Транспортний податок: суд встановив наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов’язків платника податків та скасував повідомлення –рішення про нарахування цього податку (Окружний адміністративний суд Києва від 27 вересня 2016р.)

Фабула судового акту: Хоча питання сплати транспортного податку на користь його несплати принаймі у 2015 році було вже вирішено нещодавно у ВСУ (див. постанову нижче), ця постанова адмінсуду є прикладом саме справедливого правосуддя, якого не було у спорах між платником податків та фіскальними органами щонайменше останні 10 років. Революційна стаття податкового кодексу пп. 56.21, ст. 56, яка передбачає у випадку неоднозначного (множинного) трактування законодавства пріоритет прав платника податків «не платити» над його обов’язками «заплатити» була нарешті застосована судом. Судом скасовано рішення-повідомлення про нарахування транспортного податку саме на підставі суперечності, непослідовності та неузгодженості норм нормативно-правових актів, які регулюють це питання. Суддя Данилишин В. М. дійсно ухвалив постанову – приклад у податкових спорах і сподіваємось далі ця постанова «встоїть» у судах вищих інстанцій.

Слід додати, що суд також прийшов до висновку, що Положення про транспортний податок затверджено рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року не може вважатися таким, що регулює порядок справляння транспортного податку на території міста Києва. І такий висновок правники можуть використовувати як преюдицію.

Аналізуйте судовий акт: Транспортний податок 2015 року поза законом! (Постанова ВАСУ від 30 серпня 2016р. у справі К/800/8077/16, судді Голубєва Г. К., Сірош М. В., Юрченко В. Р.)

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27 вересня 2016 року 16 год. 20 хв. № 826/5110/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 26 жовтня 2015 року №6301-17 (далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову зазначено, зокрема, що визначення податкового зобов'язання з транспортного податку: суперечить нормамКонституції України та не узгоджується із принципами оподаткування, оскільки Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII), яким запроваджено транспортний податок для фізичних осіб, набрав чинності 01 січня 2015 року; дискримінує права позивача у порівнянні з іншими громадянами та платниками транспортного податку.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому, на обґрунтування якого надано письмові докази, а представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.

У відповідному судовому засіданні представниками сторін заявлено письмове клопотання про подальший розгляд і вирішення справи за їх відсутності, у порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач є власником транспортного засобу марки Mitsubishi, модель Pajero Wagon, з об'ємом двигуна 3828 куб. см., 2011 року випуску, дата реєстрації транспортного засобу - 21 жовтня 2011 року.

26 жовтня 2015 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Суд погоджується із доводами позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.

Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон №71-VIII, яким, згідно зі ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), введено новий транспортний податок.

Зокрема, відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1, пп. 267.2.1 п. 267.2, пп. 267.3.1 п. 267.3, п. 267.4, пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пп. 267.6.1, пп. 267.6.2 п. 267.1 ст. 267 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Отже, починаючи із 01 січня 2015 року у фізичних осіб, які мають власні, зареєстровані у встановленому порядку, легкові автомобілі, які використовувалися до 5-ти років та мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., виникає обов'язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожен легковий автомобіль.

У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8, пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих податків належить податок на майно.

Згідно зі ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Тобто, транспортний податок є місцевим податком.

При цьому, особливість місцевих податків полягає у тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків та дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8, п. 4.4 ст. 4 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Поряд з цим, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено нормами ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад регулюється також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Тобто, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Згідно з п. 10.3 ст. 10, п. 12.3 ст. 12 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст.7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Відповідно до п. 12.5 ст. 12, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 цієї статті.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Отже, місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок та вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і у яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюднено до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, у якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). У іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, 2015 рік є плановим періодом, в той час як 2016 рік - бюджетним.

Отже, виходячи із вище викладених норм, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні у 2015 році, адже місцеві ради не приймали, не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів, оскільки зміни до ПК України у частині встановлення транспортного податку, як уже зазначено вище, набрали законної сили тільки 01 січня 2015 року.

Зокрема, транспортний податок у місті Києві установлено та відповідне Положення про транспортний податок затверджено рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629". Тобто, дане рішення, відповідно до вище викладених законодавчих вимог, не може вважатися таким, що регулює порядок справляння транспортного податку на території міста Києва.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість вище викладених норм нормативно-правових актів, суд прийшов до висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Згідно зі ст. 4 ПК України, одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, є принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України, у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Принцип стабільності регулюється пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу, згідно з яким, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Враховуючи вище викладені норми, суд вважає, що застосування контролюючим органом норм ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Вище наведена позиція також узгоджується із судовою практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною у його постанові від 30 серпня 2016 року у справі №К/800/8077/16.

Крім того, при вирішенні спірних правовідносинах суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями встановлено порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням, у тому числі, вище наведеної практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського суду з прав людини як джерела права в Україні, суд прийшов до висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та, як наслідок, про необхідність його скасування.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71 86 94 128 158-163 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити позов повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 26 жовтня 2015 року №6301-17.

3. Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) здійснений ним судовий збір у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39468697).

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин