Обов'язок ліквідатора банкрута з працевлаштування осіб, вказаних у ст. 184 КЗПУ, є виконаним лише у разі, якщо він запропонував працівнику роботу на тому ж або іншому підприємстві, від якої останній відмовився (справа № 911/3259/16, 01.11.17)

Фабула судового акта: Ця судова справа представляє, так би мовити, подвійний інтерес, - як з точки зору захисту трудових прав громадян, так і наявності певних зобов’язань у суб’єктів господарювання, що визнані неплатоспроможними.

Позивачка звернулася у межах справи про банкрутство до господарського суду з позовом до приватного акціонерного товариства (боржник) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі та моральну шкоду в сумі 25 000 грн. Позов мотивований тим, що позивачка, яка має дитину до трьох років, була звільнена з займаної посади у порушення положень трудового законодавства - без обов'язкового працевлаштування.

Ухвалою місцевого господарського суду у позові відмовлено, при цьому суд виходив з того, що боржником дотримано процедуру звільнення позивача у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, зокрема, ліквідатор боржника вжив вичерпних заходів з працевлаштування позивача, які полягали у повідомленні центру зайнятості про масове вивільнення працівників.

Постановою апеляційного господарського суду цю ухвалу скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено позивачку на роботі; стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 28 568,45 грн. та моральну шкоду в сумі 3 200 грн.

ВГСУ з цим рішенням погодився, виходячи з наступних приписів чинного законодавства.

Відповідно ч. 2 ст. 41 "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.

Ст. 184 КЗП України передбачено додаткові гарантії зайнятості для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тобто категорій осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Ч. 3 вказаної статті врегульовано, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Отже, з огляду на імперативні приписи ч. 3 ст. 184 КЗП України, позивачку, що має дитину віком до трьох років, може бути звільнено у випадку повної ліквідації підприємства тільки з обов'язковим працевлаштуванням. Работодавець (ліквідатор) здійснює працевлаштування самостійно або через державну службу зайнятості.

При цьому чинним законодавством про працю не встановлено чіткого порядку виконання работодавцем встановленого ст. 184 КЗП України обов'язку з працевлаштування категорій жінок, які потребують соціального захисту.

У той же час з огляду на положення ст. 492 КЗП України обов'язок работодавця з працевлаштування вищезазначеної категорії осіб є виконаним у разі, якщо він запропонував працівнику роботу на тому ж або іншому підприємстві, від якої останній відмовився з поважних причин. При цьому з метою працевлаштування позивача на іншому підприємстві відповідач одночасно з повідомленням державної служби зайнятості повинен був отримати від вказаного органу перелік вакансій та запропонувати позивачу посаду з отриманого переліку. Тільки у разі відмови позивача від запропонованої роботи встановлений ст. 184 КЗП України обов'язок работодавця з працевлаштування працівника є виконаним.

Аналізуйте судовий акт: "ВО "Кременчуцький автоскладальний завод" визнано банкрутом ( Постанова господарського суду Полтавської області у справі №917/1975/15, суддя Паламарчук В. В.)

ВССУ: Визнання наказу про звільнення незаконним АВТОМАТИЧНО тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (справа № 223/30/16-ц від 25.09.2017)

Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном і у випадку припинення (банкрутства) СПД ( Постанова ВСУ у справі № 6-125цс13 від 4 грудня 2013р.)

Арбітражний керуючий (ліквідатор) підприємства, яке зробило неправильний або неточний запис у трудовій книжці працівника, має право вносити виправлені відомості у порядку, передбаченому Інструкцією (Справа № 2-а/130/17/14,30.03.15)

Законодавство не передбачає строк позовної давності для стягнення працівником заборгованості із заробітної плати (ВСУ від 26 жовтня 2016р. у справі № 6-1395цс16)

Мораторій при неплатоспроможності (банкрутстві) на задоволення вимог Антимонопольного комітету (штраф та пеня) не розповсюджується (Постанова ВСУ від 24 лютого 2013р. № 3-36гс13).

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року Справа № 911/3259/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г.,розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ДПД Україна", м. Вишневе Київської обл. на постановувід 12.07.2017 Київського апеляційного господарського суду за позовною заявою гр. ОСОБА_4, м. Київ до приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у справі № 911/3259/16 господарського суду Київської області про банкрутство приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" арбітражний керуючий Мачульний О.І., смт. Варва Чернігівської обл.

в судовому засіданні взяли участь представники: позивач відповідача громадянки..., особисто; Мачульний О.І., ліквідатор, посв.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/3259/16 про банкрутство (далі - відповідач, боржник), порушена в порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Київської області від 08.11.2016 визнано боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Мачульного О.І. та інше.

У березні 2017 року громадянка (далі - позивач) звернулася у межах справи про банкрутство до господарського суду Київської області з позовом до боржника про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.02.2017 до дня поновлення на роботі та моральну шкоду в сумі 25 000 грн. Позов мотивований звільненням позивача, яка має дитину до трьох років, з займаної посади у порушення положень трудового законодавства - без обов'язкового працевлаштування.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.05.2017 (суддя Наріжний С.Ю.) у позові відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано процедуру звільнення позивача у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, зокрема, ліквідатор боржника вжив вичерпних заходів з працевлаштування позивача, які полягали у повідомленні центру зайнятості про масове вивільнення працівників.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 (судді: Доманська М.Л. - головуючий, Остапенко О.М., Сотніков С.В.) вказану ухвалу скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_4 на роботі на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу ПАТ "ДПД Україна"; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.02.2017 по 12.07.2017 на загальну суму 28 568,45 грн. та моральну шкоду в сумі 3 200 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм процесуального права, зокрема, ст. 41 Закону про банкрутство, ст. 184 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗП України). Скаржник зазначає про дотримання ним вимог законодавства про працю при звільненні позивача.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, з 08.04.2013 позивач працювала на посаді фахівця по роботі з персоналом адміністративного відділу дирекції бізнесу ПрАТ "ДПД Україна", а з 20.03.2015 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку (наказ відповідача від 17.03.2015 № 01).

У зв'язку з визнанням боржника банкрутом та на виконання повноважень, передбачених ст. 41 Закону про банкрутство, 13.12.2016 ліквідатором боржника Мачульним О.І. видано наказ № 2-К про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією юридичної особи. Вказаний наказ разом із попередженням про звільнення у порядку ст. 492 КЗП України був направлений позивачу.

Наказом від 21.02.2017 № 2-К "Про звільнення у зв'язку з ліквідацією підприємства" позивача звільнено з роботи з 21.02.217 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗП України з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної відпустки та вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку.

У той же час за приписами ч. 2 ст. 41 Закону про банкрутство ліквідатор з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.

Одночасно статтею 47 Закону про банкрутство встановлено, що питання про працевлаштування звільнених працівників вирішується відповідно до законодавства України про працю та про зайнятість населення. На звільнених працівників боржника поширюються гарантії, встановлені законодавством України про працю та про зайнятість населення.

Статтею 492 КЗП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Одночасно статтею 184 КЗП України передбачено додаткові гарантії зайнятості для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тобто категорій осіб, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці. Частиною третьою вказаної статті врегульовано, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Отже, з огляду на імперативні приписи ч. 3 ст. 184 КЗП України, позивача - жінку, що має дитину віком до трьох років, може бути звільнено у випадку повної ліквідації підприємства тільки з обов'язковим працевлаштуванням. Работодавець (ліквідатор) здійснює працевлаштування самостійно або через державну службу зайнятості.

При цьому чинним законодавством про працю не встановлено чіткого порядку виконання работодавцем встановленого ст. 184 КЗП України обов'язку з працевлаштування категорій жінок, які потребують соціального захисту.

У той же час з огляду на положення ст. 492 КЗП України обов'язок работодавця - відповідача з працевлаштування вищезазначеної категорії осіб є виконаним у разі, якщо він запропонував працівнику роботу на тому ж або іншому підприємстві, від якої останній відмовився з поважних причин. При цьому з метою працевлаштування позивача на іншому підприємстві відповідач одночасно з повідомленням державної служби зайнятості повинен був отримати від вказаного органу перелік вакансій та запропонувати позивачу посаду з отриманого переліку. Тільки у разі відмови позивача від запропонованої роботи встановлений ст. 184 КЗП України обов'язок работодавця з працевлаштування працівника є виконаним.

Проте у даному випадку судом апеляційної інстанції встановлено, що ліквідатор відповідача обмежився виключно відповідним письмовим повідомленням державного центру зайнятості про масове вивільнення працівників, не вживши жодних інших заходів з працевлаштування позивача.

Зазначене свідчить про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого порядку, без дотримання наданих їй законодавством про працю гарантій працевлаштування, а саме без вжиття відповідачем в особі ліквідатора вичерпних заходів з працевлаштування позивача.

Встановивши, що незаконне звільнення позивача призвело до її моральних страждань, викликало необхідність звернення за правовою допомогою та захистом своїх прав до суду, суд апеляційної інстанції обгрунтовано, з дотриманням вимог ст. 2371 КЗП України, дійшов висновку про стягнення з відповідача 3 200 грн. відшкодування моральної шкоди.

За таких обставин, враховуючи межі повноважень суду касаційної інстанції (ст.ст. 1115, 1117 ГПК України), доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

У зв'язку з чим висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є законним та обгрунтованим, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 49 2, 184 Кодексу Законів про працю України, ст.ст. 41, 47 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 111 5, 111 7, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "ДПД Україна" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі № 911/3259/16 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.Я. Погребняк Н.Г. Ткаченко