1. Суд розглядає справи про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім’ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
4. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Вимоги про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності у порядку спадкування можуть розглядатись разом в межах позовного провадження(ВС/КЦС від № 691/1237/20 у справі 03.11.2021 р.).
Аналізуйте судовий акт: Неможливо встановити факт постійного проживання заявника на території України станом на 1991 рік на підставі доказів, які не містять інформації щодо такого проживання саме відносно заявника (ВС КЦС справа № 740/4027/20 від 21.07.2021 р.)
Справи окремого провадження завжди викликають особливий інтерес, оскільки судді в кожному конкретному випадку досліджують комплекс доказів, перед прийняттям рішення, і рівень диспозитивності тут - іноді - значно більший ніж в позовному провадженні. У розглядуваній справі заявниця всіма можливими (наявними та не втраченими) доказами намагалась встановити факт проживання в Україні станом на 24.08.1991 рік (для встановлення громадянства) - водночас достатніх доказів не подала, як вказав ВС КЦС.
Особа народилася в місті Збараж Збаразького району Тернопільської області, що підтверджується свідоцтвом про народження. З 01 вересня 1976 року до 09 червня 1984 року навчалася в Кольчугинській середній школі Сімферопольського району. У період з 15 лютого 1990 року до 31 липня 1990 року пройшла курси машинопису при Будинку культури УВС міста Сімферополь.
Водночас, при переїзді із Сімферополя до Сумської області у 2000 було втрачено атестат про середню освіту і оригінал свідоцтва про народження. Згодом, вже у 2013 році вона загубила в електропотязі сумку з особистими речами, серед яких був i паспорт громадянина колишнього СРСР з відміткою про прописку в селі Кольчугине Сімферопольського району.
За все життя особа офіційно не працевлаштовувалася та трудової книжки не мала. Читати повністю
Аналізуйте судовий акт: Встановлення факту смерті за кордоном судами України, навіть за відсутності прямої вказівки в ЦПК - можливе (ВС КЦС справа № 367/2656/20 від 15.09.2021 р.)
З метою отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, громадянка України в інтересах своєї неповнолітньої доньки намагалась отримати свідоцтво про смерть колишнього чоловіка, який помер у специфічному регіоні - Турецькій Республіці Північного Кіпру.
Зважаючи на те що Україна, як і світове співтовариство, крім Туреччини, не визнає цієї території - органи реєстрації актів цивільного стану України відмовили реєструвати факт смерті і видати відповідне свідоцтво. Невизнання цієї території, в тому числі, унеможливило звернення до дипломатичних установ України з цим питанням. Звернення із адвокатським запитом до Посольства України в Турецькій Республіці - також нічого не дало.
Тому заявниця звернулась до суду в порядку окремого провадження. Втім, судом першої інстанції (залишеним в силі апеляційним судом) їй відмовлено у відкритті провадження - мовляв - Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України) не передбачає можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави.
Подавши касаційну скаргу до ВС КЦС, на відповідні рішення судів попередніх інстанцій, заявниця добилася їх скасування ВС КЦС та перення до першої інстанції для відкриття провадження. Читати повністю
Аналізуйте судовий акт: Для встановлення фактів в порядку окремого провадження досудове звернення до заінтересованої особи НЕ є обов’язковим (ВС/КЦС у справі № 523/14707/19 від 05.04.2021)
В порядку окремого провадження можна вирішити низку питань, які підтверджують наявні у особи права і такі попередньо встановлені факти можна використовувати в судах вже під час вирішення спорів.
При вирішенні таких справ окремі суди вимагають від заявників докази попереднього досудового звернення до органу до юрисдикції якого належить вирішення наявності того чи іншого факту, але чи є така вимога законною?
У даній справі особа звернулась до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
На час звернення із цією заявою заявник не мала документів, які посвідчують її особу та громадянство, проте факт проживання на території України підтверджується відомостями з місця роботи та іншими доказами.
Суди першої та апеляційної інстанцій заяву задовольнили.
Однак, заінтересована особа, якою є орган ДМС подала на вказані рішення касаційну скаргу, яку вмотивувала тим, що особа може звернутися до органів ДМС України із заявою про набуття громадянства України, однак заявник не зверталася із відповідною заявою до органів ДМС України, а тому звернення до суду із цією заявою є передчасним, тобто порушено порядок досудового врегулювання.
Касаційний цивільний суд з такими доводами заінтересованої особи не погодився і мотивував своє рішення наступним.
З аналізу положень норм ст.ст. 293, 315 ЦПК України випливає, що законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Згідно Закону України «Про громадянство України» встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Сукупність наданих заявником доказів повною мірою підтверджувала факт проживання її на території України, а тому даний факт є доведеним.
Водночас довод заінтересованої особи щодо недотримання заявником порядку досудового врегулювання спору також не заслуговують на увагу, оскільки пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.