Суд не має права позбавити спадкоємця обов’язкової частки у спадщині, такий спосіб захисту прав інших спадкоємців законодавством не передбачений (ВС/КАС від 30 травня 2018р. у справі № 483/597/16-ц)

Фабула судового акту: Поширена ситуація, коли спадкодавець напевно неправильно поводиться із заповітом свого майна, і після його смерті спадкоємці вдаються до довготривалих судових баталій. Ця справа розкриває статтю 1241 ЦК України з приводу права на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.

Предметом спору був будинок, який належав бабусі та її чоловіку (відповідачу) у рівних частках. Бабуся померла і залишила заповіт, відповідно до умов якого все її майно переходило у власність позивачу. Під час звернення до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини позивач дізнався, що відповідач також звернувся із відповідною заявою оскільки на підставі ст. 1241 ЦК України має право на обов’язкову частку у спадщині бабусі, тобто на 1/4 будинку.

Позивач звернувся до суду із вимогою про позбавлення права на обов'язкову частку в спадщині. Відповідно до ч.2, ст. 1241 ЦК України вимога виглядала начебто логічно. Так, до обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, а відповідач на момент спору вже за твердженням позивача привласнив спадок на суму 15 000,00 грн і та речі звичайної домашньої обстановки та вжитку бабусі вартістю більше ніж 50 000,00 грн.

Проте суди трьох інстанцій відмовили у задоволенні такого позову. В даному випадку позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого права. Законодавство не передбачає право суду позбавити спадкоємця обов’язкової частки у спадщині, а лише дозволяє суду зменшити обов’язкову частку у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також за інших обставин, які мають істотне значення. Тобто, позивачу слід було просити суд зменшити спадщину відповідача до вартості вже привласнених ним коштів та речей домашньої обстановки та вжитку.

ВС також підкреслив, що право на обов’язкову частку у спадщині існує тільки при наявності заповіту, і фактично є гарантією на спадок на підставі закону окремих спадкоємців першої черги померлої особи. Тобто, незалежно від змісту заповіту спадкоємець не може бути у будь-якому випадку позбавлений судом права на обов’язкову частку спадщині.

Слід також додати, що відповідно до Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7 підставами для зменшення обов’язкової частки у спадщині можуть бути:

1) непідтримання спадкоємцем зв'язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому;

2) погане поводження із ним;

3) нездійснення належного догляду;

4) надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця;

5) звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину; 6) неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця;

7) не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці;

8) аморальна поведінка обов'язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов'язкову частку;

9) виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця.

Аналізуйте судовий акт: Непрацездатність спадкоємця для отримання обов’язкової частки у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України повинна бути доведена в момент відкриття спадщини (ВССУ від 226 квітня 2016р. у справі № 204/8193/2014-ц)

Підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном (ВС/КЦС, справа №128/2413/16-ц, 18.04.18)

Борг спадкодавця по аліментах стягується за рахунок активів спадкової маси і не є таким зобов’язанням, яке припиняється як нерозривно пов’язане із особою боржника (ВС/КЦС від 21 березня 2018 р. у справі № 161/11682/15-ц)

Неотримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не вбереже від боргів спадкодавця, не припинить договір іпотеки та не зніме заборону на відчуження нерухомості (ВС/КЦС выд 28 лютого 2018р. у справі № 441/1647/15-ц)

Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, а він не реалізував право на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть того, то підстави для додаткового строку для прийняття спадщини відсутні (спр. № 712/656/15-ц, 12.02.18)

Та обставина що позивач не знав про смерть спадкодавиці, оскільки вона проживала в іншому населеному пункті, не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини (справа № 198/476/16-ц, 18.01.18)

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 483/597/16-ц

провадження № 61-5184св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: перша Очаківська державна нотаріальна контора Миколаївської області, ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана ОСОБА_4, на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року у складі судді: Чаус Л. В. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 14 листопада 2016 року у складі суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа перша Очаківська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про позбавлення права на обов'язкову частку в спадщині.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування житлового будинку від 21 грудня 2004 року бабусі позивача ОСОБА_5 та відповідачу ОСОБА_2 в рівних частках на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0.0624 га, що розташована за цією ж адресою та призначена для будівництва та обслуговування цього будинку, господарських будівель і споруд.

05 квітня 2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті заповіла позивачу усе своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось. Аналогічний заповіт був складений і відповідачем ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до першої Очаківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Згодом позивач дізналась, що відповідач скасував свій заповіт та звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5

Позивач вважала, що відповідач не має права на обов'язкову частку в спадщині після смерті його дружини, оскільки останній реалізував своє право на отримання обов'язкової долі, шляхом отримання коштів та речей звичайної домашньої обстановки та вжитку.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 отримав 15 000,00 грн і привласнив собі речі звичайної домашньої обстановки та вжитку дружини вартістю більше ніж 50 000,00 грн, позивач просила позов задовольнити, ухвалити рішення, яким позбавити відповідача права на обов'язкову частку в спадщині.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14 листопада 2016 року, в задоволені позову відмовлено.

Рішення мотивовані тим, що ЦК України не містить норм про застосування такого способу захисту цивільних прав та інтересів, як позбавлення, скасування обов'язкової частки у спадщині, а можливе лише зменшення розміру обов'язкової частки. Тому позовні вимоги про позбавлення ОСОБА_2 права на обов'язкову частку у спадщині необґрунтовані і задоволенню не підлягають.

У грудні 2016 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_4, подала касаційну скаргу на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 14 листопада 2016 року, в якій просить оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач присвоїв собі вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, а також грошові кошти спадкодавця у розмірі 15 000,00 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 21 грудня 2004 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в рівних частках кожному належить на праві спільної власності житловий будинок загальною площею 67.80 кв.м., з прилеглими до нього господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1.

07 липня 2010 року на підставі рішення Очаківської міської ради Миколаївської області від 14 травня 2010 року за №18 на ім'я ОСОБА_2 видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0.0624 га, розташовану по АДРЕСА_1, призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідно додатку до державного акту, співвласниками земельної ділянки у рівних частках є ОСОБА_2 та ОСОБА_5

05 квітня 2013 року ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_1 усе своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

06 січня 2016 року першою Очаківською державною нотаріальною конторою Миколаївської області заведено спадкову справу за № 01/2016 за заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружини ОСОБА_5

06 квітня 2016 року до цієї ж державної нотаріальної контори також надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини, яка оформлена неналежним чином та заявнику було запропоновано надіслати заяву з дотриманням встановлених законом вимог.

16 червня 2016 року заяву про прийняття спадщини подала також донька ОСОБА_5 - ОСОБА_3

При відмові в задоволенні позову суди зробили висновок, що цивільним законодавством не передбачено такого способу захисту цивільних прав, як позбавлення обов'язкової частки у спадщині, а можливе лише зменшення розміру обов'язкової частки.

Колегія суддів погоджується із цими висновками судів з таких підстав.

Право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тлумачення абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов'язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 14 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат