Ухвала

05 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 640/7794/16-ц

провадження № 61-15970св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Київський відділ державної виконавчої служби м.

Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, яка підписана представником ОСОБА_7, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року у складі судді: Попрас О. В., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року у складі суддів: Шевченко Н. Ф., Пономаренко Ю. А., Міненкової Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Київського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області (далі - Київський ВДВС м. Харкова) про виключення майна з-під арешту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником автомобіля Lexus RX 300 державнийномер НОМЕР_2, який у серпні 2014 року було зареєстровано органом ДАЇ з отриманням технічного паспорту.

У травні 2016 року йому стало відомо, що вказаний автомобіль арештований Київським ВДВС м. Харкова, згідно постанови від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в рамках виконавчого провадження.

Крім того, за цим виконавчим провадженням цей автомобіль незаконно був оголошений у розшук, в зв'язку з чим вилучений слідчим Київського відділу поліції для передання в подальшому державному виконавцю. До вказаного виконавчого провадження він не має жодного відношення, оскільки боржником за ним є ОСОБА_6

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року, позов задоволено. Зобов'язано Київський ВДВС м. Харкова скасувати постанову від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні, звільнивши з-під арешту належний на праві власності ОСОБА_4 автомобіль Lexus RX 300 державний номер НОМЕР_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивовані тим, що на момент винесення державним виконавцем постанов від 27 листопада 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, про розшук майна боржника - автомобіль LEXUS RX 300,2000 року випуску, колір - чорний, № кузова НОМЕР_3, перебував у власності позивача ОСОБА_4 та не належав боржнику ОСОБА_6

У січні 2017 року ОСОБА_5 звернулася із касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не повідомив належним чином про час та місце розгляду справи, тим самим позбавив відповідача права на захист. ОСОБА_5 вказує, що позов був не підсудний Київському районному суду м.

Харкова та не повинен був розглядатися в межах цивільного судочинства. Позивач просив зобов'язати Київський ВДВС м. Харкова вчинити дії, тому цей позов повинен був розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Вказує, що позовна вимога про зобов'язання Київський ВДВС м. Харкова скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження є формою втручання в дискреційні повноваження Київського ВДВС м. Харкова, а тому задоволенню не підлягає. Також особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що Київський ВДВС м.

Харкова є неналежним відповідачем у справі; суди вийшли за межі позовних вимог; уповноваженими особами УДАІ у Харківській області спірний автомобіль було незаконно знято з обліку та зареєстровано за ОСОБА_4

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені рішення залишити без змін. У запереченнях ОСОБА_4 вказує, що неявка належним чином повідомленої сторони, не перешкоджає розгляду справи. Вказує, що він подав позов про захист свого цивільного права, а тому справа повинна розглядатися у порядку цивільного судочинства. Вважає, що вимога про зобов'язання Київський ВДВС м. Харкова є правомірною, і саме Київський ВДВС м. Харкова є належним відповідачем у справі. ОСОБА_4 також вважає, що є добросовісним набувачем спірного автомобіля.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Європейський суд з прав людини вказав, що термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Суд повторює, що у деяких випадках він визнавав, що найвищий судовий орган, уповноважений тлумачити закон, міг ухвалювати рішення, яке не було чітко визначено законом. Таке застосування закону, однак, мало винятковий характер, і зазначений суд надав чіткі й вірогідні підстави для такого виняткового відступу від застосування своїх визначених повноважень (SOKURENKO AND STRYGUN v. UKRAINE, № 29458/04 та № 29465/04, § 23,24,27, ЄСПЛ, від 20 липня 2006 року).

З урахуванням того, що ОСОБА_5оскаржує рішення Київського районного суду м.

Харкова від 16 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись частиною 6 статті 403, частиною 4 статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу № 640/7794/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Київського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області про виключення майна з-під арешту передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О.Антоненко

В. І. Журавель