Щодо застосування ст. 75 КК до засудженого за вчинення корупційного злочину у кримінальному провадженні на підставі угоди

Слуцька Тетяна Іванівна, кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України

Слуцька Тетяна Іванівна,

кандидат юридичних наук,

Заслужений юрист України

Щодо застосування ст. 75 КК до засудженого за вчинення корупційного злочину у кримінальному провадженні на підставі угоди

Якщо питання застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням до особи, яка вчинила корупційний злочин у кримінальному провадженні, яке здійснюється судом в загальному порядку, не виникає, бо зі змісту ч. 1 ст. 75 КК України випливає, що таке застосування є неможливим, хоча є й певні винятки в судовій практиці щодо наведеного.

Наприклад, вироком Апеляційного суду Черкаської області від 7 лютого 2017 року особу, яку визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. № 2341-III від 05.04.2001">15, ч. 4 ст. № 2341-III від 05.04.2001">27, ч. 3 ст. № 2341-III від 05.04.2001">369 КК України та призначено їй покарання у виді 4 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від його відбування з випробуванням, з встановленням іспитового строку 1 рік, що стало підставою, крім іншого, для скасування судом касаційної інстанції цього судового рішення, адже на час вчинення засудженою злочину вже діяла ст. 75 КК України в редакції Закону України № 1698-VII від 14 жовтня 2014 року (Ухвала колегії суддів ВССУ від 14 вересня 2017 року). То питання застосування цієї норми у кримінальному провадженні на підставі угод про визнання винуватості щодо означеної категорії осіб, з огляду на практику її застосування ‑ суди, беручи до уваги, що ч. 2 ст. 75 КК України на відміну від її ч. 1, не містить заборони щодо застосування цієї норми до осіб, які вчинили корупційні злочини, вважають, що ч. 1 і ч. 2 ст. 75 КК України є відокремленими і не співвідносяться одна з одною, є неоднозначним.

Наприклад, вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 03 серпня 2017 року затверджено угоду про визнання винуватості від 31 липня 2017 року між прокурором та обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України (згідно примітки до ст. 45 КК цей злочин відноситься до корупційних злочинів). Суд призначив узгоджену сторонами міру покарання (покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна) та звільнення від його відбування з випробуванням із іспитовим строком 2 роки.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги те, що постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» не враховує зміни чинного законодавства в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням стосовно осіб, які вчинили корупційні злочини, зважаючи на проведений аналіз судової практики затвердження угод про визнання винуватості щодо категорії осіб, які вчинили такі злочини, а також здійснивши системний аналіз норм Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, слід звернути увагу правозастосувача на наступне.

Серед питань, висвітлених у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», в пункті 12 йдеться про особливості призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням у кримінальних провадженнях на підставі угод. Зокрема, в абз. 2 п. 12 постанови акцентовано увагу сторін угоди, що домовленості між ними при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, неврахування яких, як слідує з абз. 4 цього пункту, свідчить, що умови угоди суперечать вимогам кримінального закону, у звʼязку з чим суд, діючи згідно з п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК, має відмовити у її затвердженні.

Окремо пленум звертає на це увагу у п. 18 постанови, вказуючи, що прийняттю рішення про затвердження чи відмову у затвердженні угоди про визнання винуватості чи про примирення передує проведення перевірки судом на відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону і закону про кримінальну відповідальність.

У зв’язку з чим, Варто зауважити, що загальний та спеціальний види звільнення від відбування покарання з випробуванням, про які йдеться у абз. 4 п. 12 постанови, розрізняються залежно від порядку, який передує прийняттю судом рішення про таке звільнення. Так, використання у ч. 1 ст. 75 КК модального слова «може» свідчить про право суду за наявності визначених у цій частині умов, можливості виправлення засудженого без відбування покарання прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням. Тоді як відповідно до ч. 2 ст. 75 КК суд зобов’язаний прийняти таке рішення, переконавшись, що сторонами дотримано загальні і спеціальні засади призначення покарання, а також умови, визначені у частинах 1 і 2 ст. 75 КК (вимога щодо встановлення судом можливості виправлення засудженого без відбування покарання в цьому випадку є не обов’язковою).

За загальним правилом, враховуючи побудову норм кримінального закону, положення, закріплені у частинах 1, 2 ст. 75 КК,
не виключають одне одного та не є альтернативними, а співвідносяться як загальне (ч. 1) зі спеціальним (ч. 2).

Вжите формулювання «крім випадків засудження за корупційний злочин» (ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 75 КК) чи «крім корупційних злочинів» (статті 45, 46, 47, 48, ч. 4 ст. 74, ч. 1 ст. 79, ст. 81, ст. 82 КК) з огляду на використання вставного слова «крім», що вживається при виділенні винятку із правила, свідчить про виключення осіб, котрі вчинили такі злочини, з кола суб’єктів, до яких можуть бути застосовані означені заохочувальні норми кримінального закону.

Підсумовуючи наведене, зазначимо, що закріплена у ч. 1 ст. 75 КК заборона щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, засуджених за корупційний злочин, не містить винятків і є загальною, її дія розповсюджується на випадки, передбачені ч. 2 цієї статті та не залежить від порядку (особливостей) кримінального провадження. Тому угода про визнання винуватості, яка укладена в кримінальному провадженні стосовно особи, котра вчинила корупційний злочин, та в якій узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням, є такою, що не відповідає вимогам кримінального закону, а отже, не може бути затвердженою судом.

Автор статті: Слуцкая Татьяна Ивановна