1. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
2. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.
3. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
4. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Заповіт є одностороннім правочином і може бути визнаний судом нікчемним тільки при зазначенні в рішенні спеціальної підстави передбаченої ст. 1257 ЦК України (ВСУ від 6 вересня 2017р. у справі № 6-2424цс16)
Цікава справа де ВСУ нагадує усім, що таке «оспорюваний правочин», а що таке «нікчемний правочин», а головне те, що заповіт є також правочином і для визнання його нікчемним повинні бути правильно застосовані норми ЦК України. Висновок ВСУ полягає в тому, що при встановленні нікчемності правочину загальні норми Глави 16 ЦК України застосовуються лише тоді, коли у законі відсутня спеціальна підстава для цього. У випадку визнання заповіту нікчемним суд у рішенні обов’язково повинен вказати підставу передбачену частиною першою ст. 1257 ЦК України. При відсутності такої підстави заповіт вважається дійсним і може бути оспорений у судовому порядку.
Водночас у справі розглядався спільний заповіт подружжя укладений на підставі ст. 1243 ЦК України. Суд прийшов до висновку, що безоплатна приватизація житлової площі не є спільним майно подружжя оскільки така житлова площа не була придбана за рахунок доходу подружжя, а фактично була отримана у «дар» від держави. Тому приватизована житлова площа (квартира) не може бути предметом спільного заповіту подружжя, хоча для цього необхідно судом визнати такий заповіт недійсним.
Правовий висновок ВСУ у справі 6-2424цс16: Судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини – якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України, тощо), та оспорювані – якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України).
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Відповідно до статей 215, 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Частиною другою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.