Головна Блог ... Цікаві судові рішення Шевченківський суд не визнає загальновідомого факту збройної агресії Росії проти України (Шевченківський районний суд м. Києва від 12 травня 2016р., рішення судді Юзькової О. Л. у справі № 761/9437/15-ц) Шевченківський суд не визнає загальновідомого факт...

Шевченківський суд не визнає загальновідомого факту збройної агресії Росії проти України (Шевченківський районний суд м. Києва від 12 травня 2016р., рішення судді Юзькової О. Л. у справі № 761/9437/15-ц)

Відключити рекламу
- shevchenkivskiy_sud_ne_viznae_zagalnovidomogo_faktu_zbroynoi_agresii_rosii_proti_ukraini_57475fbb89773.jpg

Фабула судового акту: Справа про встановлення факту «збройної агресії Росії проти України» є класичним прикладом того, як судді, в цьому випадку суддя Шевченківського районного суду м. Києва Юзькова О. Л., не хочуть брати на себе відповідальність за вирішення для конкретних людей важливих для питань. В порядку окремого провадження громадянином була подана про встановлення факту, яка була залишена судом без задоволення на підставі того, що «збройна агресія Росії проти України» є загальновідомим фактом, який не доводиться у суді при розгляді і не встановлюється судом. Отже, суд традиційно використав процесуальну можливість не аналізувати доводи заявника і відмовити у задоволенні його заяви виключно з формальних підстав.

Окрім цього суд також прийшов до висновку, що наявність або відсутність факту збройної агресії Росії проти України жодним чином не породжує та і не може породити юридичні наслідки для заявника, зокрема спричинити виникнення, зміну або припинення його особистих чи майнових прав.

Суд вважає, що право на життя та безпеку людини є абсолютними правами і не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.

Залишається додати, що Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 вересня 2016р. рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 травня 2016р. залишено без змін, тобто набрало набрало законної сили.

Згадайте новину: Апеляційний суд відмовив у визнанні факту агресії Росії проти України

Оприлюднено судове рішення у справі про відмову у встановленні факту збройної агресії Росії проти України

Справа № 761/9437/15-ц

Провадження № 2-о/761/9/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.

при секретарі Голопич Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві справу за заявою

ОСОБА_1, заінтересовані особи: Служба безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України, Адміністрація Президента України, Антитерористичний центр при службі безпеки України, Посольство Російської Федерації в України про встановлення факту збройної агресії проти України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою та з урахуванням уточнень просить суд встановити факт збройної агресії Російської Федерації проти України. Зазначає, що змушений звернутися із даною заявою з огляду на те, що від встановлення такого факту залежить виникнення права заявника як фізичної особи - громадянина України на отримання від держави в особі уповноважених органів влади захисту, гарантування безпеки життя та реалізації громадянських прав та свобод шляхом вжиття активних заходів на виконання ст.ст. 3 27 Конституції України. На думку заявника, починаючи з березня 2014 р.. відносно України відбувається збройна агресія Російської Федерації, що підтверджується повідомленнями різних засобів масової інформації, що відображають як свідчення окремих осіб, так і офіційну позицію окремих органів державної влади. Офіційні повідомлення РНБО, прийняття Верховною Радою України 20.03.2014 р. декларації «Про боротьбу за звільнення України», засвідчує визнання органами влади окремих фактів, які у сукупності підтверджують факт збройної агресії Російської Федерації проти України. Визнання ж такого факту в судовому порядку має значення для охорони прав та інтересів заявника.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги, просив задовольнити. Наголосив, що звернення до суду та власне право на визнання юридичного факт в суді - є безумовним правом особи, гарантованим Конституцією України та процесуальним кодексом. На наявність або відсутність такого права не може впливати правова позиція заінтересованих осіб. З огляду на те, що Російська Федерація по сьогоднішній день не визнала факт збройного вторгнення на територію України, заявник не вважає, що такий факт може бути встановлений винятково на повідомленнях ЗМІ та коментарів окремих фізичних осіб, зокрема, і суб'єктів владних повноважень. Відтак, зважаючи на те, що збройна агресія відбувається на території України відповідний орган державної влади - суд, - вправі встановити такий юридичний факт, виходячи з встановлених чинним законодавством про оборону критеріїв збройної агресії. Встановлення такого необхідно зокрема, і для подальшої реалізації заявником права на заявлення вимог до Російської Федерації за наслідком протиправних дій, які створюють загрозу життю людини, в том числі і у Європейському суді з з прав людини.

Представник служби безпеки України заперечував щодо задоволення заяви ОСОБА_1 Зазначив, що дії Російської Федерації були визнані збройною агресією, поняття якої визначено у ст. 1 Закону України «Про оборону України», у зверненні Верховної Ради України до держав - гарантів безпеки України, Декларації «Про боротьбу за звільнення України» від 23.03.2014 р., зверненні Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором тощо. Такий перелік правових актів не є вичерпним. Таким чином факт збройної агресіє Російської Федерації проти України є очевидним фактом і не потребує перевірки та підтвердження відповідними доказами.

Представник міністерства оборони України просив відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1 Зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»встановлено, що вказаний Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Також постановою Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про відсіч» збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схвалено Заяву ВРУ та визначено, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалась 20 лютого 2014 року, а також визначено про встановлені факти порушень Російської Федерації територіальної цілісності України. Крім того, Указом Президента України від 24.09.2015 р. № 555/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України», затверджено Воєнну доктрину України, пунктами 3,9,11,16,17,28,30,36,49,59,65 якої встановлено наявність збройної агресії Російської Федерації проти України. Таким чином, зазначений факт є загальновідомим і встановленим.

Представник Міністерства закордонних справ пояснив у судовому засідання наступне. Україна розцінює дії Російської Федерації як міжнародно-протиправні діяння, що передбачають певну міжнародно-правову відповідальність. У лютому 2014 року Російська Федерація розпочала сплановану збройну агресію проти України, внаслідок якої окупувала частину суверенної території України. На сьогодні чинним законодавством України встановлено не тільки факт збройної агресії Російської федерації проти України, але й визначено дату її початку. Просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1

В свою чергу представник Міністерства юстиції України в судовому засіданні також зазначив, що факт збройної агресії російської федерації встановлено Україною на законодавчому рівні та встановлено статус окупованих територій та територій на яких ведуться бойові дії. За таких обставин, підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 відсутні, оскільки факт збройної агресії встановлений і не потребує додаткового визнання.

Представник Президента України зазначив, що заява є такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Заявник вказує. що від встановлення факту збройної агресії залежить виникнення права заявника на отримання від держави гарантій безпеки життя та реалізації прав і свобод, будь - які інші юридичні наслідки не згадуються. Проте, за приписами Конституції України, Законів України такі права громадянина є невід'ємними правами особи, не можуть бути припиненими і не пов'язані з визнанням будь - якого юридичного факту. Також Україною нормативно-правовими актами встановлено обов'язок Держави захищати життя людини. Таким чином наявність або відсутність збройної агресії жодним чином не породжує та не може породити юридичні наслідки для заявника. Крім того, Президентом України, як свідчить Указ № 555 від 24.09.2015 р., визнано факт збройної агресії російської Федерації проти України. Таким чином, зважаючи на те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим, його зафіксовано у відповідних нормативних актах, та з урахуванням, що встановлення такого факту не породжує юридичні наслідки для заявника, не впливає на виникнення, зміну або припинення його прав, відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1

Представники Антитерористичного центру при службі безпеки України, Посольства Російської Федерації в України в судове засідання не з'вились, про день та час розгляду справи неодноразово повідомлялись належним чином.

Вислухавши пояснення учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Заявник просить суд встановити факт збройної агресії Російської Федерації проти України, стверджуючи, що від встановлення цього факту залежить виникнення його права як фізичної особи - громадянина України, на отримання від держави в особі уповноважених органів влади захисту, гарантування безпеки життя та реалізації громадянських прав та свобод шляхом вжиття активних заходів на виконання статей 3 27 Конституції України.

Відповідно до статті 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо:

-згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

-чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

-заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

-із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; - встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

У Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (частини перша, друга, третя статті 17).

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (пункти 1, 17, 18 частини першої статті 106 Конституції України).

Відповідно до пунктів 19 та 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Наведені вище положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У статті 1 Закону України «Про оборону України» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

З урахуванням наведених норм слід дійти висновку, що встановлення такого факту має безпосередній зв'язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) - Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом та Президентом України низки актів, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Так, за приписами статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною Радою України 15 квітня 2014 року, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

У подальшому, Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-УІІІ затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані "ДНР" і "ЛНР" визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

Також, Верховна Рада України Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-УІІІ схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці першому пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абзац 3 пункту 4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року № 555 ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

За приписами частин другої, третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. За змістом правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002, це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність . Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Приписами ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Згідно до положень ст. 281 ЦК України право на життя є невід'ємним особистим немайновим правом фізичної особи, що забезпечує її природне існування.

Зважаючи на зазначені положення чинного законодавства України - право на життя, безпеку та захист такого права, а також обов'язок держави захищати права громадян є, на думку суду, абсолютним як правом так і обов'язком та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.

З урахуванням викладеного вище наявність або відсутність факту збройної агресії Російської Федерації проти України жодним чином не породжує та і не може породити юридичні наслідки для заявника, зокрема спричинити виникнення, зміну або припинення його особистих чи майнових прав.

Беручи до уваги вищенаведене, зважаючи на положення чинного процесуального законодавства України, зокрема, положень ст.256 ЦПК України, обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, що його закріплено державою на законодавчому рівні, суд вважає за можливе залишити заяву ОСОБА_1 без задоволення.

Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 235 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 234 235 256 259 ЦПК України, ст.ст. 3 27 Конституції України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків або якщо його не скасовано після розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суддя

  • 6105

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 6105

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Подякувати Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні судові рішення

    Дивитись всі судові рішення
    Дивитись всі судові рішення
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст