначеного питання Верховною радою України прийняті оскаржувані позивачем Постанови Верховної Ради України:

- № 959-VIII від 28.01.2016р. «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_2»,

- № 960-VIII від 28.01.2016р. «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_2»,

- № 961-VIII від 28.01.2016р. «Про надання згоди на арешт народного депутата України ОСОБА_2».

Вважаючи протиправними дії Верховної ради України щодо розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_2, а оскаржувані постанови Верховної ради України - незаконними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 6 Конституції України у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Конституція України, Основний Закон), державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 80 Конституції України народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Згідно з частиною 3 статті 80 Основного Закону народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття "кримінальна відповідальність" законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по-різному. За результатами аналізу норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Статус народного депутата України визначається Конституцією та законами України. Важливою конституційною гарантією є депутатська недоторканність, яка має цільове призначення - забезпечення безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх функцій. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер.

Депутатська недоторканність передбачає також особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту народних депутатів України. Вони не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані (частина 3 статті 80 Конституції України).

На підставі системного аналізу норм Конституції України Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 дійшов висновку, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень частини 3 статті 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 1 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року №1861-VI, порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді встановлюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та законами України "Про комітети Верховної Ради України", "Про статус народного депутата України", "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України".

Регламент встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.

Розгляд питань про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата України визначений у главі 35 Регламенту Верховної Ради України.

Статтею 218 Регламенту (в редакції станом на час прийняття оскаржуваних Постанов) закріплено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції ініціюється відповідно прокурором і судовими органами. При цьому щодо кожного виду запобіжного заходу подається окреме подання. Подання щодо народного депутата повинно бути підтримано і внесено до Верховної Ради Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора України).

Подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді суду загальної юрисдикції, судді Конституційного Суду України повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України. У поданні про затримання чи арешт повинно бути чітке обґрунтування необхідності затримання чи арешту.

Згідно із частиною 4 названої статті Регламенту подання, що не відповідає вимогам цієї статті, Голова Верховної Ради України повертає відповідно Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) або Голові Верховного Суду України, про що повідомляє Верховну Раду на найближчому пленарному засіданні Верховної Ради.

Статтею 219 Регламенту передбачено, що Голова Верховної Ради України пропонує народному депутату, щодо якого внесено подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, подати протягом п'яти днів письмові пояснення комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту, і доручає зазначеному комітету надати висновок щодо подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата згідно із законом.

Відповідно до статті 220 Регламенту комітет, якому доручено надати висновок щодо питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт, відповідно до закону визначає достатність, законність і обґрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку, але в строк не більш як 20 днів. На засідання комітету запрошується особа, щодо якої внесено подання. Відсутність зазначеної запрошеної особи на засіданні відповідного комітету без поважних причин не є перешкодою для розгляду питання і прийняття рішення комітетом.

Частинами 2 та 3 названої статті Регламенту закріплено, що у засіданнях комітету бере участь Генеральний прокурор України (виконувач обов'язків Генерального прокурора України). Комітет у разі необхідності може витребувати додаткові матеріали кримінального провадження, заслухати пояснення осіб за клопотанням особи, щодо якої внесено подання.

Як вбачається з протоколу засідання Комітету з питань регламенту та організації роботи Верховної Ради України № 40 від 22.12.2015р. (а.с. 37), на засіданні були присутні, у тому числі, виконувач обов'язків Генерального прокурора України - заступник Генерального прокурора України Говда Р.М. (копія наказу № 3363вц від 21.12.2015р.), що відповідає вимогам ч.2, 3 ст. 220 Регламенту.

Згідно з частиною 4 статті 220 Регламенту у разі відсутності достатніх доказів щодо обґрунтування подання Голова Верховної Ради України має право повернути його разом із вмотивованим висновком комітету відповідно Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) або Голові Верховного Суду України з пропозицією подати додаткові обґрунтування. У такому випадку комітет зупиняє перевірку, про що повідомляється Голова Верховної Ради України, який інформує про це Верховну Раду.

Розгляд Верховною Радою України питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт визначений у статті 221 Регламенту.

Так, Верховна Рада України розглядає на пленарному засіданні внесене подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції у визначений нею день, але не пізніше семи днів з дня подання відповідного висновку комітетом.

Частиною 2 названої статті Регламенту закріплено, що розгляд питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт починається з інформації головуючого на пленарному засіданні Верховної Ради України про подання, що надійшло, проведену роботу щодо підготовки висновку комітету, до предмета відання якого належить підготовка висновку щодо внесеного подання. Головуючий на пленарному засіданні оголошує подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції.

Після оголошення подання головуючий на пленарному засіданні надає слово до 30 хвилин: 1) Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) чи Голові Верховного Суду України для відповідей на запитання представників депутатських фракцій (депутатських груп), народних депутатів; 2) народному депутату, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції, щодо яких внесено подання, для пояснення. Якщо на пленарному засіданні Верховної Ради буде встановлено, що особа, стосовно якої внесено подання, відмовляється від дачі пояснень, Верховна Рада розглядає питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт без її пояснень.

Згідно з частиною 5 статті 221 Регламенту висновок комітету оголошує його голова або визначений комітетом представник комітету.

Обговорення питання здійснюється за процедурою повного обговорення, визначеною у статті 30 Регламенту.

Після цього головуючий на пленарному засіданні відповідно до подання ставить на голосування питання про надання згоди на: 1) притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата; 2) затримання народного депутата, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції; 3) арешт народного депутата, судді Конституційного Суду України, судді суду загальної юрисдикції.

Відповідно до частини 8 та 9 статті 221 Регламенту рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт Верховна Рада приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється Постановою Верховної Ради. Рішення Верховної Ради про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповідного подання.

Матеріалами справи стверджується, що Верховною Радою України у повній відповідності до наведених вище правових норм Регламенту були розглянуті подання від 03.12.2015р. № 15/2-32793-14 про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, подання про надання згоди на затримання та подання про надання згоди на обирання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою народного депутата України ОСОБА_2, підготовлені старшим прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України радником юстиції О.Бабенком та підтримане Генеральним прокурором України.

За наслідками їх розгляду прийнято оскаржувані позивачем Постанови Верховної Ради України № 959-VIII від 28.01.2016р. «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_2», № 960-УШ від 28.01.2016р. «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_2», № 961-VIII від 28.01.2016р. «Про надання згоди на арешт народного депутата України ОСОБА_2».

Також як вбачається з стенограми пленарного засідання Верховної ради України від 28 січня 2016 року питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_2 було розглянуто за результатами заслуховування виконуючого обов'язки Генерального прокурора України першого заступника ОСОБА_3.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на те, що покладення Генеральним прокурором України на свого заступника тимчасового виконання обов'язків Генерального прокурора не є зайняттям посади виконувача обов'язків Генерального прокурора, в розумінні ч.2 ст.218, ч.2 ст.220 Регламенту Верховної Ради України, враховуючи наступне.

За положеннями ст. 1 Закону України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням президента України» порядок тимчасового виконання обов'язків особи, яку призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України, встановлено виключно у разі звільнення (відставки) особи.

Відповідно до ст. 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що у разі відсутності Генерального прокурора України його повноваження здійснює перший заступник Генерального прокурора України, а у разі відсутності першого заступника - один із заступників Генерального прокурора України.

Відповідно до наказу від 21.12.2015 № 3363-вц Генеральний прокурор України перебував у щорічній відпустці з 22 по 23 грудня 2015 року з покладенням виконання його обов'язків на заступника Генерального прокурора України Говду Р.М.

Згідно з наказом від 16.01.2016 № 65-вц Генеральний прокурор України перебував у щорічній відпустці з 18 по 29 січня 2016 року з покладенням виконання його обов'язків на першого заступника Генерального прокурора України ОСОБА_3

Таким чином участь виконувача обов'язків Генерального прокурора України на засіданні комітету та під час розгляду подань у залі Верховної Ради України є такою, що відповідає вимогам Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Посилання позивача на положення частини 4 статті 220 Регламенту на обґрунтування твердження щодо обов'язку Голови Верховної Ради України повернути подання, колегія суддів вважає помилковим, оскільки закріпленою у названій частині нормою передбачено право Голови Верховної Ради України на повернення подання відповідно Генеральному прокуророві України (виконувачу обов'язків Генерального прокурора України) або Голові Верховного Суду України з пропозицією подати додаткові обґрунтування у разі відсутності достатніх доказів щодо його обґрунтування разом із вмотивованим висновком комітету.

Стаття 6 Конституції України закріплює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що положеннями частини 4 статті 220 Регламенту до повноважень Голови Верховної Ради України віднесено право на прийняття рішення про повернення подання у разі відсутності достатніх доказів щодо його обґрунтування разом із вмотивованим висновком комітету, а тому до повноважень суду в рамках адміністративного судочинства не віднесено надання правової оцінки діянням щодо реалізації такого права.

Щодо твердження позивача про той факт, що подання Генерального прокурора України не містить жодних доказів, які б підтверджували факти вчинення позивачем перерахованих у поданні суспільно небезпечних дій/діянь, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначено вище, статтею 218 Закону України "Про регламент Верховної ради України" передбачено, що подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата повинно бути вмотивованим і достатнім, містити конкретні факти і докази, що підтверджують факт вчинення зазначеною в поданні особою суспільно небезпечного діяння, визначеного Кримінальним кодексом України.

Судом встановлено, що подання Генерального прокурора України від 03.12.2015р. № 15/2-32793-14 «Про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України ОСОБА_2», «Про надання згоди на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою народному депутату України ОСОБА_2», «Про надання згоди на затримання народного депутата України ОСОБА_2» містить посилання на факти і докази, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_2. суспільно небезпечних діянь, визначених Кримінальним кодексом України. На переконання колегії суддів Вищого адміністративного суду України у вказаній частині подання Генерального прокурора України від 03.12.2015р. № 15/2-32793-14 відповідає вимогам Закону України "Про регламент Верховної ради України", адже за своїм змістом подання не є вироком суду і не може містити доведених судом фактів.

Також, колегія суддів не приймає до уваги твердження представника позивача щодо протиправності дій (бездіяльності) Голови Верховної ради України в частині не виконання покладеного на нього Законом обов'язку повернути Генеральному прокурору України подання, яке не відповідає вимогам статті 218 Закону України "Про регламент Верховної ради України", з огляду на наступне.

Оскільки Голова Верховної ради України не є стороною по справі та жодних позовних вимог до нього не заявлено, а також беручи до уваги той факт, що в силу положень статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України Голова Верховної ради України не може бути відповідачем під час розгляду справи Вищим адміністративним судом України, як судом першої інстанції, колегія суддів не перевіряє зазначені його дії (бездіяльність) на відповідність законам України.

Щодо аргументів позивача про упереджений висновок Комітету з питань Регламенту та організаційної роботи Верховної Ради України, який вплинув на волевиявлення Верховної Ради України при прийнятті спірної постанови, слід зазначити, що висновок Комітету носить рекомендаційний, а не обов'язковий характер для органу. Рішення кожний депутат, голосуючи по конкретному питанню, приймає самостійно.

При оцінці питання порушення вимоги щодо особистого голосування народними депутатами України при прийнятті оскаржуваних постанов № 959-VIII, № 960- VIII, № 961-VIII від 28.01.2016р., колегія суддів зазначає наступне.

Частина третя статті 84 Конституції України встановлює, що голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 7 липня 1998 року № 11-рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України ствердив, що рішення Верховної Ради України, зокрема, закони, постанови, інші акти, приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, законом про Регламент Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку (пункт 1 резолютивної частини зазначеного Рішення); положення частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України (пункт 2 резолютивної частини зазначеного Рішення).

Як зазначив Конституційний Суд України, голосування у Верховній Раді України - це дія, якою на пленарному засіданні завершується обговорення проектів законів, постанов, інших актів та приймаються рішення Верховної Ради України і яка здійснюється народними депутатами України особисто (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини зазначеного Рішення). Повноваження народного депутата України делеговані йому народом як сувереном влади (частина друга статті 5 Конституції України), а тому не підлягають подальшому делегуванню без згоди на це з боку суверена влади, а отже, народний депутат України не має права передавати свої повноваження щодо здійснення голосування іншому народному депутату України (абзаци п'ятий та шостий пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

Частина друга статті 47 Регламенту встановлює, що відкрите голосування здійснюється кожним народним депутатом особисто за допомогою електронної системи в такий спосіб, що унеможливлює голосування замість народного депутата іншою особою. Результати голосування фіксуються поіменно, в тому числі з можливим роздрукуванням результатів голосування кожного народного депутата. На вимогу народних депутатів результати голосування можуть висвітлюватися на інформаційному табло електронної системи в залі засідань по депутатських фракціях (депутатських групах). Частина третя статті 47 передбачає, що голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування «за», «проти» або «утримався» в залі засідань Верховної Ради.

Абзац другий частини першої статті 10 Закону України «Про статус народного депутата України» стверджує, що кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. Пункт 4 статті 24 цього Закону зобов'язує народного депутата України особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами.

Слід зазначити, що друге речення частини третьої статті 47 Регламенту встановлює, що у разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а у разі його відсутності доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилась на голосування останньою.

Таким чином, закон передбачає певні засоби захисту від голосування за іншу особу, дотримання яких має бути обов'язком кожного народного депутата України.

Однак, як випливає зі стенограми пленарного засідання 28.01.2016 року, щодо кожного питання приймалось окреме рішення відкритим поіменним голосуванням, яке було оформлене постановою Верховної Ради України. Доказів про надходження таких звернень народних депутатів України щодо голосування за іншого депутата при прийнятті постанов, оскаржених позивачем, не надано.

Конкретні докази, які б засвідчували факти голосування народними депутатами України за відсутніх при прийнятті оскаржуваних постанов, позивачем не наведені. За відсутності доказів, які засвідчують факти голосування народних депутатів України за відсутніх на засіданні 28.01.2016 року, слід виходити з презумпції правомірності дій народних депутатів України при проведенні голосування щодо оскаржуваних постанов.

В судовому засіданні було переглянуто відеозапис пленарного засідання Верховної Ради України під час голосування та прийняття оскаржуваних постанов № 959-VIII, № 960-VIII, № 961-VIII від 28.01.2016р. Однак з даного відеозапису неможливо достеменно встановити, що одні народні депутати голосували за інших відсутніх народних депутатів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 152 Конституції України порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду чи ухвалення законів та інших правових актів є підставою для визнання їх неконституційними.

Стосовно посилання позивача на порушення вимог Регламенту щодо строків розгляду, то це не є підставою для визнання незаконною та скасування Постанов Верховної Ради України за № 959-VIII, № 960- VIII, № 961-VIII від 28.01.2016р., оскільки це не призвело та не могло призвести до порушень прав, свобод та інтересів позивача у спірних правовідносинах, і не свідчить про неналежне виконання відповідачем свого обов'язку прийняти у межах своєї виключної компетенції зважене, неупереджене, обґрунтоване, розсудливе рішення, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Інші доводи позивача свого підтвердження належними та допустимими доказами під час розгляду справи не знайшли.

Щодо твердження представника відповідача про той факт, що даний спір не є публічно-правовим та не підсудний адміністративному суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Визначення поняття справи адміністративної юрисдикції надано у пункті 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, публічно-правовим спором, згідно з визначенням, яке дане у Кодексі адміністративного судочинства України, є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із правовідносин, пов'язаних зі здійсненням суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, у тому числі й на виконання делегованих повноважень.

За приписами частини четвертої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, а частиною другою статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України прямо зазначено, що акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій Верховної Ради України щодо розгляду питань про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата України ОСОБА_4 та визнання незаконними постанов відповідача, прийнятих за результатами розгляду зазначених питань.

На відміну від Кодексу адміністративного судочинства України інші процесуальні закони не передбачають можливості оскарження відповідних дій і рішень Верховної Ради України, у тому числі й Кримінальний процесуальний кодекс України в рамках кримінального судочинства.

Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що ця справа за характером спірних правовідносин підпадає під ознаки публічно-правового спору і її розгляд повинен здійснюватися адміністративним судом у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160-163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Верховної Ради України, третя особа Генеральна прокуратура України, про визнання незаконними дій і рішень Верховної Ради України та визнання протиправними та скасування постанов Верховної Ради України за № 959-VIII, № 960- VIII, № 961-VIII від 28.01.2016р. - відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України та набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про перегляд Верховним судом України, якщо таку заяву не було подано.