Третє око або відеозапис як засіб доказування

Відеозапис (з лат. video – дивлюся, бачу) – це відеоматеріал, записаний на фізичному носії (диску, флеш-накопичувачі тощо). Під цим терміном слід розуміти широкий спектр технологій запису, обробки, передачі, зберігання та відтворення візуального й аудіовізуального матеріалу на моніторах.

На сьогодні, у зв’язку зі стрімким розвитком науки та передових технологій, відеозаписи та інші носії, у тому числі електронні, відіграють значну роль у процесі доказування під час здійснення розслідування кримінального провадження.

Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження й підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч. 1 цієї статті, можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). Отже, з наведених положень стає зрозумілим, що законодавець відніс відеозапис до такого джерела доказів як документ.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об’єкти, котрі були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, які були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені у ч. 1 цієї статті.

Згідно з кримінальним процесуальним законодавством України, речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Таким чином, відеозапис є матеріальним об'єктом, що містить інформацію про подію, яка відбулася, а отже, є речовим доказом.

Станом на сьогодні у кримінальному провадженні відеозапис починає набувати великого значення серед інших джерел доказів. Так, здійснення відеофіксації у громадських місцях за допомогою камер відеоспостережень, встановлених на будівлях, громадянами за допомогою мобільних телефонів, відеореєстраторів тощо, дозволяє зафіксувати певні події.

Під час встановлення дійсних обставин події та подальшого їх аналізу, саме за допомогою відеозапису можливе об’єктивне відтворення події, на відміну від суб’єктивного сприйняття інформації кожною людиною, що надалі стає джерелом доказів. Відеозапис може підтвердити або спростувати причетність певної особи до вчиненого кримінального правопорушення, що має принципово важливе значення для встановлення істини у справі, попередженні та подоланні протидії розслідувань кримінальних правопорушень, а також формуванні доказової бази.

Таким чином, маючи в якості доказів певний відеозапис, органи розслідування мають змогу більш повно сприймати та відображати події, що мають значення у кримінальному провадженні, але лише за умови отримання таких доказів у передбаченому законом порядку, тому що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Отже, єдиною можливою підставою використання відеозапису в якості доказу є відсутність порушень закону при його здійсненні.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація – це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Таким чином, у процесі здійснення відеозапису створюється інформація.

Ст. 34 Конституції України закріплено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на власний розсуд. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету й неупередженості правосуддя.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про інформацію», інформація з обмеженим доступом є конфіденційною, таємною та службовою інформацією. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку та згідно з передбаченими нею умовами, а також в інших випадках, визначених законом.

Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості, у тому числі про факти порушення прав і свобод людини, про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб тощо.

Відповідно до ст. 307 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, у тому числі таємне, без згоди особи, може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 271 Цивільного кодексу України, зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Виходить, обов’язкова згода фізичної особи на відеозйомку, передбачена ст.307 Цивільного кодексу України, необхідна у взаємовідносинах, пов’язаних з приватним (особистим) життям, яке охороняється законодавством від неправомірних втручань з боку інших осіб.

Ст. 182 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу.

Проте, у випадку здійснення відеозйомки в публічних місцях, збирається інформація не щодо конкретної особи, що свідчить про відсутність умислу збирання конфіденційної інформації про особу, та отриманий відеозапис може бути використаний в якості допустимого доказу під час розслідування кримінального провадження.

Отже, відеозапис має значні переваги серед інших засобів доказування, що використовуються у кримінальному процесі, оскільки містить достовірну, повну, наглядну та переконливу фіксацію відповідних подій. Використання відеозапису під час розслідування кримінального провадження сприяє не лише розширенню, а й стабілізації доказової бази.

Якщо в учасників кримінального провадження з’являться сумніви з приводу автентичності (дійсності) відеозапису, то виникає необхідність перевірки задокументованих відеозаписом фактів щодо наявності ознак монтажу. В такому випадку доцільне призначення фоноскопічної експертизи, експертизи звуко- та відеозапису, на вирішення яких доречно ставити запитання щодо оригінальності записів, наявності ознак монтажу, безперервності запису, одночасного запису звуку та відео тощо.

Отже, на сьогодні наявність такого доказу як відеозапис сприятиме не лише підвищенню ефективності правозастосовної діяльності, але й посилить гарантії права учасників кримінального провадження на повне, справедливе та неупереджене розслідування й судовий розгляд.

Автор статті: адвокат Марина Гапонюк “Jurimex, ЮК”

Джерело: Юридична газета