РІШЕННЯ

іменем україни

27 квітня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним, визнання грошових коштів спільним сумісним майном подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 квітня 2013 року згідно письмової розписки він передав ОСОБА_4 94 тис. доларів США та 3 тис. Євро в рахунок часткового розрахунку за розподіл спільного майна подружжя. Після отримання грошових коштів ОСОБА_4 відмовилася від укладення договору про поділ майна подружжя та від добровільного поділу майна подружжя і звернулася до суду з позовом про поділ майна. У запереченнях на позов та у своєму позові він просив врахувати отримані ОСОБА_4 грошові кошти та виділити йому більшу частину майна при його поділі. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2014 року, що набрало законної сили, про поділ спільного майна подружжя, було встановлено, що зазначені грошові кошти не є спільним сумісним майном подружжя у зв'язку з тим, що вони були отримані одним з подружжя без згоди іншого подружжя та поділі майна подружжя не враховані.

У зв'язку з цим, оскільки рішенням суду все майно подружжя поділено, ОСОБА_3 вважав, що відповідачка отримала ці кошти безпідставно та не повертає зазначені грошові кошти.

З урахуванням зазначеного та уточнених вимог позивач просив стягнути з відповідачки безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 94 тис. доларів США та 3 тис. Євро, що еквівалентно 2 755 140 грн.

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що 25 червня 2011 року її колишній чоловік - ОСОБА_3, за час перебування з нею у зареєстрованому шлюбі, за договором позики передав ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 5 млн. 600 тис. грн, які вважала спільним сумісним майном подружжя. Також зазначала, що договір позики, який укладений 14 січня 2013 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_5, є недійсним, оскільки укладений без її згоди, та відповідно до ст. 234 ЦК України є фіктивним у силу вчинення без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_4 просила визнати спірний договір позики недійсним; визнати спільним сумісним майном подружжя грошові кошти у розмірі 5 млн. 600 тис. грн, 94 тис. доларів США та 3 тис. Євро.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2015 року позови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об'єднані в одне провадження.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Отже, оскільки у задоволенні зустрічного позову судами відмовлено, ОСОБА_4 судові рішення не оскаржує, касаційна скарга не містить доводів щодо зустрічного позову, то в цій частині судові рішення не переглядаються (ч. 2 ст. 335 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно розписки від 8 квітня 2013 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 94 тис. доларів США та 3 тис. Євро в рахунок часткового поділу майна. ОСОБА_4 не заперечила того, що вона взяла з індивідуального сейфу у ПАТ «УкрСиббанк» зазначені кошти, й написання нею указаної розписки від 8 квітня 2013 року (ч. 1 ст. 61 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій установлено, що з червня 2001 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і між ними виник спір про поділ майна, набутого за час шлюбу.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2014 року, у справі за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним аналогічним позовом встановлено, що грошові кошти у розмірі 94 тис. доларів США та 3 тис. Євро не є спільним сумісним майном подружжя у зв'язку з тим, що зазначені грошові кошти були отримані ОСОБА_3 без згоди іншого з подружжя за розпискою від 14 січня 2013 року у ОСОБА_5 При цьому суд послався на показання ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_3 просив надати кошти для врегулювання питання розподілу нерухомого та рухомого майна між подружжям, про що останній склав власноручну розписку про отримання грошових коштів, які він не повернув.

У цьому ж рішенні суд також дійшов висновку про те, що отримані ОСОБА_4 у ОСОБА_3 за розпискою від 8 квітня 2013 року грошові кошти не підлягають врахуванню при поділі спільного майна подружжя, у зв'язку з тим, що вони не є спільним майном подружжя, тому в цій частині позову ОСОБА_3 було відмовлено. Тобто наявний між сторонами спір щодо поділу майна подружжя судом вирішено.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Отже, ОСОБА_3 доведено факт того, що грошові кошти у розмірі 94 тис. доларів США та 3 тис. Євро, які були передані ОСОБА_4 у рахунок поділу майна подружжя, не є спільним сумісним майном подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що передані позивачем ОСОБА_4 кошти не є безпідставно набутими, а передавались в рахунок поділу майна подружжя, тому положення ст. 1212 ЦК України не можуть бути застосовані.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, чч. 1 та 2 ст 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-2978цс15 від 23 березня 2016 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Судами встановлено, що між сторонами під час та після написання ОСОБА_4 розписки не виникли будь-які договірні правовідносини, у тому числі і щодо розподілу спільного майна, договір про поділ майна подружжям не укладався, ці кошти не були враховані при поділі майна й не є спільним сумісним майном подружжя, що встановлено преюдиційним рішенням суду. ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження існування правових підстав утримання у себе грошових коштів.

Таким чином, судами встановлено, що ОСОБА_4 набула грошові кошти без достатніх правових підстав та не повернула їх ОСОБА_3, тому наявні підстави для стягнення цих коштів згідно з положеннями ст. 1212 ЦК України на користь останнього, що в еквіваленті відповідно до офіційного курсу Національного банку України на час ухвалення рішення (94 тис. доларів США -

25 грн 30 коп. - 2 378 200 грн та 3 тис. Євро - 28 грн 56 коп. - 85 680 грн) складає 2 463 880 грн.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України розподілу підлягають понесені позивачем судові витрати.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_3

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_3 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2 463 880 (два мільйони чотириста шістдесят три тисячі вісімсот вісімдесят) гривень, а також судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик