Випадки законодавчо дозволеного медичного втручання лікаря без згоди пацієнта та/або його законних представників

За загальним правилом, медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов’язаних із впливом на організм людини) можливе лише за умови надання згоди на це пацієнта та/або його законних представників. Так, згідно ст.43 Основ законодавства України про охорону здоров’я (надалі – Основи), згода пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування (ст. 284 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України)).

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування (ч.3, ч.5 ст.43 Основ).

Разом з тим, за певних умов законодавство передбачає виключення з цього правила та відповідне право лікаря на здійснення медичного втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників, зокрема:

- У ситуаціях, що загрожують життю пацієнта.

Основи передбачають, що згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта, за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників (ч.2 ст. 43). Схоже положення закріплене у ч.5 ст. 284 ЦК України - у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

Що саме можна вважати невідкладними випадками, які становлять пряму реальну загрозу життю пацієнта, законодавство не визначає та на практиці це встановлюється лікарем у конкретній ситуації відповідно до медичних показників. В Основах (ст.3) та в Законі України «Про екстрену медичну допомогу» (ч.7 ст.1) лише дається поняття невідкладного стану людини, під яким розуміють раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин. Таким чином, ознакою перебування особи у невідкладному стані, в тому числі, є пряма загроза її (його) життю. Разом з тим, поняття невідкладного стану людини є більш ширшим ніж «невідкладний випадок» та містить такі ознаки як невідворотність, загроза здоров’ю, а також загроза життю та здоров’ю інших людей. Таким чином, вищезазначені поняття не є тотожними.

Разом з тим, трактування законодавчих положень дозволяє виділити сукупність умов, наявність яких дає право медичного втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників:

• життю людини загрожує пряма та реальна, а не можлива загроза, наприклад особа потрапила в ДТП, внаслідок чого отримала значні пошкодження та потребує негайного оперативного втручання;

• врятувати життя людини можливо лише шляхом відповідного медичного втручання;

• згода на медичне втручання не може бути надана особою або її законними представниками через об’єктивні причини (наприклад, перебування у непритомному стані, комі, відсутність законних представників на місці події, відсутність в особи контактних даних законних представників, тощо), а витрачання часу може призвести до тяжких наслідків.

У разі відсутності хоча б однієї з цих умов, дії лікаря щодо медичного втручання можуть бути визнані неправомірними.

- Під час проведення обов’язкових медичних оглядів.

Згідно п.1.3. Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 21.05.2007 N 246, обов'язкові попередній (під час прийняття на роботу) і періодичні (протягом трудової діяльності) медичні огляди проводяться для працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, та щорічно для осіб віком до 21 року.

Окрім цього, законодавцем встановлений окремий Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам затверджений постановою КМУ від 23 травня 2001 року №559, серед яких продавці, в тому числі продовольчих ринків, обслуговуючий персонал розважальних закладів, кухарі, офіціанти, педагогічні працівники, тощо.

Заклади державної санітарно-епідеміологічної служби щорічно за заявкою роботодавця (його представника), за участю представника первинної профспілкової організації або уповноваженої працівниками особи визначають категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду та до 1 грудня складають Акт визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду. На підставі списку працівників, які підлягають періодичним медоглядам, заклад охорони здоров'я складає план-графік їх проведення, погоджує його з роботодавцем і закладом державної санітарно-епідеміологічної служби. У плані-графіку вказуються строки проведення медоглядів, лабораторні, функціональні та інші дослідження та лікарі, залучені до їх проведення. Для проходження медичного огляду працівник пред'являє до Комісії паспорт або інший документ, що посвідчує його особу, та Медичну карту амбулаторного хворого, при попередньому медогляді пред'являє направлення, видане роботодавцем за встановленою формою.

Працівники, які без поважних причин не пройшли у встановлений термін обов'язковий медичний огляд у повному обсязі, від роботи відсторонюються і можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності (ст. 26 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення).

- У випадках передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу».

Так, вищезазначений закон передбачає можливість проведення психіатричного огляду (ст.11), надання примусової амбулаторної психіатричної допомоги (ст.12), примусової госпіталізації (ст.14) без усвідомленої згоди особи або її законного представника на це. Зазвичай примусове медичне втручання відбувається у разі обґрунтованого припущення або встановлення наявності в особи тяжкого психічного розладу чи захворювання. Дозвіл на зазначені дії можливий тільки за рішенням суду, розгляд цих питань відбувається в порядку передбаченому глава 10 розділу IV ЦПК України.

- У випадках передбачених Кримінальним кодексом України.

Кримінальний кодекс України передбачає застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння.

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру як надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу; госпіталізацію до психіатричного закладу із звичайним наглядом - щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку; госпіталізацію до психіатричного закладу з посиленим наглядом - щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.

- При інфекційних, заразних формах захворювань.

Можливе застосування примусової госпіталізації без згоди для осіб, які хворіють на заразні форми туберкульозу, порушують протиепідемічний режим, що ставить під загрозу зараження туберкульозом інших осіб, з метою запобігання поширенню туберкульозу за рішенням суду (ст. 11 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз»);

Особи, хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби, в разі відмови від госпіталізації підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії збудників зазначених хвороб та особи, які мали контакт з такими хворими, обов’язковому медичному нагляду і карантину у встановленому порядку (ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення).

Таким чином випадки, за яких лікар має право здійснювати медичне втручання без згоди пацієнта та/або його законних представників, є чітко визначеними у вітчизняному законодавстві та відповідні положення закону повинні бути дотримані ним при наданні медичної допомоги.

При цьому, лікарям не слід забувати, що у разі ненадання медичної допомоги хворому медичним працівником, або ж виникнення певних негативних наслідків в результаті проведеного медичного втручання, їх дії можуть бути кваліфіковані як «Ненадання допомоги хворому медичним працівником» (ст.139 КК України), «Службова недбалість» (ст.367 КК України), «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником» (ст. 140 КК України), «Порушення прав пацієнта» (ст. 141 КК України), тощо.

Щодо матеріальної відповідальності, то згідно ст. 140 Кодексу законів про працю України, вона не може бути покладена на працівників за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Разом з тим, факт перебування лікаря у стані крайньої необхідності потребує ґрунтовного доведення, в чому зможе допомогти кваліфікований юрист-практик в галузі медичного права.

Автори статті: Гаро Ганна Олександрівна, двокат з медичних справ,

Бобак Оксана Василівна, медичний юрист