РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Парінової І.К.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, третя особа - Бердянське управління Державної казначейської служби України Запорізької області, про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 грудня 2011 року, яке набрало законної сили 25 січня 2012 року, з відповідача на його користь стягнуто матеріальну шкоду у сумі 559 999 грн 99 коп. та судові витрати у сумі 1 820 грн, а всього 561 819 грн 99 коп. 25 вересня 2012 року було проведено безспірне списання коштів з рахунку відповідача на виконання постанови про арешт коштів боржника від 17 вересня 2012 року № 1457/6 у сумі 156 грн 61 коп. та 26 вересня 2012 року Бердянське управління Державної казначейської служби України Запорізької області провело безспірне списання коштів з рахунку відповідача на виконання постанови про арешт коштів боржника від 17 вересня 2012 року № 1457/6 у сумі 38 245 грн 46 коп., що підтверджується відповідними повідомленнями. 24 листопада 2014 року було стягнуто з боржника 1 000 грн, а 04 грудня 2014 року- 9 000 грн, що підтверджується відповідною випискою з рахунку. Рішення суду боржником було частково виконано, загальна заборгованість складає 513 417 грн 92 коп.

17 лютого 2015 року рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з відповідача на його користь стягнуто 3 % річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення у сумі 45 122 грн 23 коп., інфляційні витрати за час прострочення сплати суми боргу у сумі 115 151 грн 94 коп. та судові витрати у сумі 1 602 грн 81 коп., а всього 161 876 грн 98 коп. Вказана заборгованість була стягнута за період з 26 вересня 2012 року по 23 листопада 2014 року.

Однак останнє стягнення з боржника було зроблено 04 грудня 2014 року, а тому 05 грудня 2014 року він продовжує нарахування індексу інфляції та 3 % річних на залишокборгу в сумі 513 417 грн 92 коп.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення, що складає 7 806 грн 77 коп., та 227 700 грн 84 коп. встановленого індексу інфляції за час прострочення сплати суми боргу.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2015 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 3 % річних від простроченої суми боргу у сумі 7 806 грн 77 коп., інфляційні витрати у сумі 197 149 грн 49 коп. та судові витрати у сумі 2 049 грн 56 коп.

У касаційній скарзі Виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що рішенням суду на користь позивача було стягнуто кошти на відшкодування матеріальної шкоди, яке повністю не виконано, тому підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам судові рішення не відповідають.

Установлено, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 грудня 2011 року з виконавчого комітету Бердянської міської ради на користь ОСОБА_1 було стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 559 999,99 грн та судові витрати в розмірі 1 820 грн, a всього 561 819,99 грн, рішення суду набрало законної сили 25 грудня 2012 року.

За цим рішенням 27 листопада 2012 року був виданий виконавчий лист, який був пред'явлений до примусового виконання до Бердянського управління Державної казначейської служби України Запорізької області відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

На момент звернення до суду з даним позовом рішення суду від 05 грудня 2011 року було виконано частково.

Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15.

Станом на 05 грудня 2014 року залишок заборгованості за цим рішенням становив 513 417,92 грн, заборгованість була погашена повністю тільки 19 червня 2015 року.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

При наявності у справі судового рішення, яким вже було встановлено розмір завданої шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-3019цс15.

Суди на зазначене уваги не звернули та помилково вважали, що в даному випадку підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Оскільки судами обставини справи встановлено повно й правильно, але застосовано закон, який не поширюються на відносини, які виникли між сторонами, та оскільки обставини справи не потребують додаткової перевірки, то відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області задовольнити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 24 грудня 2015 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, третя особа - Бердянське управління Державної казначейської служби України Запорізької області, про відшкодування майнової шкоди відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна

Судді: М.В. Дем'яносов

А.В.Маляренко

І.К.Парінова

О.В.Ступак