Про фіктивність договору дарування свідчить передбачення позичальником негативних наслідків у випадку стягнення з нього боргу шляхом звернення на це майно (Апеляційний суд Рівненської області, справа № 569/2178/16-ц, 27.04.17)

Фабула судового акта: Загальновідомо, що одним із найбільш негативних наслідків стягнення кредитором заборгованості за позикою є звернення стягнення на майно боржника. Таким майном можуть бути будь-які речі, але особливо цікавим для кредитора є нерухоме майно. Тож, якщо з цим виникли проблеми, виникають ідеї з вжитям заходів для збереження свого майна і майна поручителів, якщо такі є. І, вірогідно, перша з таких ідей – це відчуження цього майна,якщо стосовно нього немає обтяжень, щляхом, наприклад, дарування близьким родичам, надійним друзям, дітям.

Але на цьому шляху можуть виникнути певні труднощі. Ця судова справа саме про них.

Отже між, між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, згідно якого останній отримав у позику кошти в сумі 1 482 722,00 грн. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у встановлений строк, позикодавець звернувся із позовом до суду про стягнення боргу і отримав судове рішення, яким стягнуто з позичальника – 1 482 722,00 грн заборгованості за договором позики, 533 194,78 грн інфляційних втрат, 143 681,86 грн - 3% річних і 5481,00 грн. судового збору. На виконання вказаного рішення судом було видано виконавчий лист, що пред'явлений до виконання.

Відповідач не здійснив жодних дій спрямованих на виконання зобов'язань, а навпаки вчиняв дії, щодо унеможливлення стягнення з нього боргів в тому числі шляхом відчуження шляхом дарування належних йому корпоративних прав в господарських товариства.

Саме тому позикодавець позивався про визнання недійсними двох договорів дарування позичальником належних йому часток у статутному капіталі двох товариств з обмеженою відповідальністю, скасування державної реєстрації змін до установчих документів цих товариств, та виділення частки відповідача в майні товариств з обмеженою відповідальністю для звернення на неї стягнення.

Суд першої інстанції в позові відмовив, мотивувавши свою відмову лише тим, що на час укладення вищезазначених договорів дарування та проведення реєстрації змін складу засновників товариств ніяких заборон вчиняти такі дії не існувало, будь-які обтяження відносно товариств були відсутні.

Судом апеляційної інстанції позов задоволено. Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що відповідач безоплатно відчужуючи свої права власника юридичних осіб своїм синам, був обізнаний про наявність боргу перед позивачем і передбачав негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на частину майна товариств, пропорційну його часткам у них. Ці обставини свідчать про фіктивність укладених правочинів.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У зв’язку з цією справою є сенс нагадати про наявність позицій Верховного Суду України у подібних справах. Так, у постанові від 23.08.17 у справі № 306/2952/14-ц судова палата у цивільних справах зазначала: «У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідачка відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно після набрання чинності судовим рішенням про стягнення з неї заборгованості на користь позивачки, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що відповідачка була присутня в судових засіданнях як першої, так і апеляційної інстанцій, спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном».

Аналогічний висновок міститься у постанові від 19.10.16 р. у справі №2/202/7607/14-ц.

Довідка: відомості про результат розгляду справи ВССУ відсутні.

Аналізуйте судовий акт:

Волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного (Апеляційний суд Луганської області, справа № 431/3950/15-ц, 27.01.16)

ВСУ: Договір дарування, направлений на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання за його рахунок судового рішення, може бути визнаний недійсним (справа № 6-2697цс16, 23.0817)

Дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу (ВСУ у справі №6-1873цс16 від 19 жовтня 2016р.)

ВСУ: Договір «раптового» дарування майна боржника у виконавчому провадженні може бути визнаний судом фіктивним та як наслідок недійсним за позовом кредитора (ВСУ від 9 серпня 2017р. у справі № 6-2690цс16)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 569/2178/16-ц

Провадження № 22-ц/787/371/2017

27 квітня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді Шимківа С.С.,

суддів: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

секретар судового засідання Москалик Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка подана його представником адвокатом ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 грудня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції про визнання недійсним договору дарування від 29 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТзОВ "Бистриця", визнання недійсним договору дарування від 29 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, скасування державної реєстрації змін до установчих документів ПП "Торгово-виробнича фірма "Чари" виділення частки ОСОБА_5 в майні ПП "Торгово-виробнича фірма "Чари", -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 грудня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції про визнання недійсним договору дарування від 29 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТзОВ "Бистриця", визнання недійсним договору дарування від 29 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, скасування державної реєстрації змін до установчих документів ПП "Торгово-виробнича фірма "Чари" виділення частки ОСОБА_5 в майні ПП "Торгово-виробнича фірма "Чари".

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 О.М. покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Пояснює, що між, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 02 серпня 2011 року укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_5 отримав у позику кошти в сумі 1482722,00 грн.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у встановлений строк, ОСОБА_3 звернувся із позовом до суду про стягнення боргу, 25 травня 2015 року Апеляційним судом Рівненської області прийнято рішення у справі №: 569/13175/14-ц, яким стягнуто з ОСОБА_5 - 1482722,00 грн. заборгованості за договором позики, 533194,78 грн інфляційних втрат, 143681,86 грн - 3% річних і 5481,00 грн. судового збору.

На виконання вказаного рішення, Рівненським міським судом видано виконавчий лист, що пред'явлений до виконання. Під час здійснення заходів виконавчого провадження, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, вжито ряд дій спрямованих на розшук майна боржника. За результатами вказаних дій майна боржника не виявили, встановили лише, що він є директором ПП "Торгово-виробнича фірма "Чари" та ТОВ "Бистриця", іншого майна не виявлено.

Рухомого та нерухомого майна у власності ОСОБА_5 немає, однак до установчих документів ТОВ "Бистриця", та ПП ТВФ "Чари" де ОСОБА_10 був директором, в січні 2013 року здійснено записи про зміну учасників товариства.

Відчуження корпоративних прав в господарських підприємства ОСОБА_5 було здійснено у зв'язку з тим, що у власності ПП ТВФ "ЧАРИ" є офісні та побутові приміщення за адресою м. Рівне, вул. Соборна 444 а, та м. Рівне, вул. Соборна 430 а, у власності ТОВ "Бистриця" є майно - будівля меблевого магазину за адресою м. Рівне, вул. Соборна 434 та м.Здолбунів-2, вул. М. Старицького 6, на які могло бути звернено стягнення в порядку ст. 149 ЦК України.

Таким чином ОСОБА_5, після того як не виконав свої зобов'язання по поверненню коштів у встановлений строк, не здійснив жодних дій спрямованих на виконання зобов'язань, а навпаки вчиняв дії, щодо унеможливлення стягнення з нього боргів в тому числі шляхом відчуження належних йому корпоративних прав в господарських товариства ТОВ "Бистриця" та ПП ТВФ "Чари".

ОСОБА_5, знаючи про наявність невиконаних значних боргових зобов'язань, строк виконання яких вже давно настав, з метою ухилення від примусового погашення заборгованості за рахунок часток у майні господарських підприємств, що належали йому, здійснив відчуження корпоративних прав своїм синам по безоплатних договорах дарування, щоб унеможливити звернення на частку в майні господарських підприємств. Причому сам ОСОБА_5 в судових засіданнях заявляв, що кошти він повертати не буде.

Суд мотивував свою відмову в задоволенні позовних вимог лише тим, що на час укладення вищезазначених договорів дарування та проведення реєстрації змін складу або інформації про засновників ПП "ТВФ "Чари" та ТОВ "Бистриця", ніяких заборон вчиняти такі дії у ОСОБА_5 не було, будь-які обтяження відносно товариства та підприємства були відсутні.

Однак з такою позицією суду неможна погодитися, оскільки ОСОБА_5 відчужив належне йому майно по безоплатних договорах, тобто не отримав жодного доходу, який міг би спрямувати на виконання своїх зобов'язань, він не виконував своїх зобов'язань із повернення боргу і не виконує їх по цей час.

Волевиявлення боржника ОСОБА_5 не було вільним він керувався наміром уникнути відповідальності по боргових зобов'язаннях та зберегти майно на яке могло бути звернене стягнення по його зобов'язаннях, від виконання яких він ухилявся і ухиляється. Крім того не настали реальні наслідки, так як ОСОБА_5Я, залишався директором цих підприємств до звернення ОСОБА_3 з позовом до суду.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги щодо визнання недійсними (фіктивними) договорів дарування, не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності фіктивного правочину, передбачених ЦК України, а тому підстави для визнання вище зазначених договорів дарування недійсними відсутні, що також унеможливлює задоволення інших позовних вимог позивача.

Такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 25 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з ОСОБА_5 на користь позивача 1482722 грн заборгованості за договором позики від 2 серпня 2011 року, 533 194 грн 78 коп. інфляційних втрат, 143 681 грн 86 коп. суми трьох процентів річних і 5 481 грн судового збору.

Згідно договору дарування від 29 січня 2013 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, ОСОБА_5 передав ОСОБА_11 безоплатно у власність свої майнові та немайнові права власника приватного підприємства "ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЧАРИ".

Рішенням № 03 власника ПП "Т-ВФ "ЧАРИ" від 29 січня 2013 року,на підставі вище зазначеного договору дарування, ОСОБА_7 став єдиним власником "ПП Т-ВФ "ЧАРИ".

Згідно витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відносно "ПП ТВ-Ф "ЧАРИ", 28.01.2013 року та 30.01.2013 року проведено державну реєстрацію змін складу або інформації про засновників ПП "Т-ВФ "ЧАРИ".

За договором дарування від 29 січня 2013 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_5 передав ОСОБА_6 безоплатно у власність свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "БИСТРИЦЯ", яка становить 98,69% статутного капіталу товариства.

Згідно витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відносно ТзОВ "БИСТРИЦЯ", 30.01.2013 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів - зміну складу або інформації про засновників ТзОВ "БИСТРИЦЯ".

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обовязків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини пятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобовязань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та пятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У справі встановлено, що відповідач ОСОБА_5, безоплатно відчужуючи свої права власника юридичних осіб своїм синам, був обізнаний про наявність боргу перед ОСОБА_3 і передбачав негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на частину майна товариств, пропорційну його часткам у них.

Місцевий суд не надав належної оцінки тому, що спірні договори дарування уклали сторони, які є близькими родичами, та не взяв до уваги, що вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами. Їхні дії були направлені на фіктивний перехід права власності до близького родича з метою приховати майно від виконання в майбутньому, за його рахунок, судового рішення про стягнення грошових коштів. Відповідач ОСОБА_5 залишався керівником відчужених ТзОВ та ПП.

Саме таких міркувань дотримується Верховний Суд України у його правовій позиції, викладеній у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.

Ураховуючи те, що судом неповно зясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_3 у повному обсязі.

На підставі ст. 202, ч. 5 ст. 203, 234, 717 ЦК України, керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу, яка подана представником ОСОБА_3 адвокатом ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 грудня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції про визнання недійсним договору дарування від 29 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТзОВ "Бистриця", визнання недійсним договору дарування від 29 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, скасування державної реєстрації змін до установчих документів ПП "Торгово-виробнича фірма "Чари" виділення частки ОСОБА_5 в майні ПП "Торгово-виробнича фірма "Чари" задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування від 29 січня 2013 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 предметом якого є частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "БИСТРИЦЯ" ідентифікаційний код юридичної особи 30207894, яка становить 98,69% запис 16081050002007499 від 30.01.2013 року.

Скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю "БИСТРИЦЯ" ідентифікаційний код юридичної особи 30207894 від 30.01.2013 року запис 16081050002007499.

Виділити частку ОСОБА_5 в майні товариства з обмеженою відповідальністю "БИСТРИЦЯ" ідентифікаційний код юридичної особи 30207894 для звернення на неї стягнення.

Визнати недійсним договір дарування від 29 січня 2013 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, предметом якого є майнові та немайнові права власника приватного підприємства "ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЧАРИ" ідентифікаційний код юридичної особи 22556169 запис 16081050012002800 від 30.01.2013 р.

Скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів приватного підприємства "ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЧАРИ" ідентифікаційний код юридичної особи 22556169 від 30.01.2013 р запис 16081050012002800.

Виділити частку ОСОБА_5 в майні приватного підприємства "ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА "ЧАРИ" ідентифікаційний код юридичної особи 22556169 для звернення на неї стягнення.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у рівних частинах судовий збір, сплачений ОСОБА_3 за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанцій в сумі 6945 (шість тисяч девятсот сорок п'ять) грн. 24 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним чинності.

ОСОБА_12 ОСОБА_9

Судді: Н.В. Бондаренко

ОСОБА_2