Скасування рекомендації ВККС України про звільнення судді Віталія Ковтуненка за порушення присяги (Постанова ВАСУ у справі № 800/371/15 від 23 листопада 2015р.)

Фабула судового акту:

Згадайте новину: Судья Ковтуненко отменил через ВАСУ рекомендацию ВККС Украины об его увольнении в связи с НАРУШЕНИЕМ ПРИСЯГИ

Аналізуйте судовий акт: Рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013р. у справі № 21722/11 "Олександр Волков проти України"

Скасування ВАСУ звільнення судді КС України Пасенюка О. М.

Читайте статтю: Правосудність під сумнівовом

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2015 року м. Київ справа № 800/371/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів Гончар Л.Я.

Розваляєвої Т.С.

Цуркана М.І.

Черпіцької Л.Т.

за участю:

секретаря Маджар О.М.

позивача ОСОБА_5

представника відповідача Предоляк Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого адміністративного суду України із позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення від 22.09.2015, прийняте за наслідками дисциплінарного провадження щодо судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_5. про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення з посади суддів за порушення присяги судді.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що висновки відповідача, викладені в оспорюваному рішенні, не відповідають дійсності та не підтверджені належними доказами. Вказане рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України та міжнародним стандартам незалежності суддів, прийняте відповідачем неправомірно всупереч положенням частини четвертої статті 87 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній до 29.03.2015, далі - Закон № 2453-VI).

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити у зв'язку з правомірністю оспорюваного рішення Комісії від 22.09.2015.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила наступне.

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2011 № 3782-VI ОСОБА_5 призначений на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області безстроково.

22.09.2015 Комісія, розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_5., відкриту за зверненнями ОСОБА_8, керівника громадського формування з охорони громадського порядку «Самооборона Волині» ОСОБА_9, ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_11 і ОСОБА_12, прийняла оспорюване рішення № 2377/дп-15, яким на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України вирішила направити рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення вказаного судді.

У ході розгляду вказаної дисциплінарної справи Комісією було встановлено та в оспорюваному рішенні відображено наступні обставини.

У провадженні слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_5. перебувала справа за скаргою ОСОБА_8 на постанову слідчого Луцького РВ УМВС України у Волинській області про закриття кримінального провадження.

Ухвалою судді ОСОБА_5. від 31.01.2014 у задоволенні скарги ОСОБА_8 було відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 17.02.2014 апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено, а ухвалу судді ОСОБА_5. від 31.01.2014 скасовано, матеріали кримінального провадження направлено до Луцького РВ УМВС України у Волинській області для проведення досудового розслідування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду скарги ОСОБА_8 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження позивач у порушення вимог статей 7, 306 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України не витребував та не дослідив матеріали кримінального провадження № 12013020130000376, не перевірив виконання слідчим вимог постанови Луцького міськрайонного суду від 11.04.2013, якою скасовано попередню постанову оперуповноваженого СКР Луцького РВ УМВС України у Волинській області про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_13 за ознаками злочинів, передбачених статтями 190, 194 Кримінального кодексу (далі - КК) України, і зокрема вимог суду встановити та опитати всіх осіб, вказаних у справі, у тому числі ОСОБА_13, вилучити усі необхідні для прийняття рішення у справі документи, з'ясувати, чи працював ОСОБА_13 водієм таксі, належність автомобіля та його комплектність до передачі у користування та після його повернення ОСОБА_8

Надаючи оцінку змісту ухвали судді ОСОБА_5. від 31.01.2014, Комісія дійшла висновку про те, що замість перевірки доводів про дотримання слідчим норм процесуального права та виконання вимог суду, зазначених у постанові Луцького міськрайонного суду від 11.04.2013, шляхом витребування матеріалів кримінального провадження, позивач вдався до перевірки обставин про доведеність заявником факту скоєння стосовно нього шахрайських дій з боку ОСОБА_13

Зважаючи на викладене, Комісія у своєму рішенні від 22.09.2015 дійшла висновку про те, що встановлені обставини свідчать про істотні порушення норм процесуального права та недбалість судді ОСОБА_5. під час розгляду скарги ОСОБА_8 на постанову слідчого Луцького РВ УМВС України у Волинській області про закриття кримінального провадження від 26.06.2013.

Водночас, зі змісту постанови слідчого Луцького РВ УМВС України у Волинській області про закриття кримінального провадження від 26.06.2013 колегією суддів Вищого адміністративного суду України установлено, що кримінальне провадження № 12013020130000376 закрито у зв'язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_13 складу злочину, передбаченого статтею 190 КК України. Натомість в ході досудового розслідування встановлено, що між ОСОБА_13 і ОСОБА_8 виникли цивільно-правові відносини.

Крім того, зі змісту резолютивної частини постанови Луцького міськрайонного суду від 11.04.2013 вбачається, що цим судовим рішенням матеріали направлено прокурору Луцького району для вирішення питання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення досудового розслідування.

У ході розгляду дисциплінарної справи стосовно позивача Комісією також установлено, що у провадженні судді ОСОБА_5. перебували клопотання слідчих органів про застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту щодо громадян ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які були затримані у зв'язку із підозрою у вчиненні злочинів, передбачених статтями 295, 296, 341 КК України.

Ухвалою судді ОСОБА_5. від 13.12.2013 до ОСОБА_14 застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Також 25.12.2013 суддя Ковтуненко В.В. постановив ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно підозрюваного ОСОБА_15

Ухвалами апеляційного суду Волинської області від 18.12.2013 та від 30.12.2013 скасовано зазначені ухвали Луцького міськрайонного суду від 13.12.2013 та від 25.12.2013 про обрання запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту стосовно підозрюваних ОСОБА_14 та ОСОБА_15, відповідно. Судом апеляційної інстанції до вказаних громадян застосовано запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання.

Зі змісту ухвал апеляційного суду Волинської області від 18.12.2013 та від 30.12.2013 Комісією установлено, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невиконання слідчим суддею ОСОБА_5. вимог статей 176, 177, 178 КПК України під час вирішення питань про обрання запобіжних заходів до підозрюваних ОСОБА_14 та ОСОБА_15, безпідставність висновку позивача про доведеність прокурором доводів про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж домашній арешт.

Ураховуючи викладені обставини, установлені в ході дисциплінарного провадження, Комісія дійшла висновку про те, що порушення кримінального процесуального законодавства, допущені суддею ОСОБА_5. під час розгляду справ щодо обрання запобіжних заходів стосовно підозрюваних ОСОБА_14 та ОСОБА_15, скасування судом апеляційної інстанції рішень позивача від 13.12.2013 та від 25.12.2013, сприяли зниженню авторитету правосуддя.

У ході розгляду дисциплінарного провадження Комісією було також встановлено, що 11.05.2014 суддя Ковтуненко В.В., керуючи автомобілем порушив Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі -Правила дорожнього руху), а саме не виконав вимоги дорожнього знаку «СТОП-КОНТРОЛЬ»). У зв'язку із зазначеним правопорушенням позивача зупинив інспектор Державної автомобільної інспекції. На вимогу працівника міліції пред'явити посвідчення водія та документи на право власності на автомобіль ОСОБА_5 відрекомендувався суддею та показав своє посвідчення судді. Вважаючи неправомірною зупинку його автомобіля та не пред'явивши документи на вимогу працівника міліції, ОСОБА_5 продовжив рух.

Ураховуючи викладені обставини, Комісія дійшла висновку про те, що дії судді ОСОБА_5. слід кваліфікувати як одноразове грубе порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя.

Водночас, обґрунтовуючи свої позовні вимоги під час розгляду справи Вищим адміністративним судом України, ОСОБА_5 звернув увагу суду на те, що дорожній знак «СТОП-КОНТРОЛЬ» не відповідав вимогам Правил дорожнього руху та самовільно був установлений громадянами у комуфляжній формі. Проте як законослухняний громадянин позивач зупинився на вимогу працівника ДАІ та на його вимогу пред'явив посвідчення особи, яким є посвідчення судді. Оскільки зі сторони невідомих осіб у комуфляжній формі в сторону ОСОБА_5 почали лунати погрози, позивач змушений був покинути місце події. При цьому жодних належних доказів (протокол, рапорт працівника міліції тощо), які свідчать про допущення ОСОБА_5 адміністративного проступку у вигляді порушення Правил дорожнього руху відповідачем до суду не надано.

Оцінюючи в сукупності факти та обставини, встановлені за результатами дисциплінарного провадження, з огляду на положеннястатті 55 Закону № 2453-VI і статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції», Комісія дійшла висновку про те, що суддя Ковтуненко В.В. порушив морально-етичні принципи поведінки судді, вчинив дії, що порочать звання судді і викликають сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення ним вимог процесуального закону є істотними та мають системний характер.

Отже, Комісія дійшла висновку про порушення суддею ОСОБА_5. присяги (вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумніву його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів).

На підставі положень статей 87, 105 Закону № 2453-VI Комісія вважала за необхідне прийняти оспорюване рішення від 22.09.2015 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_5. з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України(за порушення присяги).

Також судом установлено, що під час здійснення дисциплінарного провадження стосовно позивача та прийняття оспорюваного рішення від 22.09.2015 Комісія керувалась положеннями Закону № 2453-VI у редакції, чинній до 29.03.2015.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та оспорюваному рішенню відповідача, колегія суддів виходить з такого.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Основного Закону України).

Згідно з Конституцією України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні; виключно законами України визначається статус суддів (частини перша, друга статті 55, пункт 14 частини першої статті 92, частина перша статті 127 Конституції України).

Правовий статус суддів та гарантії їх незалежності визначені Конституцією України та законом.

Визначені в Конституції України положення стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їхньої професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та зумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.

Відповідно до частин першої та другої статті 126, частини першої статті 129 Конституції України, частини першої статті 6 Закону № 2453-VI незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції та законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права, і є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

Під час офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.12.2004 №19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділенізаконом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

Голови судів та інші судді, які обіймають адміністративні посади в судах, органи суддівського самоврядування, кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, органи та посадові особи законодавчої та виконавчої влади не мають повноважень перевіряти правовий зміст судових рішень.

Аналогічна позиція викладена і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.03.2011 №2-рп/2011, відповідно до змісту якого давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень. Оцінка процесуальних дій Вищою радою юстиції до винесення судом остаточного рішення у справі означає втручання у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.

Положення цього рішення стосується і Комісії, яка відповідно до пункту 8 частини першої статті 91 Закону № 2453-VI наділена повноваженням розглядати заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів.

Питання про законність прийнятого рішення, а відповідно, і про допущені суддею порушення норм процесуального права, можуть бути вирішені лише відповідним судом у встановленому процесуальним законом порядку.

Згідно з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У Рішенні від 9 січня 2013 року (справа «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11, пункт 46, підрозділ ІІ, розділ ІІІ) Європейський Суд з прав людини зазначив, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження.

Оскільки рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно достатті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суди під час розгляду справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Заходи дисциплінарного впливу повинні регулюватися чіткими нормами і процедурами.

Присяга судді має характер індивідуального зобов'язання, тому її недотримання повинно виявлятися у конкретних, індивідуальних діях судді. У такому разі суддя несе індивідуальну відповідальність за вчинення дій, що вказують на порушення ним присяги. Факти, які доводять порушення суддею присяги, повинні бути попередньо встановлені повноважним органом.

Таким чином, не повинно мати місце неправомірне чи несанкціоноване втручання в процес правосуддя, Комісія не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень.

Під час прийняття оспорюваного рішення від 22.09.2015 Комісією не дотримано згаданих положень чинного законодавства та правових позицій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини.

Як свідчать матеріали справи, Комісією в ході дисциплінарного провадження була надана оцінка процесуальним діям судді ОСОБА_5. щодо розгляду конкретних судових справ, а саме скарги ОСОБА_8 на постанову слідчого Луцького РВ УМВС України у Волинській області про закриття кримінального провадження, клопотань слідчих органів про застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту щодо громадян ОСОБА_14 та ОСОБА_15

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 83 Закону № 2453-VI скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Частиною першою статті 84 Закону № 2453-VI встановлено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Водночас, частиною першої статті 86 Закону № 2453-VI визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

Частиною п'ятою статті 87 Закону № 2453-VI передбачено, що за наслідками дисциплінарного провадження Вища кваліфікаційна комісія суддів України може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.

Положеннями статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час вчинення спірних дій позивачем) було передбачено серед іншого, що питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 частини п'ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб'єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.

Порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Зважаючи на викладене вище, сам по собі факт скасування процесуальних рішень судді ОСОБА_5. у результаті їх перегляду судом апеляційної інстанції не може бути підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення.

Адже підставою для вжиття заходів дисциплінарного впливу до судді можуть бути тільки встановлені Комісією факти, які доводять порушення суддею присяги.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені обставини справи, пояснення позивача та представника відповідача в суді, досліджені в судовому засіданні письмові докази, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність Комісією належними доказами наявності фактів порушення суддею ОСОБА_5. присяги шляхом вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, порушення морально-етичних принципів поведінки судді, за які може бути прийнято рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з огляду на таке.

Положеннями статей 7, 306 КПК України не передбачено імперативного обов'язку слідчого судді витребовувати та досліджувати матеріали кримінального провадження під час розгляду скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження. Водночас, зі змісту резолютивної частини постанови Луцького міськрайонного суду від 11.04.2013 вбачається лише обов'язок прокурора Луцького району вирішити питання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення досудового розслідування.

Таким чином, посилання Комісії в оспорюваному рішенні на істотні порушення норм процесуального права та недбалість слідчого судді ОСОБА_5. під час розгляду скарги ОСОБА_8 на постанову про закриття кримінального провадження не заслуговують на увагу.

Стосовно доводів Комісії про порушення кримінального процесуального законодавства суддею ОСОБА_5. під час розгляду справ щодо обрання запобіжних заходів стосовно підозрюваних ОСОБА_14 та ОСОБА_15, що сприяли зниженню авторитету правосуддя, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 176 КПК України Запобіжними заходами є: особисте зобов'язання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою.

Відповідно до частини першої статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У статті 178 КПК України передбачено обставини, які при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу.

Зі змісту ухвал слідчого судді ОСОБА_5. від 13.12.2013 та від 25.12.2013 вбачається, що позивач під час розгляду відповідних клопотань правоохоронних органів та застосуванні запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту до ОСОБА_14 та ОСОБА_15 оцінював і враховував як ризики, зазначені у статті 177 КПК України, так і обставини, передбачені у статті 178 цього Кодексу.

Водночас, колегія суддів враховує той факт, що скасовуючи рішення позивача від 13.12.2013 та від 25.12.2013, суд апеляційної інстанції лише змінив запобіжні заходи на більш м'які, що підтверджує наявність на той час ризиків, зазначених у статті 177 КПК України.

Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що Комісія дійшла помилкового висновку про істотні умисні порушення суддею ОСОБА_5. вимог кримінального процесуального законодавства під час розгляду справ щодо застосування запобіжних заходів до підозрюваних ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які сприяли зниженню авторитету правосуддя.

Щодо висновків Комісії про одноразове грубе порушення позивачем правил суддівської етики, яке підриває авторитет правосуддя, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до положень статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зі змісту оспорюваного рішення відповідача № 2377/дп-15 вбачається, що Комісія виходила з відсутності заперечень ОСОБА_5 про порушення ним Правил дорожнього руху з посиланням на аркуші 111-112 другого тому справи про дисциплінарне провадження. Водночас, зі змісту письмових пояснень позивача, наданих Комісії з приводу обставин, які мали місце 11.05.2014, вбачається відсутність заперечень ОСОБА_5 стосовно його зупинки інспектором ДАІ. Проте відповідно до пояснень позивача працівник міліції вимагав у нього пред'явити документ, який посвідчує особу, а не посвідчення водія чи інші документи.

Відповідно до пункту 28.12 Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом МВС від 27.03.2009 № 111, особистість судді недоторканна, він не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності, затриманий або примусово доставлений до ОВС у порядку провадження стосовно справ про адміністративні правопорушення. Недоторканність судді поширюється також на транспорт, що ним використовується, на майно і документи, що йому належать. Про допущені суддею порушення складається рапорт, який передається командирові підрозділу з обов'язковою реєстрацією для подальшої передачі за місцем роботи.

Так, дійсно, статус судді не звільняє ОСОБА_5 від обов'язку виконання Правил дорожнього руху, зокрема щодо виконання пункту 2.4 цих Правил в частині зупинки та пред'явлення на вимогу працівника міліції документів, зазначених у пункті 2.1 Правил.

Проте, зважаючи на відсутність належних доказів (протокол, рапорт, фото- чи відео фіксація), які свідчили б про грубе порушення суддею ОСОБА_5. Правил дорожнього руху, зокрема в частині відмови пред'явити на вимогу працівника міліції обов'язкові для пред'явлення документи водія автотранспортного засобу, колегія суддів вважає, що Комісія не довела наявність у діях позивача одноразового грубого порушення правил суддівської етики, яке підриває авторитет правосуддя, і за яке відповідачем може бути прийнято рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з огляду на непропорційність такого рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено фактів вчинення позивачем дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, як і ознак упередженості, несумлінного виконання ним обов'язків судді, які можуть кваліфікуватись як порушення присяги. А оскаржуване рішення про ініціювання перед Вищою радою юстиції розгляду питання щодо внесення подання про звільнення судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_5. з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України, прийнято суб'єктом владних повноважень всупереч положенням чинного законодавства України, тому є протиправним і підлягає скасуванню.

На підставі наведеного, керуючись статтями 18, 159 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 вересня 2015 року № 2377/дп-15.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Повний текст постанови буде виготовлений протягом п'яти днів відповідно до положень частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) К.В. Конюшко

Судді: (підпис) Л.Я. Гончар

(підпис) Т.С. Розваляєва

(підпис) М.І. Цуркан

(підпис) Л.Т. Черпіцька