Видача розписки та довіреності не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, якій видана така довіреність. Водночас, завдяки розписці така особа змогла повернути кошти (ВС КЦС №642/6034/19 від 23.02.2022 р.).

Одвічна практика “придбання” автомобілю за довіреністю настільки вже увійшла в практику відносин, що навіть досвідчені громадяни не враховують, що отримання довіреності на авто не опосередковує відносин власності, а лише надає право представляти власника авто особі, що отримала довіреність на своє ім’я. Власником по довіреності особа не стає. Така ризикова “купівля” ніяк не оберігає платника від можливих арештів/іпотек та й інших подій, що можуть відбуватися із власником та відображатись на автомобілі. У цьому ж рішенні, особа, що сплатила кошти, все ж таки смогла повернути їх як безпідставно набуте майно.

Фабула судового акту: Особа (в подальшому позивач) передав 24 тис доларів за авто відповідачу. Авто належало взагалі третій особі. Відповідач надав йому розписку та довіреність від цієї третьої особи (тодішньої власниці) на позивача. Довіреність передбачала представництво інтересів власниці вказаного автомобіля з усіх питань щодо володіння, користування та розпорядження цим автомобілем. Водночас, через деякий час на авто був накладено арешт (за кримінальним провадженням, як на предмет злочину), його вилучено з користування позивача, а згодом, авто взагалі зникло із спецмайданчика. Як було встановлено в подальшому - договір між колишнім власником і теперішньою власницею (яка видала довіреність) був визнаний недійсний. В ході кримінального провадження встановлено, що авто вибуло із володіння колишнього власника - взагалі - всупереч його волі.

У зв’язку із цим, позивач подав позов де вимагав стягнення коштів (24 тис. доларів) з відповідача. Посилався на те, що договір купівлі-продажу авто між ним та отримувачем коштів укладено не було, а тому - одержані відповідачем грошові кошти є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню за рішенням суду.

Суд першої інстанції, погодився із цими доводами позивача і позов задовольнив. Апеляційний суд, дійшов такого ж висновку - що відповідачем були набуті кошти за відсутності для цього правових підстав, а отже такі підлягають стягненню згідно вимог статті 1212 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

ВС КЦС, приймаючи справу до розгляду, посилання відповідача на те що розписка і довіреність підтверджує продаж автомобіля не сприйняв. Залишаючи в силі рішення судів на користь позивача, ВС КЦС зазначив:

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власністьдругій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до глави 83 ЦК України (про безпідставно набуте майно) для кондикційних зобов'язань характерно:

• виникають за наявності одночасно таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
• приріст майна у набувача відбувається без достатніх правових підстав.
• вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
• не залежать від того чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події;
• договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
• обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Отже у цій справі: Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач без належних правових підстав отримав від позивача 24 тис. доларів США за продаж автомобіля, власником якого не був. Факт одержання грошових коштів підтверджено розпискою, а відомості щодо реєстрації за позивачем права власності на спірний автомобіль відсутні.

Доводи, що факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля підтверджено розпискою та довіреністю, підлягають відхиленню, оскільки видача розписки та довіреності не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, якій видана така довіреність.

Аналізуйте судовий акт: Сама лише довіреність на розпорядження транспортним засобом без укладення договору купівлі-продажу не є підставою для набуття повіреним права власності на автомобіль (ВС/КЦС у справі № 573/476/19 від 04 листопада 2020 р.);

Карантин є форс-мажором, а тому особу не може бути притягнено до відповідальності за перевищення строку тимчасового ввезення автомобіля на митну територію України (Галицький районний суд м. Львова, справа № 461/2121/21 від 06.05.2021);

Перевіряти обтяження на автомобіль необхідно ПЕРЕД підписанням договору купівлі-продажу, а НЕ під час реєстрації права власності на нього (ВС/КЦС у справі № 643/1735/19 від 09.06.2021);

Особа, яка не завадила угону автомобіля та яка перебувала у ньому під час угону є співучасником незаконного заволодіння транспортним засобом (ВС/ККС у справі № 742/2146/20 від 02.12.2021).

Постанова

Іменем України

23 лютого 2022 року

м . Київ

справа № 642/6034/19

провадження № 61-6247св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова, у складі судді Гримайло А. М.,

від 14 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,

від 15 березня 2021 року,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА _2 про стягнення коштів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 вересня 2016 року він передав відповідачу грошові кошти у сумі 24 450 доларів США за автомобіль марки TOYOTA CAMRY, 2014 року випуску, шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 . В цей же день, 24 вересня 2016 року, ОСОБА_3 видано на його ім`я довіреність на представництво інтересів власника вказаного автомобіля ОСОБА_4 з усіх питань щодо володіння, користування та розпорядження цим автомобілем.

15 жовтня 2016 року спірний автомобіль вилучено з користування позивача.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року, постановленою за результатами апеляційного перегляду ухвали слідчого судді про арешт автомобіля, встановлено, що спірний автомобіль є предметом вчинення злочину і речовим доказом у кримінальному провадженні № 12016100100013002, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 жовтня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення зачастиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК України). При цьому спірний автомобіль вибув із володіння первісного власника - ОСОБА_5 всупереч його волі.

Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу транспортного засобу між ним та ОСОБА_2 , як уповноваженим представником ОСОБА_4 , укладено не було, ОСОБА_1 вважав, що одержані відповідачем грошові кошти в сумі 24 450 доларів США є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню за рішенням суду.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2020 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 29 жовтня 2020 року про виправлення описки, залишеним без змін постановоюХарківського апеляційного суду

від 15 березня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24 450 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Встановивши , що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 24 450 доларів США за продаж автомобіля марки TOYOTA CAMRY, який йому не належав, і в подальшому договір купівлі-продажу цього транспортного засобу укладений не був, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про набуття відповідачем коштів за відсутності для цього правових підстав та стягнення вказаної суми згідно вимогстатті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В касаційній скарзі на рішення Ленінського районного суду м. Харкова

від 14 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 15 березня 2021 року ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 квітня 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року в справі

№ 642/6034/19.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення застосували положеннястатті 1212 ЦК Українибез врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 331/8103/16,

від 17 квітня 2019 року у справі № 595/694/17-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 751/9015/17, від 24 березня 2021 року у справі № 628/1203/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 753/9947/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц та у постанові Верховного Суду України

від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16.

Вважає , що суди не досліджували питання наявності в нього правомочностей на укладання будь-якого правочину щодо спірного автомобіля та не перевірили обставин, за яких здійснювалася передача коштів за автомобіль.

Стверджує, що у виданій ним 24 вересня 2016 року розписці зафіксовано факт купівлі транспортного засобу за встановленою у ній ціною, що вказує на договірний характер спірних правовідносин і унеможливлює застосування до них положеньГлави 83 ЦК України.

Також заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, оскільки суди прийняли рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки власника спірного автомобіля ОСОБА_4 , яка не була залучена до участі у справі, а крім того він не отримав відзив позивача на апеляційну скаргу.

Посилання суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові на те, що спірний транспортний засіб після вилучення перебував на спецмайданчику, з якого в подальшому зник, нічим не підтверджені.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували право власності позивача на грошові кошти, що витребовуються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 серпня 2016 року право власності на автомобіль марки TOYOTA CAMRY, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 було зареєстровано за ОСОБА_4 .

24 вересня 2016 року ОСОБА_2 видав розписку, зі змісту якої вбачається, що він продав автомобіль марки TOYOTA CAMRY, 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , ОСОБА_1 за ціною 24 450 доларів США.

24 вересня 2016 року ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_4 , видано на ім`я ОСОБА_1 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Котюк І. О. за № 11717, якою ОСОБА_1 або ОСОБА_6 уповноважено бути представниками ОСОБА_4 в усіх організаціях, підприємствах, установах незалежно від підпорядкування та форм власності, в тому числі, в органах ЦБДР та АС при МВС України з усіх питань щодо володіння, користування та розпорядження належним ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого Центр 8047 від 30 серпня

2016 року автомобілем марки TOYOTA CAMRY, 2014 року випуску, загальний легковий/седан-В, колір - чорний, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 .

15 жовтня 2016 року автомобіль марки TOYOTA CAMRY вилучено у

ОСОБА _1 .

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва

від 16 листопада 2016 року у справі № 761/40146/16-к накладено арешт на вказаний автомобіль із забороною користуватись та розпоряджатись ним.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року скасовано та постановлено нову, якою накладено арешт на спірний автомобіль із забороною відчуження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року в справі № 761/8568/17 у задоволені позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки TOYOTA CAMRY, реєстраційний номер НОМЕР_4 , укладений 30 серпня 2016 року між ОСОБА_5 , в особі ОСОБА_8 , та ОСОБА_4 .

В межах цивільної справи № 761/8568/17 та кримінального провадження

№ 12016100100013002 встановлено, що автомобіль марки TOYOTA CAMRY вибув з власності ОСОБА_5 без його волі.

Згідно довідки Регіонального сервісного центру МВС в Тернопільській області від 28 серпня 2019 року № 31/19-Ч-270 о/п, даних Єдиного державного реєстру МВС України відомості щодо реєстрації за ОСОБА_1 із 01 січня 2016 року по 28 серпня 2019 року автомобіля марки TOYOTA CAMRY, 2014 року випуску, номер кузова - НОМЕР_1 , відсутні.

Позиція Верховного Суду

За змістомчастини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбаченихчастинами першою,третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно дочастин першої-другої статті 400 ЦПК Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно дочастин першої,другоїтап`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно достатті 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 215 ЦК Українивстановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно доабзацу другого частини першої статті 216 ЦК Україниу разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Главою 83 ЦК Україниврегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно дочастин першоїтадругої статті 1212 ЦК Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положенняглави 83 ЦК Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положеньглави 83 ЦК України.

За змістом приписівглави 83 ЦК Українидля кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Зазначені висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня

2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі

№ 922/3412/17.

Відповідно достатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач без належних правових підстав отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 24 450 доларів США за продаж автомобіля, власником якого

не був. Факт одержання грошових коштів в сумі 24 450 доларів США підтверджено розпискою ОСОБА_2 від 24 вересня 2016 року. Відомості щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірний автомобіль відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля підтверджено розпискою та довіреністю, підлягають відхиленню, оскільки видача розписки та довіреності не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, якій видана така довіреність.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 536/378/15-ц (провадження № 61-772св18) та від 15 лютого 2018 року у справі № 640/7052/16-ц (провадження № 61-4678св18).

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у справі № 761/8568/17, якою визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного автомобіля марки TOYOTA CAMRY, укладений 30 серпня 2016 року між ОСОБА_5 , в особі ОСОБА_8 , та ОСОБА_4 , спростовано факт належності спірного автомобіля на праві власності ОСОБА_4 , а відповідно і наявність повноважень у ОСОБА_2 на розпорядження цим майном від імені власника.

Вказаним судовим рішенням також встановлено обставини вилучення спірного транспортного засобу у позивача, його зберігання та подальше зникнення зі спецмайданчику, про які вказав суд апеляційної інстанції в своїй постанові.

Оскарженими судовими рішеннями питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 не вирішувались, позовних вимог до неї ОСОБА_1 не заявляв.

У разі, якщо ОСОБА_2 вважав, що в результаті ухвалення судового рішення у розглядуваній справі він може набути право стосовно

ОСОБА _4 , або вона може пред`явити вимоги до нього, то він мав діяти відповідно до положеньчастини першої статті 54 ЦПК України.

Встановлення джерела походження коштів, переданих ОСОБА_1

ОСОБА _2 , не входить до предмету доказування у цій справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбаченостаттями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки суду першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі

№ 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 331/8103/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 595/694/17-ц,

від 04 березня 2019 року у справі № 751/9015/17, від 24 березня 2021 року у справі № 628/1203/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 753/9947/16-ц,

від 30 жовтня 2019 року у справі № 683/2694/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

При цьому, предметом спору у справі № 320/5877/17 є стягнення з відповідача збитків у вигляді неодержаного доходу, у справі № 331/8103/16 визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, у справі № 683/2694/16-ц визнання права власності на автомобіль та зняття арешту, а у справі № 6-1026цс16 визнання договору дарування удаваним, визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.

Висновки Верховного Суду в справах № 922/3412/17, № 595/694/17-ц,

№ 751/9015/17, № 628/1203/19 та № 753/9947/16-ц і в справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно достатті 400 ЦПК Українизнаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно дочастини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно дочастини першої статті 411 ЦПК Україниоскаржені судові рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішення районного суду та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючисьстаттями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. ШиповичЄ. В. СинельниковС. Ф. Хопта