Доказами вчинення нікчемного правочину можуть бути обвинувальний вирок суду, або відповідне рішення суду про визнання правочину недійсним (ВАСУ, К/800/36781/13, 09.11.16)

Фабула судового акту: Податковими повідомленнями-рішенням Товариству було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 46 001,25 грн. І зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 92 243 грн.

Приймаючи вказані податкові повідомлення-рішення, ДПІ виходила з того, що за висновками акту податкової перевірки Товариство на порушення ряду підпунктів п. 138.6 ст.138 Податкового кодексу України та п. 2 ст. 3 Господарського кодексу України відобразило господарські операцій з контрагентами за двома господарськими договорами, які є нікчемними.

При цьому доводи податкового органу зводились до того, що Товариством не підтверджена реальність поставок з огляду на «врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення господарської діяльності».

Суд першої інстанції, з доводами якого погодилися суд апеляційної, скасував прийняті ДПІ податкові повідомлення-рішення, з чим також погодився і ВАСУ.

З огляду на те, що податкові органи зазвичай дуже легковажно оперують поняттям «нікчемний правочин», висновок суду касаційної інстанції заслуговує на особливу увагу.

ВАСУ зазначив, що у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним). Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

Однак наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення Товариством нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

Аналізуйте судовий акт: Документи, які підтверджують господарські операції, повинні розкривати їх суть, справжність, економічну вигоду та ділову мету. Без цього їх неможливо вважати реальними! (ВСУ, 14.03.2017р., справа № 21-1513а16)

Нереальність господарських відносин та безтоварність операцій між контрагентами не може ґрунтуватись на припущеннях, а повинна підтверджуватись первинними документами (Одеський окружний адміністративний суд, №815/528/16, суддя Стефанов)

Добросовісний платник податків НЕ повинен контролювати чи дотримується контрагент податкового законодавства – це справа контролюючих органів (ВАСУ від 06 вересня 2016 р. у справі 826/23325/15)

Суд може прийняти до розгляду документи (докази), які не були подані платником податків під час перевірки на підтвердження показників податкової звітності (ВАСУ від 8 квітня 2015р., судді Костенко, Бухтіярова, Приходько)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2016 року м. Київ К/800/36781/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Веденяпін О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (правонаступника Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.04.2013 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 р.

у справі № 805/3155/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «В.І.К.А.»

до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю «В.І.К.А.» (далі - позивач, ТОВ «В.І.К.А.») подано до суду позов до Ясинуватської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області (далі - відповідач, Ясинуватська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000022201 від 22.02.2013 р. та №0000032201 від 22.02.2013 р.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.04.2013 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 р., позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Ясинуватської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби України № 0000022201 та № 0000032201 від 22.02.2013 р.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просив залиши її без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «В.І.К.А.» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 12.02.2013 р. № 70/22-1/32880647.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36, пп. 14.1.228, п. 14.1 ст. 14; п. 44.1, п. 44.2 ст. 44; п. 138.6 ст.138 Податкового кодексу України та п. 2 ст. 3 Господарського кодексу України при відображенні господарських операцій позивача з ТОВ «ДАН» за договором № 14/05/10 від 14.05.2010 р. та з ТОВ «Внешпромімпорт» за договором № 01/03-11 від 01.03.2011 р. щодо придбання паливно-мастильних матеріалів, які є нікчемними.

На підставі акта перевірки, податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

1) від 22.02.2013 р. № 0000022201 форми «Р», яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 46 001,25 грн. (з яких 36 801 грн. за основним платежем, 9 200,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями);

2) від 22.02.2013 р. № 0000032201 форми «П», яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 92 243 грн.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, скасовуючи прийняті Ясинуватською ОДПІ податкові повідомлення-рішення, обґрунтовував своє рішення тим, що податковим органом, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності прийнятих рішень.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп.5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містить Податковий кодекс України.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем, на підтвердження реального виконання господарських зобов’язань, надано: податкові накладні, видаткові накладні, довіреності, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт поставки товару від ТОВ «ДАН» відповідно до договору № 14/05/10 від 14.05.2010 р. та від ТОВ «Внешпромімпорт» за договором № 01/03-11 від 01.03.2011 р., а також банківські виписки, які підтверджують факт оплати позивачем поставленого товару, які є первинними в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та були оцінені судом з дотриманням вимог ст.86 КАС України.

Крім того, позивачем надані договори з його контрагентами щодо продажу паливно-мастильних матеріалів, придбаних у ТОВ «ДАН» та ТОВ «Внешпромімпорт», та докази виконання таких договорів, надані докази наявності у власності позивача спеціальних транспортних засобів, якими здійснювалося перевезення придбаних паливно-мастильних матеріалів.

Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, та платниками податку на додану вартість.

Доводи податкового органу про не підтвердження реальності поставок з огляду на акт перевірки ТОВ «ДАН» від 25.01.2013 р. №02/22-4/32598575, згідно якого операції ТОВ «ДАН» з контрагентом-постачальником ТОВ «Донтрансторг» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення господарської діяльності та акт від 20.02.2012 р. №795/23-3/35637695 «Про результати зустрічної звірки ТОВ «Внешпромімпорт», яким встановлені порушення в частині недодержання вимог закону в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах з ПП «Адітум Маркет», не можуть бути підставою для позбавлення платника (позивача) права на формування валових витрат, оскільки за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на формування витрат чи податкового кредиту.

Крім того, у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Однак наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.04.2013 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий суддя І.В.Приходько

Судді І.О.Бухтіярова

О.А.Веденяпін