Громадська організація може захищати в суді права як своїх членів, так й інших осіб лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає таке її право (ВГСУ, № 911/826/17, 15.11.18)

Фабула судового акта: Вищим господарським судо України була залишена без задоволення касаційна скарга громадської організації "Фронт за реформи", а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Позовні вимоги вказаної громадської організації про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеному між міською радою та комунальним підприємством, ґрунтувались на тому, що що спірний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України та відповідно до ст. 215 ЦК України має бути визнаний недійсним, оскільки укладений орендарем без наміру використання ним земельної ділянки, про що свідчить передача ним земельної ділянки в суборенду фізичній особі з іншим видом використання, ніж це вказано у договорі оренди, за відсутності відповідного рішення Ради, що суперечить вимогам статей 20, 21, 207, 208 ЗК України та статей 8, 81 Закону України "Про оренду землі".

Відхиляючи скаргу, ВГСУ виходив з того, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, державних та інших органів у випадках, передбачених законодавчими актами України (ч. 1 ст. 2 ГПК України). Відтак, за встановленим законодавчим приписом, право на звернення до господарського суду державних та інших органів повинно бути прямо передбачено законодавчими актами України.

Між тим, Закон України "Про громадські об'єднання" не передбачає право громадських об'єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, у тому числі і засновників таких об'єднань, органів державної влади, органів місцевого самоврядування; відсутні такі положення і в законодавстві, що регламентує земельні правовідносини, Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". Правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом суспільних інтересів або спільних інтересів територіальної громади, у правовідносинах, що пов'язані з наданням у власність чи користування земельних ділянок, чинним законодавством наразі не визначені.

У рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013, зокрема, зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

В цій справі ВГСУ не залишив поза увагою позицію ЄСПЛ у деяких справах за участю громадських організацій, згадавши, що у випадках коли предметом розгляду є у значній мірі захист спільних інтересів, "спір", порушений асоціацією, має розглядатись в контексті статті 6 § 1 Конвенції (справа "Л'Ераблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії" (L'Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24 лютого 2009 року, справа «Національна група інформації та протидії заводу "Мелокс" - Група "Ні заводу "Мелокс" та змішаному оксидному паливу" проти Франції (Collectif national d'information et d'opposition а l'usine Melox - Collectif Stop Melox et Mox v. France №75218/01, 28.03.2006).

Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: ОСББ є об’єднанням громадян, мета створення та діяльність якого пов’язані із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, а тому воно може звертатися до суду в інтересах своїх членів (ВС/КАС, № 815/219/17,24.03.18)

Спори про визнання недійсним рішення загальних зборів, які порушують права осіб, які НЕ є учасниками товариства не розглядаються за правилами господарського судочинства –п 4, ч.1, ст. 12 ГПК України (ВСУ від 1 лютого 2017р., № 3-1299гс16)

СУД: Для безоплатного користування громадською організацією приміщеннями державної власності достатньо вказати адресу цього приміщення в Статуті організації як місце її знаходження (КАГС у справі № 910/8622/16 від 5 квітня 2018 р.)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року Справа № 911/826/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.,

суддів: Корсака В.А., Алєєвої І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу громадської організації "Фронт за реформи"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.07.2017у справі Господарського суду№ 911/826/17 Київської областіза позовом громадської організації "Фронт за реформи"до1) Ірпінської міської ради 2) комунального підприємства "Ірпіньжитлоінвестбуд"провизнання недійсним договору,

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:не з'явились;відповідача-1:Швидкий С.С., дов. від 21.03.2017 № 01-20/706;відповідача-2:не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року громадська організація "Фронт за реформи" (далі - Громадська організація) звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 24.03.2016, укладений між Ірпінською міською радою (далі - Рада, орендодавець) та комунальним підприємством "Ірпіньжитлоінвестбуд" (далі - Підприємство, орендар), зареєстрований 30.03.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 13986542.

Позовні вимоги Громадська організація, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України "Про оренду землі", обґрунтовувала тим, що спірний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України та відповідно до ст. 215 ЦК України має бути визнаний недійсним, оскільки договір укладений орендарем без наміру використання ним земельної ділянки, про що свідчить передача ним земельної ділянки в суборенду фізичній особі ОСОБА_2 з іншим видом використання, ніж це вказано у договорі оренди, за відсутності відповідного рішення Ради, що суперечить вимогам статей 20 21 207 208 ЗК України та статей 8, 81 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.05.2017 (суддя Шевчук Н.Г.) в задоволенні позовних вимог Громадської організації відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 (колегія суддів: Тарасенко К.В., Тищенко О.В., Іоннікова І.А.) рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2017 залишено без змін.

Судові акти мотивовані посиланнями на ту обставину, що договором оренди земельної ділянки, укладеним 24.03.2016 між Радою та Підприємством, не порушуються права чи охоронювані законом інтереси Громадської організації.

Громадська організація звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2017 та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. Викладені у касаційній скарзі вимоги Громадська організація обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст.ст. 203 215 216 773 ЦК України та ст.ст. 1 2 124 134 ЗК України.

Рада скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Громадської організації у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 - без змін. Викладені у відзиві вимоги Рада обґрунтовує тим, що оскаржувану постанову прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до вимог діючого законодавства України. Крім того, Рада зазначає про те, що 07.09.2017 Радою було прийнято рішення № 2613-39-VII про припинення дії договору оренди земельної ділянки в м. Ірпінь по вул. Г. Сковороди, 11 за згодою сторін, а 13.09.2017 передану за спірним договором оренди земельну ділянку Підприємством було повернуто Раді за актом прийому-повернення земельної ділянки.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Громадської організації не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що 24.03.2016 між Радою та Підприємством було укладено договір оренди земельної ділянки по м. Ірпінь, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку на підставі рішення 9 сесії сьомого скликання Ірпінської міської ради від 11.03.2016 № 667-VІІ для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2,1495 га кадастровий номер НОМЕР_1, в тому числі 2,1495 га - землі житлової і громадської забудови.

Позивач не є стороною вказаного договору та, на час розгляду справи місцевим господарським судом, не мав права власності чи користування на предмет договору оренди земельної ділянки від 24.03.2016.

Приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, державних та інших органів у випадках, передбачених законодавчими актами України (частина перша статті 2 ГПК України).

Відтак, за встановленим законодавчим приписом, право на звернення до господарського суду державних та інших органів повинно бути прямо передбачено законодавчими актами України.

В силу наведеної правої норми, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у позові.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Відомості про мету (цілі) та напрями діяльності громадського об'єднання має містити його статут (стаття 11 Закону України "Про громадські об'єднання").

Статтями 1 та 21 Закону України "Про громадські об'єднання" громадським організаціям надано право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту другого частини першої статті 21 Закону України "Про громадські об'єднання" є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов'язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Відповідно до пункту 2.1 Статуту Громадської організації "Фронт за реформи" основною метою діяльності організації є задоволення та захист законних соціальних, економічних та інших спільних інтересів своїх членів, організація роботи членів організації, що приймають активну участь у житті суспільства, в тому числі і в політичній сфері.

У рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку із положеннями пункту "г" частини 1 статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Разом з тим, Закон України "Про громадські об'єднання" не передбачає право громадських об'єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, у тому числі і засновників таких об'єднань, органів державної влади, органів місцевого самоврядування; відсутні такі положення і в законодавстві, що регламентує земельні правовідносини, Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні". Правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом суспільних інтересів або спільних інтересів територіальної громади, у правовідносинах, що пов'язані з наданням у власність чи користування земельних ділянок, чинним законодавством наразі не визначені.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.

Разом з тим, якщо певне рішення Європейського суду з прав людини застосовується в подальшому національними судами при розгляді інших спорів, то сам по собі результат вирішення справи Європейським судом з прав людини, окремі його висновки в конкретній справі, вирвані з контексту та відірвані від обставин справи, не повинні бути формальним приводом для аналогічного результату вирішення спору.

Так, у рішенні у справі "ЛЕраблієр А.С.Б.Л. проти Бельгії" (L'Erabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24.02.2009, в якій екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, Європейський суд дійшов висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами, виходячи з обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів; відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній зв'язок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною.

У справі Національна група інформації та протидії заводу "Мелокс" - Група "Ні заводу "Мелокс" та змішаному оксидному паливу" проти Франції (Collectif national d'information et d'opposition а l'usine Melox - Collectif Stop Melox et Mox v. France №75218/01, 28.03.2006), де уряд Франції, перш за все посилався на відсутність порушеного права позивача, суд також прийшов до висновку що, якщо предметом розгляду був в значній мірі захист спільних інтересів, "спір", порушений асоціацією - заявником мав на додаток достатній зв'язок з "правом", яке належить їй як юридичній особі на підставі статті 6 § 1 Конвенції".

Враховуючи викладене, встановивши, що спірним договором оренди земельної ділянки, укладеним 24.03.2016 між Радою та Підприємством не порушуються права чи охоронювані законом інтереси Громадської організації, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність правових підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Доводи касаційної скарги Громадської організації наведених висновків судів щодо відсутності порушення прав чи охоронюваних законом інтересів Громадської організації спірним правочином не спростовують і не впливають на них.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Громадської організації зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 та11111/?utm_source=Reshenie_v_Zakon&utm_medium=Reshenie_v_Zakon&utm_campaign=Reshenie_v_Zakon> 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу громадської організації "Фронт за реформи" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі № 911/826/17 Господарського суду Київської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя В.А. Корсак

Суддя І.В. Алєєва