Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

13 липня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Колодійчука В.М., Фаловської І.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності правочину за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» (далі - ПАТ «Діамантбанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 працював на посаді голови Правління ПАТ «Діамантбанк». 12 липня 2013 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір про виплату винагороди. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2014 року, що набрало законної сили та було виконано у встановленому законом порядку, з товариства на користь ОСОБА_3 стягнуто грошові кошти за цим договором у розмірі 12 003 654 грн. Проте рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2014 року, що набрало законної сили, вказаний вище договір визнано недійсним.

Враховуючи викладене, позивач просив застосувати наслідки недійсності зазначеного договору та стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 12 млн. грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року, позов ПАТ «Діамантбанк» задоволено. Застосовано наслідки недійсності укладеного 12 липня 2013 року між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_3 договору про виплату винагороди та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Діамантбанк» 12 млн. грн. Розподілено судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір про виплату винагороди, укладений між сторонами, визнаний в судовому порядку недійсним, тому відповідач має повернути одержані за цим договором кошти.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, зазначивши при цьому також про те, що положення ст. 1215 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки грошові кошти відповідачем набуті на підставі рішення суду, а не виплачені позивачем добровільно.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 працював на посаді голови Правління ПАТ «Діамантбанк», тобто між сторонами були трудові відносини.

12 липня 2013 року між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про виплату винагороди, згідно якого банк зобов'язався виплатити відповідачу грошові кошти у розмірі 12 млн. грн.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2014 року, що набрало законної сили, позов ОСОБА_3 до ПАТ «Діамантбанк» про зобов'язання повернути трудову книжку та стягнення грошової суми задоволено частково. Зобов'язано ПАТ «Діамантбанк» повернути ОСОБА_3 трудову книжку та стягнуто з банку на його користь 12 003 654 грн. Тобто спір виник із трудових відносин.

28 листопада 2014 року ПАТ «Діамантбанк» відповідно до вимог ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» у визначений законом строк добровільно виконало зазначене рішення суду шляхом перерахування коштів у сумі 12 003 654 грн. на особовий рахунок ОСОБА_3

Пред'являючи позов, ПАТ «Діамантбанк» посилалось на те, що договір, за яким відповідачеві були перераховані грошові кошти, скасований рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2014 року, що набрало законної сили, а тому відповідач отримав кошти без правових підстав.

За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (ч. 1 ст. 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-91цс14 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Суди на наведене уваги не звернули та не врахували того, що спірні кошти були виплачені відповідачеві як платежі, що прирівняні до заробітної плати, оскільки у п. 1 договору про виплату винагороди від 12 липня 2013 року вказано, що сторони домовились у зв'язку зі звільненням ОСОБА_3 з посади голови Правління ПАТ «Діамантбанк», на підставі рішення спостережної ради (протокол № 164 від 12 липня 2013 року) за виконання обов'язків, покладених на голову Правління статутом Банку, виплатити йому винагороду у розмірі 12 млн. грн.

Отже, відповідно до положень ст. 1215 ЦПК України вказані кошти не підлягають поверненню.

Також апеляційний суд не виконав вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року судом указувалось на необхідність з'ясування того, які правовідносини виникли між сторонами, чи не є вони трудовими правовідносинами, у зв'язку з чим відповідачеві і перераховувались кошти. На підставі дослідження і встановлення вказаних обставин, суд мав ухвалити своє рішення. Проте апеляційний суд вказівки касаційного суду проігнорував, вказав лише те, що кошти були перераховані відповідачеві не добровільно, а на виконання рішення суду. Разом з тим зазначене не впливає на необхідність врахування та застосування положень ст. ст. 1213, 1215 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції, встановивши, що постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-530цс15 скасовано рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 жовтня 2014 року та залишено рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2014 року в силі, яким у задоволенні позову ПАТ «Діамантбанк» про визнання договору про виплату винагороди недійсним відмовлено, не врахував того, що договір на час розгляду даної справи є дійсним, і, відтак, помилково застосував наслідки його недійсності.

Отже, встановивши усі обставини справи, суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми чинного законодавства України, зокрема ст. 1215 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення спору.

Враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, рішення місцевого та апеляційного судів підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Діамантбанк» про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 12 млн. грн.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 04 лютого 2016 року скасувати.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 12 млн. грн. відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.С. Висоцька

О.В. Кафідова

В.М. Колодійчук

І.М. Фаловська