УХВАЛА

02 липня 2018 року

м. Київ

справа № 2-1032/2001

провадження № 61-243ск17

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Висоцької В. С. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Президії Дніпропетровського обласного суду від 27 червня 2001 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту визнання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пунктів 11,14 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За положеннями статті 325 ЦПК України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

У разі пропущення строку на касаційне оскарження з причин визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка її подала, може поновити цей строк.

У касаційній скарзі, поданій поштовим засобом зв'язку 11 грудня 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та переданої у 18 грудня 2018 року Верховному Суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 просить поновити процесуальний строк на подання касаційної скарги, скасувати ухвалене у справі постанову Президії Дніпропетровського обласного суду від 27 червня

2001 року із залишенням без змін рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 28 лютого 2001 року.

В обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку, заявник посилалався на те, що що про постанову Президії Дніпропетровського обласного суду від 27 червня 2001 року вона дізналась лише 20 листопада 2017 року при зверненні до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із заявою про видачу копії рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2001 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року вказана підстава для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження визнана судом неповажною.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Президії Дніпропетровського обласного суду від 27 червня 2001 року залишено без руху з наданням заявнику строку до 29 січня 2018 року для виправлення недоліків - для подання обґрунтованої заяви про поновлення строку з наведенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року продовжено

ОСОБА_1 строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 29 грудня 2017 року, до 04 травня 2018 року, але який не більше десяти днів з дня отримання даної ухвали.

На виконання вимог вказаної ухвали суду касаційної інстанції, представник ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивує аналогічними обставинами, які вже визнані касаційним судом неповажними, зокрема посилається на те, що заявник не отримувала повідомлень про перегляд рішення суду першої інстанції, розгляд справи проведено Президією обласного суду за відсутності заявника. Невиконання судом процесуального обов'язку щодо виклику заявника у судове засідання, а також щодо вручення судового рішення порушує права ОСОБА_1 на справедливий суд та свідчить про поважність причин пропуску процесуального строку.

Крім наведеного, послався на те, що доказом неотримання заявником судових повідомлень про розгляд справи та ненаправлення на її адресу оскаржуваного рішення суду, є матеріали даної цивільної справи, які не містять відповідних розписок ОСОБА_1 про отримання такої кореспонденції.

Вважає, що строк на оскарження постанови Президії Дніпропетровського обласного суду від 27 червня 2001 року пропущений з поважних причин, у зв'язку з чим цей строк підлягає поновленню.

Наведені заявниками причини пропуску строку на касаційне оскарження, у своїй сукупності, не можуть бути визнані поважними, у зв'язку із чим у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

У частині 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Учасники справи, мають право оскаржити судові рішення у встановленому порядку, зокрема з додержанням встановленого Цивільним процесуальним кодексом України строку. При цьому, процесуальним законом передбачено можливість поновлення пропущеного строку у разі його пропуску з поважних причин.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року наведені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження вже визнано неповажними.

На виконання вимог ухвали суду про усунення недоліків була подана заява, у якій заявник в особі представника посилається по суті на ті ж причини, описуючи обставини щодо неотримання рішення суду від 27 червня 2001 року та необізнаність про розгляд справи Президією обласного суду.

Разом з тим, жодним чином не мотивує поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження, пропущеного більше ніж на 16 років після ухвалення оскаржуваного рішення, а також в цілому такого ж періоду з моменту вирішення справи судом першої інстанції, під час розгляду якої ОСОБА_1 була присутня в судовому засіданні.

Доводи заявника щодо неотримання нею копії оскаржуваного судового рішення від 27 червня 2001 року протягом більш ніж 16 років, з урахуванням її участі при розгляді справи судом першої інстанції, об'єктивно не підтверджують поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та не доводять наявність у неї дійсних істотних перешкод чи труднощів для вчинення процесуальних дій щодо оскарження судового рішення в розумні строки, а також вжиття заходів, щоб дізнатись про стан відомого її судового провадження.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 "Пономарьов проти України" зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими.

Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Пономарьов проти України, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності.

У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata. При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (Перетяка та Шереметьев проти України, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).

У заяві про поновлення процесуального строку заявник не навела особливих та непереборних обставин, що перешкодили звернутися до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою з дотриманням процесуальних строків та які б виправдовували втручання касаційного суду у принцип правової визначеності судового рішення зі спливом більше як 16 років з моменту набрання ним законної сили.

Відповідно до абзацу другого частини 3 статті 393 ЦПК України якщо наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі частини 3 статті 393 ЦПК України.

Керуючись статтею 393, пунктом 4 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Другої палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Президії Дніпропетровського обласного суду від 27 червня 2001 року.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. С. Висоцька