РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючогоТкачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,Кафідової О.В., Умнової О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: Служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської Ради, Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_11 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: Служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської Ради, Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області, у якому просили суд усунути їм перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що відповідачі проживають у вказаному будинку як члени сім'ї колишніх власників, вони втратили право на користування спірним будинковолодінням, передбачене нормами ст. ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України, якими гарантовано право на користування членами сім'ї власника житловим приміщенням за наявності збереження права власності на житло власника, оскільки відбулася заміна власників будинку.

Відповідачі постійно мешкають у будинку, однак не є членами сім'ї ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вони не мешкають разом з ними, не ведуть спільного господарства, не мали письмової згоди позивачів на вселення. Проживання та реєстрація відповідачів у будинку створює власникам будинку відповідні перешкоди, порушується їх право на володіння та розпорядження власністю, а тому на думку ОСОБА_6, ОСОБА_7 відповідачі мають бути визнані такими, що втратили право на користування спірним житловим приміщенням в судовому порядку відповідно до норми ст. 391 ЦК України.

Справа слухалася судами неодноразово.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2015 року, позов задоволено.

Визнано ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 втратившими право на користування будинком з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_11 просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2015 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2008 року за позивачем ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_13 визнано право власності на 1/4 частину жилого будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2009 року за позивачем ОСОБА_7 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_14 визнано право власності на 3/4 частини вказаного вище будинку з надвірними будівлями.

Судами встановлено, що у будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, проживають ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_15, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які були зареєстровані у ньому у якості членів сім'ї колишніх власників житла ОСОБА_13 та ОСОБА_14 Відповідачі не є членами сім'ї/сімей позивачів у даній справі в розумінні ст. ст. 156, 64 ЖК України.

Наведені вище обставини у справі підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, вони були предметом перевірки та дослідження судами при розгляді справи та не оспорюються її сторонами.

Ухвалюючи у справі судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що гарантії, визначені ст. 156 ЖК України з урахуванням ст. 405 ЦК України, а саме право на користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, збереження такого права користування житлом для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, на відповідачів не розповсюджуються, оскільки чинним законодавством не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника, що в даному випадку і відбулося. При ухваленні таких судових рішень суди керувалися ст. ст. 150, 156 ЖК України, ст. ст. 383, 405 ЦК України.

З такими висновками судів погодитися не можна, оскільки судами встановлені повно і правильно фактичні обставини, які входять до предмета доказування, при цьому, в судових рішеннях допущено помилки які стосуються їх правового обґрунтування, що є підставою для зміни судових рішень у справі, як це передбачено ст. 341 ЦПК України.

ОСОБА_6, ОСОБА_7 пред'явили до суду даний позов на підставі ст. ст. 316, 391 ЦК України (негаторний позов) та просили усунути їм порушення у володінні та користуванні власністю з боку відповідачів.

Правом на негаторний позов наділений в тому числі власник, що володіє річчю, але позбавлений можливості користуватися чи розпоряджатися нею. Як відповідач у такому спорі виступає особа/особи, що своїм протиправним поводженням створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності (права титульного володіння).

На обґрунтування факту протиправності дій відповідачів, які створюють перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності, а саме: відсутності у відповідачів законного права на користування спірною нерухомістю; безпідставності їх проживання у будинковолодінні, позивачі посилалися на норми ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України та те, що після припинення у колишніх власників права власності на будинковолодіння, припинилося і право відповідачів, як членів сім'ї колишніх власників, на користування таким майном.

Слід зазначити, що обов'язком власника у негаторному позові не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки. В даному випадку на відповідачів покладається обов'язок по доведенню факту правомірності їх проживання у будинковолодінні, чого зроблено не було.

Суди при розгляді спору, як на правову підставу задоволення позову, послалися на положення ст. 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України, на підставі яких позов не заявлявся, а лише обґрунтовувалося позивачами наявність у них права звернення до суду з даним позовом та його підставність. Зазначеними нормами права визначаються права та обов'язки членів сім'ї власника і вони не застосовуються до правовідносин, які виникають між сторонами у справі які не є членами сім'ї та у яких існує спір щодо обмеження у здійсненні права власності.

За правилами ст. ст. 316, 321, 391 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи правові підстави даного позову і його правове обґрунтування, то саме на підставі ст. 391 ЦК України він підлягає задоволенню у зв'язку з його доведеністю та обґрунтованістю.

Такі правові висновки не суперечать правовій позиції Верховного Суду України, що висловлені у постанові від 05 листопада 2014 року під час розгляду справи № 6-158цс14.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено повно і правильно фактичні обставини справи, однак допущено помилки які стосуються правового обґрунтування висновків судів щодо предмета спору, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржувані в касаційному порядку судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо підстав задоволення позову та вважати, що даний позов підлягає задоволенню на підставі ст. 391 ЦК України у зв'язку з доведеністю позивачами факту порушення/обмеження їх прав власності з боку відповідачів у справі, обґрунтованістю підстав та вимог позову.

Керуючись ст. ст. 213, 214, 335, 336, 341, 346 ЦПК України, ст. ст. 316, 321, 391 ЦК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_11 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 08 вересня 2015 року змінити.

Позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, треті особи: Служба у справах дітей Фрунзенського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської Ради, Фрунзенський районний відділ у м. Харкові Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 такими, що втратили право на користування будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО.С. Ткачук Судді:В.С. Висоцька О.В. Кафідова В.М. Колодійчук О.В. Умнова